Скуадра Адзурра зараз проводить перегляд кандидатів 2008 року народження. »Футбол 24» вийшов на зв'язок із батьком обдарованого форварда.
Свєткін має українське походження. Його батько Сергій є уродженцем Тернополя, пробував свої сили у футболі в рідному місті, але вже майже 20 років мешкає в Італії. Його син Томас виступає за юнацьку команду «Сампдорії» та вже потрапив на радари скаутів збірної Італії.
ЗМІ поспілкувалось із Сергієм про його життя, футбольний розвиток сина та можливість виступів Томаса за історичну батьківщину.
«Друзі називають мене «Шева»
– Розкажіть про себе.
– Я народився у Тернополі. До 16 років жив та навчався у цьому місті, після чого переїхав до Італії. Граніт науки гриз у 26-й школі. Потім перейшов у 22-гу школу, спецклас із футболу. Ми виграли турнір «Шкіряний м’яч» та отримали путівки в Артек. Це десь 2000-01 роки.
Після 9 класів пішов вчитися у коледж. Пробув там рік, взяв «академку» та приїхав в Італію. Тут у мене сестра була. Попередньо планувалося, що їду на рік. Спочатку довелося важко, бо не знав мови. Хотів повертатися додому. Через шість місяців таки повернувся, але не зміг себе знайти і знову поїхав до Італії. Працював тут на багатьох роботах у будівництві. Потім, у 2006-му, познайомився із майбутньою дружиною. Вона із міста Савона. Через два роки народився Томас.
– На якій позиції ви грали?
– Лівий півзахисник.
– З хлопців, які навчалися разом із вами, хтось став професіональним гравцем?
– Ігор Вонс. Він грав за Ниву та потім у Польщі. Був із нами в спецкласі Андрій Гринченко, на рік старший за мене. Потім він грав за Ниву, Говерлу, Волинь, Зорю. Дуже приємно з того, що він став професіоналом і свого часу протистояв Тайсону на полі. Андрій мене підколював, мовляв, коли поїду в Італію, то маю зробити там кар’єру. А ще син мого сусіда Ігоря Біскупа – Андрій – теж захищав кольори Ниви.
– Хто з гравців вам подобався найбільше?
– Шевченко. Шева був моїм ідолом. Навіть друзі називають мене «Шева». Якщо українець, то в Італії ти – Шева.
– Чому у вас не склалося з професіональним футболом?
– Потрібно мати характер. Грати мені вдавалося, навіть досі тримаю себе у формі. Але десь недопрацював. Тепер увесь власний досвід хочу передати своєму сину.
– Пробували грати в Італії?
– Так, це було на аматорському рівні. Я виділявся. Але мене прийняли не відразу. Тільки один італієць, Еміка, мене підтримував. Я ще тоді навіть не знав мови.
– Що кинулося в очі, коли почали грати в Італії?
– Тут дуже гарні поля. Навіть на аматорському рівні чудові газони.
– Ви займалися футболом в Україні, а син в Італії. У чому принципова відмінність?
– Тут все по-іншому. В Україні сильно працювали над фізикою. Багато бігали. Тут же з технікою працюють, робота із м’ячем, вчать думати на полі.
– Як часто буваєте в Україні?
– У 2010 році приїжджав востаннє. Тоді Томасу було два роки. Хотіли поїхати у 2021-му, але не склалося. Син хоче побувати на моїй батьківщині. Він уже виріс, йому це цікаво.
– Чим займаєтеся в Італії?
– Я працюю на фабриці. Виготовляємо масла для автомобілів.
– Адаптувалися до життя у цій країні?
– Почуваюся своїм. Приїхав у 16, зараз мені 35. Жінка – італійка, вдома говоримо італійською. Трохи вчу сина української, але часу не вистачає. Проте Томасу подобається, йому це цікаво.
«Від збірної України не відмовляємося»
– Розкажіть про свою сім'ю.
– Жінку звати Еріка. Син Томас. Нас троє. Мешкаємо у Савоні. Це місто біля Генуї. Поряд гори та море. Ми щасливі.
– Відразу розгледіли талант сина?
– Коли йому було два роки, давав йому м’яч, щоб копав по хаті. Свою любов до футболу передав синові. Я його не змушував, йому подобалося. Томаса не тягнуло до іншого спорту.
– Як відбулося футбольне становлення Томаса?
– Коли йому було чотири роки, я пішов до найближчого стадіону біля нашого будинку і запитав тренера, чи зможе займатися мій син. Потім його взяли до трохи старших хлопців. Тренер сказав, що у Томаса є талант і йому потрібно йти у кращу команду.
Ми поїхали у К'яварі на перегляд. Перша команда того року була у Серії Б. Після перегляду Томас пішов у роздягальню. Зайшов до нього скаут Роберто, вони там розмовляли, а ми з дружиною залишилися на вулиці і хвилювались. І ось син виходить до нас. Бачимо на його очах сльози – розуміємо, що його взяли. Ми теж були щасливі, як і скаут.
