- Восени кількість проведених вами матчів у якості головного тренера команди Прем’єр-ліги дозволила увійти до провідної десятки фахівців. Цікаво, яке місце і який показник ставите собі за мету?
- (Усміхається). Про те, що я разом із колегою Юрієм Вернидубом увійшли до десятки, обійшовши у цьому списку В’ячеслава Грозного, під орудою якого мені довелося пограти у «Дніпрі», читав. Звичайно, це дуже приємно. А як воно буде далі і наскільки вдасться змінити мій сьогоднішній показник у 235 ігор – життя покаже. Адже тренерська доля непередбачувана: сьогодні ти працюєш, а потім може виникнути перерва у пів року чи рік. Хотілося б потрапити у п’ятірку тренерів. Знаходитися у групі авторитетних та знаних фахівців – таких, як Мирон Маркевич (у нашого найдосвідченішого фахівця, який лідирує у списку тренерів-«гвардійців» - 662 матчі – прим. авт.), Микола Павлов, Мірча Луческу та інших людей, які багато чого зробили для українського футболу, дуже почесно. Та головне – багато працювати, щоб і самому зробити вагомий внесок.
- Вище вас у списку лише один діючий фахівець – 77-річний румун Мірча Луческу, у якого в активі 415 матчів. Чому б вам, на чверть століття молодшому за віком, для початку не взяти за мету показник у чотири сотні з лишком?
- Я не проти. Кожен тренер прагне до максимальних результатів, і я вважаю, що це правильно. А щодо рекордів у кількості матчів… Поживемо – побачимо. Дай Боже, щоб було здоров’я і стабільна робота. А якщо говорити про показники Луческу, то вони вражають. Румун молодець. Можливо, він поставив собі мету - догнати Маркевича (усміхається). А якщо серйозно, то нині для усіх нас найголовніше – можливість грати у футбол не під загрозою ракетних ударів, а у спокійній обстановці під мирним небом. Якщо буде мир, то чемпіонат України проводитиметься у звичному форматі, який був впродовж трьох десятків років.