Після побаченого у 2018-му Хорватія у четвірці найкращих в світі вже не виглядає сенсацією.
Ну так, її населення - десь як у довоєнного Києва, проте коефіцієнт футбольних зірок на душу населення в Хорватії високий, як ніде.
Ну, і ще вони з біса вперті - що не гравець, то скеля. Уявіть на секунду молодіжний чемпіонат світу-1987 в Чилі. Хорвати ще грали під прапором Югославії разом з сербами, але дружили вже головно між своїми - на Балканах відчувався вітер змін.
Після перемоги над Бразилією у чвертьфіналі Ігор Штімац та Звонімір Бобан познайомилися з місцевими дівчатами з очевидною метою.
«Ми чекали, що тренер дозволить нам піти випити з тими кралями, але відповідь була «ні». Це було неприємно, і тоді я психанув: «Начхати, все одно йду». Бобан трохи подумав і теж махнув рукою: «Мене зачекай», - згадує Штімац, у якого в 2022-му на побачення вже ходять внуки.
За той загул їх із Зорро відчислили з команди і мали відправити додому, проте у відповідь всі хорвати відмовилися грати, а серед них і лідери покоління - Давор Шукер та Роберт Просінечки. Тренер здався, бо не мав вибору, і через тиждень Югославія виграла чемпіонат.
Ви спитаєте, до чого тут 1998-й та Франція? Але Штімац з вами не погодиться:
«Той зв’язок допоміг нам потім на чемпіонатах світу і Європи. Між нами панувала дружба, відданість, повага. Ми щиро захоплювалися один одним і ніколи не ревнували».
***
Звісно, він правий - на цьому все тримається. «Перший мундіаль» звучить круто, але якби сам факт історичності щось значив, Україна пройшла б Уельс.
«По-перше, треба згадати тренера. Чіро Блажевич був неймовірним. Він завжди казав нам, що ми найкраща команда в світі, а мені особисто - що я найкращий центральний захисник. Я знав, що це неправда, але мені подобалось це чути», - усміхається Славен Біліч.
У 98-му він був лідером хорватської оборони. В їхній трійці Шимічу не вистачало досвіду, а Штімац відповідав за жорсткість та підкати. Славен найбільше працював з м’ячем. І добре працював!
В першому матчі на ЧС «Шашкові» на класі здолали Ямайку, а найяскравішим моментом став гол Просінечки. Здалося, що плеймейкер навішував, але сам Роберт наполягав, що саме бив. Хтозна, де правда. Та й яка різниця?
В будь-якому випадку Просінечки провалив кар’єру і не залишив нічого, крім розчарування, у «Реалі», «Барсі» та «Севільї». У 98-му його вже не сприймали всерйоз, а дарма. Тим паче, поруч бігали Бобан та Шукер, у яких усе було в порядку і на клубному рівні теж - один капітанив у «Мілані», інший виграв ЛЧ з «Реалом».
Саме Шукер поставив крапку в побитті ямайців, а потім ще й Японію з турніру вибив, смачно приклавшись з улюбленої лівої - і так Хорватія вийшла з групи.
***
The New York Times шоковано нагадувала, що за населенням Хорватія на ЧС-98 переважала лише Ямайку. «Шашкові» з цього посміялися б.
На ділі цю команду буквально розпирали амбіції. За словами Штімаца, ще на Євро-96 вони їхали впевненими в перемозі! Виліт від Німеччини тоді був сприйнятий, як прикра випадковість. Плакали навіть завжди суворі Біліч та Просінечки.
«Чіро не сильно вдавався в тактику. Його завданням було впоратися з нашими его, і він робив це вражаюче. Ми потім неодноразово говорили про нього - я, Бобан, Бокшич, Асанович, Просінечки, Шукер. Ми знали, що жоден інший тренер не впорався б з нашою роздягальнею», - каже Роберт Ярні.
Зрештою, не справилася з надміру претензійною Хорватією і Румунія у 1/8 фіналу - єдиний гол з пенальті забив Шукер.
11-метрові Шукермен взагалі пробивав класно. Промах з точки у фіналі Кубка УЄФА «Арсенал» - «Галатасарай» ознаменує початок його кінця. Втім, це буде трохи згодом.
У нашій історії Давор ще у розквіті сил та слави - як і Бобан, і Біліч, і усі інші. І саме тому чвертьфінал з Німеччиною пройшов так, як пройшов.
***
Хоча, якщо начистоту, німці досі впевнені, що реванш організував суддя.
