До дня народження Ігоря Бєланова

Динамо Київ 25 Вересня, 12:57
Фото: ФК Динамо Київ
​Сьогодні відзначає свій день народження легендарний гравець київського «Динамо», найкращий футболіст Європи 1986 року Ігор Бєланов, який також увійшов до топ-100 найкращих футболістів в історії чемпіонатів світу за версією The Guardian.

Володар Кубка кубків УЄФА, дворазовий чемпіон СРСР, триразовий володар Кубка СРСР, віце-чемпіон Європи 1988 року. Єдиний український футболіст, який забив три голи в одному матчі фінальної стадії чемпіонату світу.

До вашої уваги глава, присвячена Ігорю Бєланову, із книги Семена Случевського та Володимира Кулеби «Спадкоємці».

БЄЛАНОВ – ФУТБОЛІСТ



Народився він у 1960 році. Нападник. Заслужений майстер спорту. Володар «Золотого м'яча» найкращому футболісту Європи 1986-го року. Учасник чемпіонату світу-1986. Срібний призер чемпіонату Європи-1988. За збірну СРСР провів 33 матчі, забив 8 м'ячів. Володар Кубка Кубків-1986 Чемпіон СРСР (1985, 1986). Володар Кубка СРСР (1985, 1987). Грав у командах СКА, «Чорноморець» (Одеса) – 1979-1980, 68 матчів, 16 голів; «Чорноморець» (Одеса) – 1981-1984, 116 ігор, 26 голів; «Динамо» (Київ) – 1985-1989, 121 матч, 39 голів; «Боруссія» (Менхенгладбах) – 1989-1990, 26 матчів, 5 голів; «Айнтрахт» (Брауншвейг) – 1991-1995, 67 ігор, 21 гол; «Чорноморець» - 1996-1997, «Металург» (Маріуполь) - 1996-1997, 5 ігор, 4 голи.

БЄЛАНОВ У «ДИНАМО»



До київського клубу Ігор Бєланов прийшов із одеського «Чорноморця» в 25 років сформованим гравцем. Там він запам'ятався стартовою та дистанційною швидкістю й добре поставленим ударом. Команда «моряків» виступала нестабільно, проявити себе на повну силу в ній було важко. У всякому разі, для вболівальників «Динамо» стало приємним сюрпризом, що цей скромний та працьовитий хлопець відразу вписався в основний склад біло-синіх.



Валерій Лобановський знав, кого запрошує, з перших же днів почав шліфувати талант та природні дані Ігоря, розпізнавши в ньому гравця європейського рівня в майбутньому. До швидкості та удару додалися незабаром ігровий тонус, сила волі, наполегливість, уміння виконати на полі великий обсяг роботи. До нової для себе команди Ігор прийшов доволі своєчасно. Саме 1985-1986 роки стали зоряним часом «Динамо» на внутрішньорадянській та європейській аренах.



І якщо на перших порах Ігор виходив на заміну, то вже гру з румунською «Університатею» на Кубок Кубків провів «від» і «до», відкривши рахунок власних забитих м'ячів на єврорівні. Справжнім героєм зустрічі він став дещо пізніше, коли «Динамо» зустрічалося з віденським «Рапідом», тричі розписавшись у воротах голкіпера збірної Австрії Міхаеля Конзеля. Причому в доволі складному матчі на виїзді. Тоді Бєланов, власне, і визначив результат, забивши протягом п'яти хвилин два голи.



Капітан «Динамо»-1986 Анатолій Дем'яненко, характеризуючи Ігоря Бєланова, відзначав:

«Ігор дуже своєрідний гравець - реактивний форвард. У цьому сезоні він домігся чудового результату: 10 голів у 26 матчах. Але справа навіть не в цифрах. Ще рік тому, коли він «вливався» в основний склад, були скептики: чи витримає він навантаження, до яких ми вже звикли. Хлопець ледь не зламався, напружував усі сили, весь ресурс, щоб подолати цей бар'єр. Ми всі раді за нього, що витримав, і в «Динамо», і в збірній демонстрував сучасний європейський футбол. Саме в Мексиці про нього заговорили як про футболіста міжнародного класу».



БЄЛАНОВ У КУБКУ КУБКІВ-1986



Загалом же в цьому турнірі на його рахунку п'ять голів. Стільки ж забили Олег Блохін та Олександр Заваров. Це тріо при активній підтримці гравців середини поля - Василя Раца, Павла Яковенка, Івана Яремчука влаштовувала перед воротами суперника таку «карусель», що у захисників голова йшла обертом. Вони не знали, звідки піде головна небезпека, кого накривати і куди бігти.



