Три роки після розвалу СРСР пройшли в манії порівняння — фантомні болі імперії змушували співставляти успіхи й невдачі колишніх братніх республік, заздрісно оцінювати чиїсь вдалі кроки та радісно сприймати чиїсь невдачі. Так було не лише в футболі, проте в футболі це було доведено до крайньої межі — тож у стартовому турі групового етапу Ліги чемпіонів 1994/95 відбувся не просто пересічний календарний матч. У ті часи його називали «матчем століття» — «Динамо» вперше після здобуття Україною незалежності приймало московський «Спартак».
Півмільйона заявок на 100 тисяч місць
За три роки в пострадянській реальності «Динамо» та «Спартак» могли зіграти не раз, але український чемпіон послідовно відмовлявся брати участь у московському «Кубку садружества». Так що вперше в новий час давні суперники зустрілися вже в рамках Ліги чемпіонів. Хоча в групі В також опинилися «Баварія» з Папеном і «Парі-Сен-Жермен» із Веа, не буде перебільшенням сказати, що в Києві найбільший ажіотаж був саме в стартовому турі — на матчі зі «Спартаком».
Надійшло півмільйона заявок від бажаючих придбати квитки. На матч прибули особисто Президент України Леонід Кучма та Прем’єр-міністр Віталій Масол. Жодних сумнівів у тому, що це буде аншлаг, не було — і хоча в деяких джерелах записували 70 тисяч глядачів, на стадіоні було оголошено про 90500. Це була найбільша відвідуваність матчів у Києві та Україні після розпаду СРСР, яку перевершить лише третя команда-зірка Лобановського в другій половині 90-х.
----------------------------
Цікаво!
У складі «Спартака» вийшло стільки ж вихованців київського футболу, як і в «Динамо» — двоє (Шовковський і Ващук у господарів, Тернавський і Надуда — в гостей). В воротах у москвичів був воротар збірної України Тяпушкін, а в полі грало троє уродженців України, двох із яких встигли заграти за збірну Росії.
----------------------------
До матчу зі «Спартаком» медична служба київського клубу змогла поставити на ноги трьох важливих гравців — захисників Лужного та Шматоваленка, форварда Леоненка. Натомість гості не змогли задіяти двох дискваліфікованих оборонців - «росіян» Онопка (Луганськ) і Нікіфорова (Одеса), натуралізованих у хвилі футбольних крадіжок початку 90-х.
Драма з оптимістичним фіналом
З перших хвилин динамівці пішли вперед, але «Спартак» відкрив рахунок чи не в першій контратаці. Тіхонов знайшов на лівому фланзі Надуду, киянин з народження обіграв Лужного й подав у карний майданчик, де Леженцев і Шматоваленко програли боротьбі Пісарєву. Нападник у складному положенні зумів переправити м’яча головою під поперечку — 0:1.
Нові хвилі динамівських атак — і ось він, шанс на перелом. Рахімов збив Косовського в межах карного майданчика, тож арбітр призначив пенальті. Пробивати мав би Леоненко, було на полі ще кілька кандидатів на виконання 11-метрового, проте до точки вирушив 21-річний півзахисник Михайленко. І бив не те, щоб зовсім погано, проте воротар національної збірної України Тяпушкін парирував м’яч.
Пройшло трішки більше 10 хвилин — і «Спартак» подвоїв перевагу з другого удару в площину воріт. Тепер Пісарєв після пасу П’ятницького виривався на Шовковського, той вибіг назустріч, але на добивання встигав Тіхонов — 0:2. Динамівці тільки в площину воріт влучили в першому таймі чотири рази, загалом по воротах Тяпушкіна били вісім.
----------------------------
Йожеф Сабо — прямою мовою:
— У перерві я сказав хлопцям, що поїзд ще не пішов, що ми зобов’язані атакувати. І на Леоненка все поглядував. Не приховуватиму, в мене з ним були «тертя», хлопець він «колючий», критику в штики може сприйняти. Проте в талант його я завжди вірив і говорив Віктору: «Грай же на повну силу, не витрачай нерви дарма, якщо партнер у пасі помилився, якщо арбітр щось проморгав, твоя функція — голи забивати.
----------------------------
І Віктор забивав.
Відразу ж після перерви, коли Михайленко відпасував Леоненку метрів за 25-30 від воріт, Віктор пройшов Мамедова, прицілився і сильним ударом упакував м’яча в кут — 1:2. Тепер уже «Динамо» спіймало кураж і подвоїло свій натиск — за підрахунками видатного історика футболу Яковлєва, після восьми ударів у першому таймі кияни завдали відразу 16 (!) по перерві, загалом «перебивши» «Спартак» 24:10 (при ударах у площину воріт 9:4). Після чудового пасу Леоненка зобов’язаний був забивати Косовський, але Тяпушкін тут грамотно зіграв при виході сам-на-сам і врятував гостей.
