Саме «Неприборкані леви» стали однією з найяскравіших сенсацій того мундіалю, діставшись чвертьфіналу й встановивши завдяки цьому нову планку для африканських команд на світових першостях, подолати яку нікому не вдалося й досі.
Камерунці у 1990-му, в складі яких виблискував чудовий Роже Мілла (4 забиті м'ячі на турнірі і третє місце у списку бомбардирів), прекрасно себе показали зі старту змагання. У першому матчі групи В африканці сенсаційно обіграли чинного на той момент чемпіона світу збірну Аргентини (1:0), капітаном якої був легендарний Дієго Марадона. У другому поєдинку групової стадії Камерун розвинув успіх, здолавши збірну Румунії (2:1), після чого, маючи в активі 4 очки (тоді за перемогу нараховувалося 2 пункти), де-факто гарантував собі вихід у плей-оф, причому із першого місця. Поразку в третьому матчі від збірної СРСР (0:4), яку до Італії повіз Валерій Лобановський, багато хто в європейській пресі списав або на відсутність мотивації, або на бажання дати перепочинок ключовим гравцям напередодні матчів на виліт, або на спробу догодити батьківщині з боку головного тренера «Неприборканих левів» Валерія Непомнящего.
Як би там не було, але Камерун в 1/8 фіналу реабілітувався за поразку у заключній грі групової стадії, подолавши у додатковий час опір Колумбії (2:1). Були африканці досить близькі і до чергової за рахунком сенсації, але в чвертьфіналі все ж таки поступилися, причому знову-таки в додатковий час, англійцям (2:3).
З того часу для команд з Африки стадія чвертьфіналу чемпіонату світу є своєрідною «скляною стелею», стрибнути вище за яку ніяк не вдається. Втім, подвиг Камеруну двічі був повторений – у 2002 та 2010 роках, хоча після тріумфу «Неприборканих левів» багато експертів передрікали африканським командам значно більші успіхи на наступних мундіалях. Наприклад, легендарний Пеле заявляв, що збірна з Африки обов'язково стане чемпіоном світу до 2000 року. Але цей прогноз Короля футболу так і не справдився, як і більшість інших…
В 2002 році на турнірі у Японії та Південній Кореї блискуче проявити себе вдалося Сенегалу. «Леви Теранги», як і камерунці у 1990-му, змогли створити сенсацію вже у першому ж своєму поєдинку на турнірі, коли також обіграли діючого на той момент чемпіона світу збірну Франції, і теж з рахунком 1:0. Після того Сенегал зіграв унічию з Данією (1:1) та Уругваєм (3:3), чого вистачило для виходу у плей-оф з другого місця, а також встановлення своєрідного досягнення для команд з Африки – проходу групового турніру без поразок.
В 1/8 фіналу ЧС-2002 Сенегалу вдалося обіграти Швецію (2:1) лише у додатковий час за рахунок правила «золотого голу», а вже у чвертьфіналі «Леви Теранги» стали жертвою втоми у грі з Туреччиною, коли поступилися 0:1, але на цей раз вже суперник відзначився «золотим» ударом у додатковий час… Втім, яскравий виступ на ЧС-2002 дозволив цілій низці гравців збірної Сенегалу отримати вигідні контракти у топових клубах Європи – наприклад, чинний головний тренер «Левів Теранги» Аліу Сіссе перейшов із ПСЖ (ця команда тоді й близько не була гегемоном у Лізі 1, а азіатські гроші «нагнали» її лише у 2011-му) в «Бірмінгем», а топ-форвард тієї сенегальської збірної Ель-Хаджі Діуф зміг змінити «Ланс» на «Ліверпуль»…
Наступного яскравого виступу африканської збірної на чемпіонаті світу довелося чекати вісім років. У 2010-му на турнірі в ПАР до чвертьфіналу мундіалю дісталася Гана, яка виявилася єдиною із шести команд африканського континенту, що стартували на чемпіонаті світу, яка подолала стадію групового етапу. В 1/8 фіналу «Чорні зірки» у додатковий час зуміли впоратися із командою США (2:1), але в чвертьфіналі, знову ж таки пройшовши півгодинне випробування додатковим часом, поступилися Уругваю в серії післяматчових пенальті.
До речі, успіх Гани на ЧС-2010 багато хто з фахівців пов'язував із вмінням показувати непритаманний для представників африканського континенту організований та дисциплінований футбол. Крім того, не можна забувати, що за рік до того мундіалю, у 2009-му, збірна Гани U-20 стала чемпіоном світу серед молоді, обігравши у фіналі в серії пенальті Бразилію.
Чому з того часу Африка так і не зробила кроку вперед на чемпіонатах світу? Насамперед, неконкурентоспроможність команд із цього континенту пов'язана із економічними чинниками. За даними World Population Review на 2020 рік, дев'ять із десяти найбідніших країн світу розташовані в Африці, якщо брати за основу показник валового національного доходу на душу населення.
Навіть одна ця обставина вже створює ефект снігового кому, що впливає на потенціал континенту, обмежуючи розвиток, сприяючи корупції та перешкоджаючи професіоналізму. Поїздки на чемпіонат світу з футболу у багатьох африканських збірних найчастіше супроводжуються скандалами, пов'язаними із невиплатою обіцяних сум винагороди, а це веде до зміщення уваги зі спортивних результатів на гроші.