Відзначимо: за дев'ять матчів за Кубок Кубків кияни забили 26 м'ячів - занадто високий результат для такого рівня поєдинків. Колективна гра, що базується на високих универсализмі та індивідуальній майстерності кожного виконавця, плюс бездоганна техніка, нестандартність, комбінаційне чуття - ось, мабуть, перелік основних складових футбольної концепції тренерського штабу «Динамо». Без перебільшення можна сказати, що сучасна, швидкісна і технічна гра киян підкорила футбольну Європу в 1986-му, так само, як і в 1975-му та 1997-му. На вістрі цієї гри, за задумом тренера, тим самим «наконечником списа» в 86-му якраз і діяв Ігор Бєланов. Кубок Кубків був виграний у французькому Ліоні 2 травня 1986-го року у грізного суперника - мадридського «Атлетіко» - з переконливим рахунком – 3:0.



БЄЛАНОВ НА ЧС-1986



Однак святкувати було ніколи - чемпіонат світу в Мексиці стартував в останній день травня. Виходить, що менш ніж за місяць динамівцям треба було пережити ейфорію від успіху, і знову виходити на пік ігрової форми. А як інакше? Звичайно, В.В. Лобановський не дозволив футболістам розслабитися.



Виграш європейського трофея не змінив звичного ритму життя команди, не знизив вимогливості головного тренера до гравців.



«Валерій Васильович, -

згадував Бєланов

, - як правило, стримано хвалив футболіста за вдалі дії, але відразу запитував: чому не забив зі стовідсоткової позиції в одному епізоді, не поділився м'ячем із партнером в іншому? Якщо забивав два-три м'ячі та приходив у роздягальню з ознаками ейфорії, Лобановський миттєво ставив тебе на місце. Він був чудовим психологом. Це одне. І друге: можливість зіграти на чемпіонаті світу більшості гравців випадає раз у житті, кожен це розуміє, відбувається внутрішнє налаштування, яке іноді дає можливість в кульмінаційний момент стрибнути вище голови».





Отже, київських динамівців, які складали кістяк збірної СРСР, очікував мексиканський чемпіонат світу-1986. Перший матч у групі наші грали проти угорської збірної. Мадярів багато хто вважав одним із претендентів на найпрестижніші трофеї мундіалю - адже за кілька тижнів до того вони «винесли» в контрольному матчі чарівників м'яча бразильців - 3:0 Але збірна Лобановського «закопала» угорців - 6:0!



Але ж стояла 40-градусна спека і непрості умови мексиканського високогір'я. У стартовій грі ЧС-86 Ігор Бєланов чітко реалізував пенальті. Згадуючи той матч, він зазначав: «Успішний виступ у Кубку кубків дозволив нам близько зіткнутися з багатьма зірками європейського футболу та зробити висновок, що граємо ми анітрохи не гірше. Справа не лише в мені - натхненно грала вся команда. Незважаючи на сонце та розріджене повітря мексиканського високогір'я, яке, до речі, виявилося штукою дуже підступною. Поки біжиш - начебто нічого, терпимо, а от зупинився - і відразу починаєш задихатися. Добре пам'ятаю епізод із пенальті. Вася Рац у середині першого тайму видав довгу передачу, я зробив прискорення метрів на 60 та був збитий у штрафному майданчику угорським захисником. Потім хвилини три не міг віддихатися, перш ніж поставити м'яча на «точку». Збоку, напевно, здавалося, що час тягну навмисне, але це було не так. Просто в себе приходив, дихання відновлював».



Потім був напружений матч зі збірною Франції, що закінчився «гросмейстерською» нічиєю, і гра з канадцями – остання в групі. Зазвичай з аутсайдерами лідер грає легко, проте Бєланов не схильний до простих рішень: «Я би не назвав цей матч зовсім уже простим. У футболі, ви знаєте, часто буває, що довести перевагу над більш слабким суперником буває часом складніше, ніж подолати рівного тобі опонента. Нехай канадці жодного разу і не вразили ворота в груповому турнірі, оборонялися-то вони зі знанням справи. До того ж Лобановський дав перепочинок ряду провідних гравців, виставивши на гру футболістів з інших клубів. Що не могло не позначитися на зіграності команди. Опір суперників було зламано в другому таймі зусиллями киян. Я вийшов із лавки і після рейду по флангу прострілив на Блохіна, який влучив у ціль, а потім ми з Заваровим розіграли комбінацію, після якої Саша встановив остаточний рахунок - 2:0».



І, нарешті, сповнений трагізму поєдинок із бельгійською збірною. Бєланов, який явно досяг піку форми, зробив перший хет-трик того чемпіонату. Прикрі і безглузді промахи в обороні звели нанівець перевагу - «червоні дияволи», як писали газети, перемогли «червоних невдах» - 4:3.