Це трапилося десь восени чи взимку. На новий сезон він мав їхати в К'яварі. Від Савони це 90 кілометрів. У клубу не було можливості возити автобусом. Довелося самотужки. Автобус давали тільки до Генуї, а це половина дороги. Було трохи важко і незручно. Моя дружина завозила до Генуї, а я забирав після роботи. Або, бувало, Еріка їздила прямо у К'яварі. Поверталися об 11-12 ночі. Вчився у поїзді. Потім у Генуї впав міст. Довелося проїжджати все місто у пробках.
Коли Томас пробув там один сезон, нам подзвонили із Сампдорії. Скаути порекомендували пройти перегляд. Нам це було зручніше, бо це ближче до дому, хоча син там вже звик, мав друзів і добре себе проявляв. Він не хотів їхати, але ми з дружиною переконали. Початок виявився непростим, до всього потрібно було звикнути. Зараз Томас у Генуї вже четвертий рік.
– Які ще клуби цікавилися Томасом?
– Також дзвонили із Дженоа. Ми обрали Сампдорію. Там ставлення до нас сподобалося більше. Після третього сезону з'явилася можливість, щоб Томас жив у Генуї на базі. Це для нас справжній подарунок. На базі першої команди у Больяско є чотири стадіони, всі умови. Там мешкає 45 хлопців разом із першою командою. Ми дуже задоволені, що вони взяли Томаса, бо він скільки, бідолашний, наїздив.
– Як часто навідуєте сина?
– Намагаємося не пропускати жодної гри у Генуї. Якщо у Томаса немає матчу, то просто з дружиною їдемо провідати його. Коли його не бачиш, то росте як на дріжджах. З кожним тижнем все більше.
– Як виник варіант зі збірною Італії?
– Десь два місяці тому зателефонували з федерації футболу Італії. Запросили Томаса у Коверчано на базу національної збірної. Син був дуже задоволений. Ми поїхали туди разом. Там були 44 хлопці. Це збір-перегляд гравців 2008 року народження з центральної частини країни, з найкращих сформують збірну Італії U-16. Там були представники Спеції, Фіорентини, Сассуоло, Парми, Дженоа, Емполі. Із Сампдорії приїхали Томас, оборонець та воротар.
Грали два тайми по 25 хвилин. І потім всі 22 сідають і виходять інші 22. Томас був у першому слоті. Забив красивий перший гол та відав гольову передачу. Потім приїхав додому і продовжує працювати з клубом.
– Якби покликали грати за збірну України, ви б погодилися?
– Ми б поїхали. Від такого варіанту не відмовляємося. У жилах Томаса також тече українська кров. Подивимося, як завершиться історія зі збірною Італії. Поки Томасу тільки 14 років. Щось ще дуже важко говорити про його виступи за збірну. Потрібно думати тільки про успішний футбол на клубному рівні. А далі вже прийматимемо рішення, за яку збірну грати.
– Як ідуть у нього справи в Сампдорії?
– Він грає за команду 15-річних. Постійно виходить у стартовому складі та забиває. Чемпіонат розділений на шість груп по 10 команд.
– Ваш син – нападник. Це його рідна позиція?
– Він також грав лівого півзахисника. Працює обома ногами. Має хорошу швидкість. Його завжди тягнуло атаку. У Сампдорії вже самоствердився на цій позиції.
– Які його сильні сторони?
– Техніка. Я теж був технічним. У нього техніка ще краща. Має хорошу фактуру. Є відчуття голу.
– На кого схожий зі сучасних нападників?
– Кріштіану Роналду. Томас фанатіє від португальця.
– Які Ви маєте симпатії в італійському футболі?
– Моя дружина каже, що підтримує Наполі. ЇЇ батько був неаполітанцем. Мені завжди подобався Мілан, ще з часів Шевченка.
– Як часто буваєте на стадіоні?
– Востаннє, коли грали Сампдорія з Міланом у цьому сезоні. Син завжди ходить. Час від часу виконує роль болбоя та подає м’ячі.
– Зраділи, коли минулої зими Супряга перейшов до Сампдорії?
– Так. Я Томасу сказав: якщо побачиш, то відразу скажи йому «привіт» і познайомишся. Він часто бачить гравців першої команди. Але в результаті Влада бачив тільки здалеку.
– Другим воротарем команди є Микита Контіні-Барановський. Томас не перетинався з ним?
– Він його бачив. Але не знав, що той українець.
– Андрій Шевченко працював у Дженоа. Це стало для вас приємною новиною?
– На матчах не був, дивився по телевізору. Був задоволений, що Шева працюватиме поряд.
– Чому у нього не вийшло?
– Я так не вважаю. Просто йому варто було дати час, кваліфікованих гравців. Тренер не грає у футбол. Потрібно проводити селекцію.
– Чемпіоном Італії був легендарний гравець Динамо Олексій Михайличенко. Пам'ятають його у клубі?
– Мені розповідав президент юнацького сектору, директор академії Джованні Інверніцці, що з Михайличенком разом грали. Пригадував, українець був сильним гравцем.
– Зараз чемпіонат світу у Катарі. За кого вболіваєте ви та Томас?
– Син дивиться всі матчі з хлопцями. Ми з дружиною дивимося при нагоді. Робимо ремонт вдома. Син топив за Португалію. У нас з Ерікою симпатій немає. Дивимося футбол заради задоволення.
Сергій Тищенко