«Політика надто тісно пов'язана із футболом. В африканських країнах це відіграє дуже велику роль, особливо для місцевих гравців, які є вкрай залежними від подібних виплат. Якщо цього не відбувається, фокус із футболу зміщується на інші аспекти. Тож керівникам федерацій про це слід подбати, перш ніж їхня команда потрапляє на чемпіонат світу», - висловлював свою думку з цього питання колишній захисник збірної Демократичної Республіки Конго Габріель Закуані, який пограв на клубному рівні за цілу низку другорядних англійських клубів.
Також досить важливою проблемою щодо відсутності яскравих успіхів африканських збірних на чемпіонатах світу є обмежена кількість місць, що виділяються Африканській конфедерації футболу (КАФ). Для континенту, на якому налічується 54 держави, за чинними принципами квотування передбачено лише п'ять путівок на мундіаль (у 2010-му шостою командою стала збірна ПАР, яка грала в статусі господарки першості). Для порівняння, Європа, від якої бере участь у відборі 55 національних збірних, отримує 13 путівок у фінальну частину, а Південна Америка із 10 командами – 4,5 (4 повноцінні путівки плюс одну потенційну, завоювати яку представник конфедерації може у міжконтинентальному плей-оф).
За теорією ймовірності, це різко знижує шанси Африки справити враження. Це також означає, що кваліфікація на чемпіонат світу на цьому континенті є однією з найскладніших для подолання.
Наприклад, збірна Єгипту, яка перемагала у 2006, 2008 та 2010 роках на Кубку африканських націй (КАН), не змогла пробитися на чемпіонати світу 2006 та 2010 років, а на турнір у Катарі не поїхали команди Нігерії, Кот-д'Івуару, Алжиру та все того ж Єгипту, які високо котируються на континенті й кілька разів в історії вигравали КАН.
Недивно, що з Африки постійно доносяться думки про вкрай несправедливий розподіл квот для участі у фінальній стадії чемпіонату світу. Причому висловлюють їх не лише місцеві фахівці, а й запрошені – зокрема, головний тренер збірної ПАР бельгієць Хуго Брос, який нещодавно заявив таке: «Це несправедливо, гарним командам у Європі легше пройти кваліфікацію на чемпіонат світу, аніж [гарним командам] в Африці».
На турнірі у Катарі Африка представлена п'ятьма командами - збірними Камеруну, Марокко, Сенегалу, Тунісу та Гани. Ні для кого з них участь на ЧС-2022 не стане дебютною, тому відсутність досвіду на такому рівні виступів проблемою стати не повинна, так само як і відсутність зірок у складі.
Чинний чемпіон Африки збірна Сенегалу може похвалитися наявністю у своїх лавах Едуара Менді та Каліду Кулібалі з «Челсі», та, на жаль, не зможе розраховувати на чудового Садіо Мане з «Баварії», який буквально напередодні старту чемпіонату світу отримав травму. У Камеруні виділяється фігура Андре Замбо-Ангісси, який чудово себе проявляє у Італії в рядах «Наполі». В Гані тренерський штаб та партнери можуть покластися на лідерство Мохаммеда Кудуса з «Аякса», Іньякі Вільямса з «Атлетіка», а також на «англійський легіон» в особі Томаса Парті («Арсенал») та Таріка Лемпті («Брайтон»). Нарешті, у складі збірної Марокко є Ашраф Хакімі з ПСЖ – один із найкращих фулбеків світового футболу станом на поточний момент.
За словами «золотого» призера Олімпіади-1996, нігерійця Еммануеля Амунеке, який свого часу пограв за «Барселону», представникам Африки на ЧС-2022 є, до чого прагнути і що доводити. Після провалу на ЧС-2018 у африканців має бути присутнім бажання досягти набагато більшого, не обмежуючись самим фактом участі у фінальному турнірі.
«П'ять африканських збірних провели непогану підготовку до турніру за рахунок участі у товариських матчах, і вони знають, що мають спочатку вийти з групи, перш ніж думати про квиток у півфінал. Одного кроку вперед на цьому турнірі буде достатньо для Африки. Турнір у Катарі – чудова можливість для наших команд виправити те, що сталося на ЧС-2018, коли жодна африканська збірна не вийшла до другого раунду», - заявив Амунеке.
Цікаво, що ентузіазм екс-форварда збірної Нігерії та «Барселони» поділяє і Габріель Закуані.
«Я думаю, що на чемпіонатах світу завжди є вершини, до підкорення яких варто прагнути. Я хочу, щоб Сенегал вийшов у півфінал ЧС-2022. Багато людей можуть дивитись на мене як на божевільного, але для мене Сенегал – це команда, яка цього разу може всіх здивувати, а то й приємно шокувати. П'ять африканських збірних безперечно боротимуться. Не думаю, що вони їдуть до Катару просто «для галочки». Занадто багато зараз у складах африканців талановитих та багатообіцяючих виконавців», - сказав Закуані.
Що ж, завдання перед африканцями стоїть як ніколи складне, але щоб пробити «скляну стелю», їм, безумовно, доведеться як слід постаратися й заслужити право спершу дійти до чвертьфіналу, а потім і подолати цю зачаровану планку…