Газета «Український футбол» послідовно висвітлювала вітчизняні змагання. Не дивно, що «на радари» видання потрапляли всі молоді таланти України. Ось і майбутній володар «Золотого м’яча», переможець Ліги чемпіонів і всіх можливих турнірів із Міланом Андрій Шевченко перше у своєму житті газетне інтерв’ю дав саме «УФ». Світлої пам’яті Дмитро Димченко, юний кореспондент нашої газети, записав не менш юного нападника Динамо та збірної України.
18 років тому Андрій Шевченко став володарем Золотого м'яча
Подих часу, подих історії: з нагоди 18-річчя здобуття українцем «Золотого м’яча», який ми відзначаємо сьогодні, пропонуємо до вашої уваги інтерв’ю Андрія Шевченка для «Українського футболу» (№32 за вересень 1994 року) в повному обсязі та без жодних правок.
Андрій Шевченко: «Мені – 17. Все ще попереду»
Пригадується, як десь півтора року тому сиділи ми з Олегом Лисенком на календарній грі Динамо-2. Зараз вже важко пригадати, хто протистояв киянам, але слова, які сказав мій співрозмовник, пам'ятаю досі: «Дмитре, зверни увагу на Андрія Шевченка. Тоді Андрій на поле вийшов тільки на заміну і нічим особливим себе не проявив. Однак, як з’ясувалося пізніше, Олег мав рацію. З кожним днем Андрій грав все краще. І невдовзі із запасного перетворився не тільки на «твердого» гравця «основи», але й став справжнім лідером Динамо-2 та юніорської збірної України. Було б дивно, якби тренери першої київської команди не помітили цього талановитого футболіста.
— В «основі» Динамо я пробув не так вже й довго, — починає свою розповідь Андрій. — Вдалося з’їздити на передсезонний збір до Швеції. Там зіграв 4 гри, забив 6 м’ячів. У чому причина такої результативності? Просто суперниками динамівців були клуби другого та третього дивізіонів Швеції, ось і забивали їм скільки завгодно,
— Однак розпочався новий сезон і забивати продовжуєш, як це і було раніше, у Динамо-2…
— Скільки мені зараз років? Лише сімнадцять. А скільки Леоненку. Призетку, Скаченку, Реброву, Джишкаріані? Набагато більше. Тобто, у мене ще все попереду.
«Сабо ніяк не пояснив, чому я не в заявці»
Пригадуються слова, які сказав про Шевченка тренер киян Анатолій Дем'яненко:
— Він, безумовно, талановитий футболіст, але для Вищої ліги ще дещо «сирий».
Однак повернімось до розмови з Андрієм.
— За невеликий час у Динамо, напевно, склалося враження про команду?
— Ти знаєш, Динамо дуже сподобалось. І в першу чергу наполегливою працею всіх, без винятку, на тренуваннях. Іноді складалося таке враження, що триває не звичайне тренування, а відповідальна гра якогось престижного міжнародного турніру Тому ти розумієш, як мені, сімнадцятирічному юнакові, було важко потрапити у команду.
— І як же пояснив своє рішення не включити тебе до заявочного листа на черговий сезон наставник Динамо Йожеф Сабо?
— Ніяк не пояснив. Сказав тільки, щоб чекав свого часу.
«М’яч у ворота голландців запам’ятаю на все життя»
Чесно кажучи, українським уболівальникам Андрій Шевченко практично не відомий. Тому, думаю, вчасно розповісти про нього детальніше.
Народився Андрій 24 вересня 1976 року у містечку Яготин* (див. примітку в Анкеті «УФ»). За словами самого гравця, з дитинства марив футболом і мріяв колись стати класним нападаючим. Футболом серйозно почав займатись у Києві, точніше у місцевій школі олімпійського резерву, де його тренерами були, спочатку Шпаков, а потім Лисенко. Десь півтора року тому потрапив до Динамо-2 і в першому ж сезоні з дванадцятьма забитими м’ячами став найкращим бомбардиром клубу. Звичайно, на такого справді талановитого форварда відразу звернули увагу керівники юніорської збірної України.
— Надовго запам’ятаю матчі з голландцями Навіть незважаючи на те, що пройти їх не вдалося, думаю, наша збірна довела всім, що і в Україні вміють грати у футбол.
— І все ж таки, чи могли ви подолати голландський бар'єр?
— Справа в тому, що дуже серйозна у голландців команда підібралась. А ми зібрались разом лише за кілька місяців до гри і ще не встигли награти склад. Звідси і деякі помилки в обороні. І, як наслідок, два забитих м’ячі
— Андрію, місяць тому закінчився чемпіонат світу в Америці. Яні від нього залишились враження?
— Спостерігати за іграми чемпіонату світу було справжньою насолодою. Як можна бути байдужим до футболу у виконанні таких майстрів, як Ромаріо, Стоїчков, Роберто Баджо? А який м’яч у ворота нігерійців забив Каніджа. Це просто фантастика!
— А для тебе мас значення, який м'яч забив — красивий чи ні?
— Звичайно. Завжди хочеться забити гол, який потім ще довго буде згадуватись. Наприклад м’яч, який я провів у ворота голландців, запам’ятаю, напевно, на все життя.