Руне Педерсен ще до перерви вилучив за грубий підкат на Шукері Крістіана Вормса, і тим послабив тиск на ворота Ладіча, який вже ледь тримався.
«Перші 30 хвилин були нашими найкращими на турнірі. Я не вважаю, що вилучення було справедливим. Я думаю, що суддя програв гру, а не наша команда», - скандалив Юрген Колер, але світова преса його не підтримала.
І справа не у вилученні, ні. Просто коли країна з 4,5 млн жителів перемагає країну, де лише зареєстрованих футболістів 6,2 млн, то це надто вже кіношна історія.
Ну, і потім сам матч видався шикарний. Німці насідали навіть в меншості, і хорватам пощастило, що саме того вечора Роберт Ярні забив свій єдиний гол у футболці збірної. До воріт було понад 20 метрів, але латераль послав м’яч по ідеальній траєкторії.
Втім, як Влаович на 80-й хвилині - дуже схожий гол, але правою ногою. Горан на піку слави запалював у «Валенсії», але того вечора німці його виснажили вкрай:
«Забивши, я не бігав дико по полю, а просто підняв руки і похитав головою - це було як велике полегшення. Ознака того, що майже кінець, і ми йдемо до півфіналу. Якщо чесно, після 80 хвилин у мене не вистачило б сил на більше».
«Бундестім» тоді була не та, що зараз. Навіть за 0:2 німці замінили хавбеків на форвардів і побігли вперед, та їх остаточно добив Шукер. 0:3 - найбільша поразка Німеччини на мундіалях з 1954 року, коли її розбили Могучі мадяри.
***
Емоції після того матчу дуже різнилися. Здається, кожен хорват пережив це по-своєму.
«Немає нічого солодшого, ніж перемогти своїх друзів», - філософствував на прес-конференції Мірослав Блажевич, який не забув допомогу німців під час війни за незалежність.
Біліч того-самого дня думав про інше. Хорвати втратили на полях битв 20 тисяч загиблими, і Славен присвятив перемогу їм:
«Ми грали не просто за себе чи навіть за Хорватію. Ми грали для людей, які загинули».
Тим часом Штімац колупатися в старих ранах не став і зосередився виключно на футбольному аспекті:
«Ми просто не мали права програти через біль, який пережили у 96-му. Ми були кращими за Німеччину на «Олд Траффорд» і бажали помсти, яка й відбулася».
Може, саме він був найближчим до правди, бо коли мститися не стало кому, хорвати одразу програли, дарма що забили першими. Ліліан Тюрам ніколи не відзначався за Францію, але в півфіналі зробив це двічі і відправив «Шашкових» у матч за третє місце, який для голландського покоління Бергкампа, Клюйверта, Зеедорфа і де Бурів виглядав насмішкою.
Хорвати на ентузіазмі побили класнішого суперника 2:1 (Шукер ще раз пальнув з лівої) - і з тих самих пір ніколи не перемагали в основний час у плей-оф чемпіонатів світу.
***
У 2002, 2006 і 2014 роках «Шашкові» не виходили з групи; у 2010-му навіть не пробились на сам мундіаль. Ну, а далі були лише екстра-тайми та серії пенальті.
Вочевидь новому поколінню хорватів не вистачає свого Шукермена. Тоді, у 98-му Славен Біліч після голу розслаблено говорив своїм:
«Хлопці, тепер нам потрібно протриматися ще 10 хвилин, а далі Шукер знову заб'є. Гра завершена».
Зараз такого немає. Давор давно вже чиновник - з 2012-го він очолює хорватську футбольну федерацію, де не обходиться без корупційних скандалів. Також у функціонери подався Бобан, а Штімац, Просінечки, Сольдо, Ярні, Тудор та Біліч стали тренерами. Посивілі, облисілі - зі сторони й не скажеш, що для цілого народу ці 55-річні чоловіки живі легенди.
Біліч повною мірою відчув це, коли у 2006-му йому довірили тренувати у збірній покоління Оліча, Класніча та Срни:
«Ви не уявляєте, як сильно ці хлопці хотіли справити на мене враження. І ще вони постійно просили розповісти щось про Бобана, Шукера; прагнули більше дізнатися про часи, коли життя навколо було важким. Ми були їхніми героями…»
На цьому місці Славен швидко посміхається, щоб не пустити сльозу. Хорвати - народ не лише впертий, але й дуже емоційний.
Ну, і ще футбольний, але це ви вже й так зрозуміли.