На думку більшості оглядачів, тренерів та фахівців, помилки в обороні та вкрай невпевнені дії шведського арбітра Фредрікссона, який закрив очі на офсайди бельгійських форвардів, перегородили збірній СРСР шлях до фіналу, якого вона була гідна. Ось як бачиться той матч, через більш ніж 20 років, самому Бєланову:

«Далі був трагічний матч із бельгійцями, після якого кілька поколінь радянських уболівальників проклинали суддю Фредрікссона, який дозволив суперникам два з чотирьох голів у ворота Дасаєва забити з офсайду. За неправильний гол Кулеманса, що в результаті перевів гру в овертайм, ручаюсь. У мене є відеозапис матчу, де очевидно, що в момент передачі, зробленої з бельгійської половини поля, Кулеманс перебував у триметровому офсайді. Боковий арбітр начебто спочатку підняв прапорець - і тут же його опустив. Не знаю, чи була це помилка або суддівська упередженість, але всього цього ми могли уникнути.



Справа в тому, що в арсеналі київського «Динамо» ніколи не було такого тактичного прийому, як штучний офсайд. Один захисник завжди залишався між нападником суперника та своїм воротарем. І що за мана найшла тоді на захисників у тому матчі з Бельгією, не зрозуміло. Не думаю, що тут була недооцінка суперників. Швидше за все, позначилася втома, що накопичилася - і фізична, і емоційна, - що загрожує втратою концентрації в найбільш невідповідний момент. Потім, як то кажуть, заднім розумом, мені неодноразово спадало на думку: швидше за все, не варто нам так жваво починати чемпіонат, «рвати на шматки» угорську збірну. Якщо ви помітили, потенційні лауреати подібних турнірів зазвичай поводяться скромніше, поступово збільшуючи міць від матчу до матчу. Звичайно, втомилися не лише захисники, але і гравці інших ліній. Особливо дісталося нашим півзахисникам.



Ми були єдиною командою на чемпіонаті, яка використовувала пресинг по всьому полю. Дуже ефективний прийом, але і вкрай «трудомісткий». Та ще в таку спеку. Витривалість, якою завжди славилися київські динамівці, на жаль, має свою межу».

БЄЛАНОВ У ЗБІРНІЙ



Що тій команді до снаги було грати у фіналі, підтвердив незабаром результат матчу на знаменитому «Парк-де-Пренс» у Парижі, де збірна СРСР начисто переграла збірну Франції, яку вів уперед неповторний Мішель Платіні - 2:0. Один із голів забив Ігор Бєланов. Після матчу вони з Платіні обмінялися футболками.



Це стало ще одним символічним моментом сезону-1986. Разом із футболкою Платіні передав титул найкращого футболіста Європи, яким він безроздільно володів протягом трьох років поспіль - це на той час був рекорд! - Ігорю Бєланову. Чотири голи плюс шість результативних передач на той час статистиками окремо ще не рахувалися, стали гідним особистим підсумком, який дозволив Бєланову претендувати на «Золотий м'яч».



Тоді в опитуванні журналу «France Football»: «Хто найкращий футболіст Європи» він набрав 84 очки, випередивши бомбардира №1 ЧС-86 англійця Гаррі Лінекера - (62 очки) та бомбардира №2 іспанця Еміліо Бутрагеньйо - (59 пунктів). Але, як Ігор сам тоді стверджував та продовжує зараз наполягати: «Не замислюючись, проміняв би цю нагороду на справедливий результат ЧС-86 для нашої команди».



За підсумками сезону-86 склалася парадоксальна ситуація: Бєланова визнали найкращим футболістом в Європі, а Заварова - в Радянському Союзі.

«Як на мене, нічого дивного в цьому немає, -

вважає Ігор Іванович

. - Просто так вийшло, що мої бомбардирські навички найбільш наочно проявилися в єврокубкових зустрічах і матчах за збірну, причому більшість голів я забивав з передач саме Заварова. А Саша виявився беззаперечно найкращим у чемпіонаті Радянського Союзу. Тому те, що нагородили нас обох, справедливо».





Цікава деталь. «Золотий м'яч» за сезон-1986 був вручений Бєланову 18 березня 1987 року в Києві перед початком чвертьфінального матчу на Кубок європейських чемпіонів із «Бешикташем». Як пізніше зізнався Бєланов, зайве хвилювання від радісної події завадило відзначитися йому в цьому матчі. Так, пробиваючи пенальті на 86-й хвилині, він поцілив у поперечину. Це був перший випадок, коли Бєланов не забив пенальті. А другий незабитий гол «із точки» в його кар'єрі стався у фінальному матчі історичного для всіх нас Чемпіонату Європи-1988, і саме у фінальному матчі того турніру, в якому радянська збірна під керівництвом В.В. Лобановського, поступившись збірній Нідерландів - 0:2, завоювала срібні медалі першості континенту.



