– Забити своїй рідній команді. Які відчуття?
– По-перше, я радий, що ми виграли. Так, я забив своїй рідній команді, але зараз я перебуваю в іншому клубі і, дай Бог, повернуся в «Динамо» та забиватиму за них.
– Перед тим, як вийти на поле, що ти відчував? Партнери, з якими ти останнім часом багато часу проводив, зимові збори проводив, а тут - виходиш з ними у футболці іншої команди.
– Звичайно, було хвилювання перед матчем. Знаю, як всі грають, а вони знають, як граю я. Була мотивація – довести головному тренеру «Динамо», що я гідний бути в «Динамо» і повернуся з оренди сильнішим.
– Хто зі старших підбадьорював? Як з боку «Динамо», так і з боку «Зорі»?
– Із «Динамо» ніхто не підбадьорював – на полі ми суперники. А з «Зорі» всі хлопці підтримували, всі були єдиним цілим і ми виграли цю гру.
– Так здалося, що коли ти забивав «Динамо», то дав волю емоціям і навіть відсвяткував гол. Що це було?
– Насправді, я не хотів святкувати, але це просто емоції. Я зіграв кілька матчів в УПЛ, забив топ-команді, своїй команді. Я не хотів святкувати, це лише емоції.