Щоправда, в ці хвилини інколи господарі летіли вперед, забувши про все на світі — була нагода в одесита Цимбаларя забити третій м’яч для москвичів, але Шовковський потягнув прицільний удар у дев’ятку. Проте це був, радше, епізод — у другому таймі «Динамо» ураганом, смерчем, торнадо пронеслося над футбольним полем Республіканського стадіону. Доказ — другий гол «Леона-кіллера». Отримавши пас Косовського, Віктор просувався «коридором», оминав на ривках оборонців, вискочив на Тяпушкіна й елегантною підсічкою направив м’яча над воротарем, який вибіг йому навперейми — 2:2. Передати словами, що діялося на трибунах, фізично неможливо.
І ось — ендшпіль. Ковалець на лівому фланзі переграв суперника, виконав навіс вздовж воротарського майданчика, де вдала заміна від Сабо — 20-річний Ребров — в падінні замкнув подачу. 3:2! 200-й гол київського «Динамо» в єврокубках. Вольова перемога в найкращих традиціях голлівудських блокбастерів. Легендарні «бесарабські» ворота прийняли п’ять голів, підтвердивши свій культовий, майже містичний статус.
----------------------------
Протокол
«Динамо» (Київ) – «Спартак» (Москва) – 3:2 (0:2)
Голи:
0:1 Пісарєв (12), 0:2 Тіхонов (38), 1:2 Леоненко (48), 2:2 Леоненко (76), 3:2 Ребров (86).
Нереалізований пенальті: Михайленко (25), воротар
«Динамо»:
Шовковський, Лужний, Ващук, Леженцев, Шматоваленко (Хомин, 65), Михайленко, Ковалець, Призетко, Косовський, Скаченко (Ребров, 54), Леоненко.
Головний тренер:
Йожеф Сабо.
«Спартак»:
Тяпушкін, Мамедов, Чудін, Рахімов, Тернавський, П’ятницький, Надуда, Аленічев (Мухамадієв, 59), Тіхонов (Родіонов, 43), Цимбалар, Пісарєв.
Головний тренер:
Олег Романцев.
Попередження:
Призетко (87), Хомин (90) — Надуда (55), Мухамадієв (75)
14 вересня 1994 року. 21:30. Київ. Республіканський стадіон. 90 500 глядачів. +25С.
Арбітр:
Г.Грабер (Австрія).
----------------------------
Герой матчу отримав «Ауді», проте додому його несли на руках
По праці — і честь. Як повідомлялося в пресі, за перемогу над «Спартаком» динамівці отримали по 20 тисяч доларів США преміальних (на той час це або однокімнатна квартира в центрі, або велика на околицях столиці — або ж непогана іномарка). Герой зустрічі Леоненко як найкращий гравець матчу дістав приз — автомобіль «Ауді». Як згадував сам Віктор, ключі від машини поклав на стіл — мовляв, це подарунок для всієї команди, проте колектив наполіг, що бомбардир заслужив автівку.
----------------------------
Цікаво!
За спогадами футболістів, ще довго після перемоги над «Спартаком» базарні торгівці відмовлялися брати з них гроші за фрукти чи городину, на бензоколонках їх заправляли безкоштовно, і навіть доблесні співробітники ДАІ не штрафували, от якою була всенародна любов до героїв «матчу століття» зразка 1994 року!
----------------------------
Це був парадоксальний матч — занадто багато смислів у нього вкладалося. Тут і відгомін радянських змагань, тепло на душу ностальгуючим. І погляд у далеке майбутнє — а хто ж тепер кращий, кому вдалося швидше й більш вдало адаптуватися до нових умов. І відчуття дербі — матчу, який більше ніж матч, навіть за тих обставин, що це календарна гра — один тур у швидкоплинному змаганні, де кожен вихід на поле має однакове значення та дає стільки ж очок, як інші. «Динамо» — «Спартак» у новій якості за старої принциповості — цю зустріч назвали «матчем століття», яких ще багато буде в наступні роки.
От тільки на вівтар цієї перемоги було принесено занадто багато: тижнем раніше збірна України практично без динамівців програла свій перший офіційний матч в історії (0:2 в Києві від Литви стало однією з найгучніших сенсацій відбору до Євро-96), а в решті матчів групового турніру Ліги чемпіонів зазнали 5 поразок із загальним рахунком 2:9, посівши останнє місце в квартеті. Проте емоційний сплеск після легендарних 3:2 залишився в пам’яті на багато років, а молоде плем’я, яке тільки входило у великий футбол у середині 90-х, виявилося значно успішнішим за «втрачене покоління» останніх років животіння Радянського Союзу.