– В'ячеславе Вікторовичу, що скажете з приводу виступу збірної України у матчах плей-оф кваліфікації до Мундіалю?
– Вже понад десять діб минуло з моменту нашого матчу з валлійцями. У тому поєдинку всі ми, українці, хотіли здобуту путівку на мундіаль. Але, на жаль, а таке іноді буває у спорті, везіння було на боці суперника. І тепер щодня після цього матчу ми знайомимося з різними та часто протилежними думками з боку журналістів, експертів, тренерів, гравців, функціонерів, фанатів. Це нормально! Саме це є свободою слова кожної людини. Одні кажуть, що добре грали, але не потрапили на чемпіонат світу – краще було б навпаки. Інші кажуть, що дуже добре, що у збірної є гра, свій стиль, прогрес, динаміка і помітна перспектива. Це означає, що обов'язково прийдуть необхідні результати. Деяка категорія людей є досить категоричною щодо кадрового наповнення гравців збірної та керівництва.
– А ви що думаєте про результати збірної України у цьому відборі до Мундіалю?
– Спробую не повторювати тези, а з позиції тренера поділитися своїми враженнями про червневі матчі нашої збірної. Відразу зазначу, що я підтримував, підтримую і завжди підтримуватиму тренерів і футболістів. Тому що є поняття тренерської етики та солідарності колег. Спробуймо аналізувати розумом, а не емоціями, тому що результати матчів змінити вже не можна.
Навіть чемпіон Євро збірна Італії, програвши Північній Македонії (0:1), не поїде на світовий форум до Катару. Хоча я вважаю, що це неправильно, і чемпіони Європи мають автоматично без кваліфікації грати на чемпіонаті світу. Тому УЄФА має зробити відповідні зміни з цього питання.
Збірна України, зігравши до приходу Петракова тричі внічию, у вересні продовжила цю тенденцію. Українці зіграли внічию 2:2 з Казахстаном, 1:1 із французами, а також 1:1 у спарингу з чехами. Щоправда, у ключовий момент збірна зібралася і досить гідно зіграла зі своїми конкурентами Фінляндією та Боснією та Герцеговиною, обігравши обох. Так Україна стала другою у групі слідом за чинними чемпіонами світу французами. Додам ще, що у групі ми нікому не поступилися, двічі здобувши перемоги за шести нічиїх. До того ж, ми забивали голи в кожному матчі. Щоправда, у кожному, за винятком виїзного поєдинку у Боснії (0:2), ми пропускали голи.
А далі була підготовка до матчів плей-оф мундіалю в умовах війни рашистів проти нашої рідної країни. Тренерському штабу збірної досить складно було привести всіх гравців до спільного знаменника з різних об'єктивних причин. По-перше, через війну наш внутрішній чемпіонат був призупинений і футболісти не мали змоги отримувати ігрову практику на офіційному рівні, граючи лише за кордоном міжнародні товариські матчі у різних країнах.
По-друге, наші легіонери мали у своїх командах набагато менше ігрового часу, ніж нам цього хотілося на користь збірної. По-третє, хотілося б бачити набагато більше спарингів високої кваліфікації для збірної.
– І все ж, у поєдинку з Уельсом Україна мала хороші шанси на перемогу…
– Так! Професіоналізм та патріотизм всього колективу нашої збірної дав нам можливість побачити нашу збірну гідною, сильною, впевненою у своїх ігрових ідеях. Ми за всіма показниками обіграли і шотландців, і валлійців. Я наведу лише два приклади щодо матчу зі збірною Уельсу. У володінні м'ячем ми обіграли суперника (68% проти 32%). За ударами по воротах ми перемогли 22:10 (9:3 у ворота). За гольовими моментами у нас щонайменше три, а у них один. По ударах з-за меж штрафного майданчика Україна була також кращою (11 проти 5). Наш воротар Бущан відбив три удари, а їхній герой голкіпер Хеннесі відбив дев'ять ударів. До речі, з Уельсом за Петракова був перший матч, у якому ми не забили жодного голу, хоча реально могли забивати і не раз. Але то вже історія.
***
– Як, на вашу думку, у плані гри змінилася збірна України за Петракова?
– Особисто я хотів би звернути увагу на деякі тактичні зміни у грі нашої команди. Петраков з U-20 оптимально та дуже ефективно використовував схему із трьома центральними захисниками. І це дало максимальний результат. Тому з основною збірною України в рамках групового раунду ЧС він і далі дотримувався цієї ігрової моделі з трійкою центральних захисників та швидкими та витривалими фланговими латералями (Тимчик, Соболь, Караваєв, Миколенко).