Той матч запам'ятався не лише фантастичним голом Марко Ван Бастена у ворота Дасаєва, але і тим самим незабитим пенальті Ігоря Бєланова. Це був другий і останній раз у кар'єрі Бєланова, коли він не забив пенальті. Як сам Ігор Іванович оцінив цей момент?



«Найчастіше я бив пенальті по центру на силу. Воротарі це знали, і, коли вони явно залишалися на місці, чекаючи прямого удару, я їх на цьому ловив, відправляючи м'ячі по кутах. Тут же відбулася випадковість. Я бачив, що ван Брекелен приготувався стрибати у правий кут, і вдарив у своїй манері по центру. Єдине, що я змінив, - так це вирішив вдарити низом. Трибуна за воротами в Мюнхені була розташована так, що візуально здається: поперечина знаходиться нижче, ніж зазвичай. Ось я і спробував притиснути м'яч до землі, не до кінця, але притиснути. І м'яч влучив у ногу ван Брекелена, який стрибав у кут. Сантиметр-два - і був би гол. Але це життя, і цей самий сантиметр може зумовити її поворот. Утім, на той час рахунок уже був 0:2».

Завершуючи тему 11-метрових ударів у виконанні Бєланова, треба розуміти, що він по праву був визнаним у світі пенальтистом - реалізував 17 ударів з «точки» поспіль.

БЄЛАНОВ ЗА КОРДОНОМ



Потім - сторінка в німецькій Бундеслізі, в «Боруссії» (Менхенгладбах, Німеччина). Про цю команду Ігор відгукнувся так:

«Спочатку в Менхенгладбаху все складалося досить вдало, але потім пішов виліт «Боруссії» з бундесліги. Це я пов'язую з тим, що біля керма команди стояв тренер, який не мав за плечима ігрової футбольної кар'єри. Бізнесмен, навчався у школі тренерів, вирішив навчити нас грати у футбол. Сам же він був відверто слабкий за всіма пунктами, починаючи від тактики і закінчуючи психологією. А склад у «Боруссії» був досить сильним. Моїми партнерами, наприклад, виступали всім відомі Штефан Еффенберг та Олівер Бірхофф. Команда була непогана і, я впевнений, могла б домогтися багато чого. Але тренерська політика нашого наставника призвела до зворотного результату. Ми забивали багато, але пропускали ще більше.



Пам'ятається, відбулася у мене розмова з президентом клубу, який у присутності головного тренера команди поцікавився моєю думкою з приводу наших виступів. Я запропонував відмовитися від гри в «лінію» та зіграти з ліберо і двома захисниками, які діяли би «по гравцю». Мені відповіли, що цього зробити вони не можуть. Не можна, мовляв, руйнувати «модерн». Я кажу, давайте відмовимося від «модерну», зате перестанемо пропускати по три-чотири м'ячі за гру. Здається, цим я сильно образив тренера, і період у Менхенгладбасі можна було вважати завершеним».





БЄЛАНОВ ПІСЛЯ ЗАВЕРШЕННЯ КАР'ЄРИ ГРАВЦЯ



Її він завершив у 1997 році у віці 37 років у маріупольському «Металурзі», зігравши за сезон лише чотири матчі та забивши чотири голи. А в 2003 році Ігор Іванович спільно з іншим відомим футболістом 80-90-х років Геннадієм Перепаденком купив контрольний пакет акцій та став одним із власників, а також і президентом швейцарського клубу «Віль» (2003-2004), який за цей час завоював єдиний трофей у своїй історії - у фіналі Кубка Швейцарії скромній команді з 23-тисячного міста вдалося перемогти «Грассхоппер». Менеджером клубу в цей період був екс-асистент Лобановського в київському «Динамо» Михайло Ошемков, головним тренером - Олександр Заваров, в якості гравця з чемпіонату України прийшов Валентин Полтавець.



Також була невдала спроба переманити Сергія Реброва, який розірвав контракт із «Фенербахче». Відразу після завершення найуспішнішого сезону в історії команди, через конфлікт із радою директорів, розбіжності по трансферній політиці, бюрократичну тяганину та відсутність лояльності з боку місцевої влади, Бєланов та Перепаденко, вклавши в клуб близько 1,3 мільйони євро, були змушені залишити його. «Віль» вилетів із вищої ліги в тому ж сезоні, програвши після того, як вони пішли, вісім матчів поспіль.



Ігор Іванович завжди намагався допомогти розвитку спорту в рідному місті. З грудня 2010 по лютий 2013 року він виконував обов'язки начальника управління фізкультури і спорту Одеської міської ради.



А1 вересня 2012 року на алеї футбольної слави ФК «Чорноморець» (Одеса) були увічнені перші дванадцять пам'ятних зірок, одна з яких присвячена Ігорю Бєланову.

Ігор Бєланов: «Беру на передову «Золотий м'яч». Військовим дуже приємно»