Трьох центральних захисників здебільшого грали Забарний, Кривцов та Матвієнко. За такої системи гри баланс польових гравців становив шість проти чотирьох на користь футболістів оборони. Три центральні захисники та два латералі, а також відбираючий опорник – це шість виконавців. Якщо у матчах зі збірною Франції так грати логічно, то у поєдинку з іншими суперниками тренерському штабу не вистачало ще одного гравця-конструктора у центральному трикутнику. Тим більше, маючи чималу групу талантів цього амплуа, а саме Маліновського, Зінченка, Шапаренка, Буяльського, Гармаша, Піхальонка, Коваленка та інших виконавців. Також є швидкі та високотехнічні гравці групи атак Ярмоленко, Яремчук, Циганков, Мудрик, Довбик, Зубков. Тому для отримання балансу була потрібна перебудова тактики на два центральні захисники. Як підсумок, двох центрбеків грали Забарний та Матвієнко.
– Чому тренерський штаб пішов на ці зміни?
– Це було пов'язано із низкою аспектів.
А. Потрібно було посилення центрального диспетчерського трикутника для атакуючого потенціалу.
Б. У нас індивідуальні та кваліфіковані якісні центральні захисники. Їхні головні якості – це швидкість, вміння грати один в один, страхування партнерів, швидке та найкраще рішення при надійності оборони, перший активний пас на атаку, гра на випередження та перехоплення. Це все Забарний та Матвієнко демонструють як у київському «Динамо» та донецькому «Шахтарі», так і у національній збірній.
В. Була гра на перемогу у всіх п'яти матчах у кваліфікації до мундіалю та Ліги націй.
Г. Рівень суперників: Шотландія, Уельс, Ірландія та Вірменія нам по зубах. Ми мали грати з позиції сили. У флангових захисників Миколенка, Караваєва, Соболя функціонал практично не змінився, бо ми грали першим номером, диктували суперникам свої умови, краще та якісніше контролювали м'яч. Тому від них була, як завжди, висока флангова активність. Вони, до речі, віддавали передачі та забивали м'ячі. На підставі травневої підготовки збірної було чітко прийнято рішення як за тактичним ігровим малюнком, так і кадровим наповненням на матчі плей-оф до мундіалю. Воротарську позицію віддали Георгію Бущану. Баланс польових гравців перетворився з 6+4 на 5+5.
– Як це вдалося зробити?
– Забарний, Караваєв, Матвієнко, Миколенко (4 захисники) та опорник Степаненко – п'ятірка, яка відповідала за надійність оборони. Ярмоленко, Маліновський, Циганков, Зінченко та центрфорвард Яремчук віддавали пріоритет атаці. І фактично баланс став 5+5. Усі ці футболісти досить швидкі, технічні. Вони захищають кольори найкращих українських команд «Динамо» та «Шахтаря» та низки зарубіжних клубів, а саме «Ман Сіті» (Зінченко), «Евертона» (Миколенко, який допоміг команді зберегти прописку в АПЛ), «Вест Хема» (Ярмоленко), «Аталанти» (Маліновський), «Бенфіки» (Яремчук). І в такому плані виходить 5+5 (половина польових гравців із УПЛ та половина з-за кордону).
– На що ще ви як тренер звернули увагу в матчі з Уельсом?
– Я хочу наголосити на одному моменті. Для тих, хто не звернув на це уваги. У матчі з Уельсом центрфорвард Яремчук грав другого футболіста у трикутнику, віддаючи останній пас. Це не випадково для мене, але на це не очікував суперник. Виконання цієї функції чекали від Маліновського, Зінченка, Ярмоленка, Циганкова.
– Чому Яремчуку чудово вдається виконувати цю роль?
– Він грав за «Бенфіку», яку тренував Жезуш, який є прихильником цього стилю. Тож для мене це не стало новиною. Яремчук виводив один в один Циганкова та інших гравців. Також я вважаю, що наша збірна прогресує. Мені особисто наша збірна сподобалася. Вона має свій ігровий стиль, рівень кваліфікованих виконавців, конкуренцію, адаптацію до команди нових гравців, довіру талановитій молоді. Тому потрібна довіра тренерському штабу, час та терпіння. Упевнений, що низка збірників матимуть можливість найближчим часом проявити себе у закордонних клубах.
– Як вважаєте, хто може змінити клубну прописку?
– Наприклад, Циганков, який уклав контракт із агентством брата Пепа Гвардіоли, має перейти у хорошу, сильну команду. Мудрик може перейти до «Байєра», а до «Тоттенхема» - Забарний, до якого придивляється Конте. Довбиком цікавляться «Фіорентина» та інші клуби. І є ще низка хлопців, якими цікавляться сильні європейські клуби. Чим більше українських футболістів гратимуть у хороших європейських клубах, тим для нас це буде дуже добре. По-перше, це різноплановий досвід, а по-друге, на їхні місця прийдуть молоді талановиті гравці. Це дуже важливо!
Особисто я, як і всі, дуже хотів побачити збірну на чемпіонаті світу. Але то вже історія. Давайте дивитись на перспективу. А я бачу перспективи у збірної України.
***
– Після матчів плей-оф кваліфікації мундіалю українська команда зіграла три поєдинки у Лізі націй. Що скажете щодо цих зустрічей?
– Практично без розгойдування після матчу з Уельсом через два дні на третій 8 червня ми розпочали вже новий похід у Лізі націй. У нас у групі Шотландія, Ірландія та Вірменія. Я не сумнівався і не сумніваюся, що ми займемо перше місце у квартеті. У першому поєдинку з Ірландією Петраков змінив майже весь склад, крім Миколенка. Це потрібно було і в емоційному плані, і для того, щоб дати можливість іншим хлопцям зіграти. Гра була досить складною, що цілком природно. Але гол Циганкова на 47-й хвилині дав можливість виграти в Ірландії з рахунком 1:0. Це важливий момент, оскільки ми успішно стартували в Лізі націй.
– За рахунок чого вдалося перемогти збірну Вірменії?
– Не ображаючи збірну Вірменії, ми перемогли за рахунок класу та активності флангових гравців. У нас забили Караваєв та Миколенко. Це говорить про те, що вони не грають за збірну лише крайніми захисниками. Вони також є крайніми нападниками, які беруть участь у кожній атаці. Караваєв багато віддає передач, а Миколенко часто загрожує воротам суперника. Ми виграли 3:0 досить легко. До речі, у цьому поєдинку Сашко Зінченко грав лівого захисника. Він має навички грати на цій позиції, тому що таку роль на полі він виконує, виступаючи за «Ман Сіті». У збірній це було вимушено, бо пропускав зустріч Соболь.
– Чому зустріч у відповідь з ірландцями була непростою для команди Петракова?
– Насправді, 14 червня з Ірландією було дуже складно. Ми всі, тренери та фахівці, розуміли, що хлопці майже півтора місяці перебували в інтенсивному тонусі. Тому в першому таймі ірландці були свіжішими, вони більше підбирали м'яч і більше випереджали, що цілком природно. Вони були свіжішими. Але знайшлися слова у тренерського штабу. Хлопці, молодці, зібралися. І, хоча було дуже складно, Ярмоленко у тій ситуації, коли ми зрівняли рахунок, зробив усе чудово. Довбик після пасу Андрія забивав уже у порожні ворота. Це дуже здорово!
– До речі, в епізоді з голом ірландці, здається, забули про персональну опіку у своєму штрафному майданчику, про що ви кажете у своїх інтерв'ю. Чи так це?
– Добре, що ірландці не чують моїх порад, що у штрафному майданчику потрібно персонально грати з футболістами, і Україні вдалося забити м'яч (сміється). Звичайно, було складно психологічно, функціонально та емоційно. У другій половині зустрічі ми виглядали значно краще. Це нормально! Тепер після трьох турів у нас сім очок, і ми лідируємо у групі. У трьох матчах ми двічі перемогли і вкотре зіграли внічию, пропустивши лише один м'яч. Ми маємо реальну можливість виграти групу, що дасть нам можливість боротися за путівку на чемпіонат Європи, і ми автоматично перейдемо до Ліги А.
– У чому, на вашу думку, позитив ігор у Лізі націй?
– Плюс у тому, що дебютували нові гравці за збірну. Той самий Різник дебютував у воротах збірної України. Хлопець дуже переживав і нервував. Можна привітати його із дебютом. До речі, Андрюха Пятов після поєдинку з Вірменією закінчив свою кар'єру в збірній України. Подякуємо йому, він 102 матчі зіграв у футболці національної команди. З'являються нові футболісти. Мудрик начебто вже сто років грає за збірну України. А він досить молодий хлопець. І інші молоді гравці стукають у збірну. Я бачу перспективу. Цей турнір, в принципі, на позитиві пройде. У тому, що ми виграємо групу, я не маю сумнівів. Побажаємо удачі нашій збірній!