Ця дата дала привід блогеру Sport.ua згадати голи як самого рекордсмена, так і його колег, які щонайбільше відзначалися влучними ударами по воротах суперників.
«У футболі настає ера універсалів» – такими фразами рясніли газетні шпальти років 45–50 тому. Дослідники футбольних тактик співали оди тотальному футболу, захоплюючись організованим хаосом, створюваним безперервним броунівським рухом, винятковою взаємозамінністю, достотним універсалізмом зірок тодішнього футболу, які могли й забити, й зіграти у відборі, ні на секунду не вимикалися з боротьби. «Всі в атаці – всі в обороні» – проголошувала тоді, в 1970-х передова тактична думка. Проте навіть вона не сягала тоді максимальних вершин універсальності, якими стали бомбардирські екзерсиси воротарів на межі сторіч. Ото справді найвища стеля футбольної всеядності! Ну, хіба що більше за неї болбойська спритність (та й те під питанням) під час подавання м’ячів гравцям команди-господарки, яка буйноцвіттям розквітла на світових стадіонах уже ближче до наших часів. Отже, згадаймо кіперів, які демонстрували не лише майстерність на лінії своїх воріт (ну, або на виходах), а й не були чужими на атакувальному святі біля воріт супротивників. Вислів «не треба плахти, бо й у запасці гарно» – не про них. А от опанування суміжної спеціальності (водночас, без знімання із себе воротарського светра, хіба святкуючи голи й нехтуючи «гірчичником» від арбітра) саме те, чого вони прагнули й, зрештою, доскочили.
Для «лисенят» і «поросят»
1. Рожеріу Сені (Бразилія, народився в 1973 р.)
Суперечки щодо точної кількості голів, забитих нинішнім ювіляром, тривають і дотепер. Забивав Сені достоту всуціль і низкою! Хтось підраховує лише офіційні гольові звитяги уродженця 60-тисячного містечка Пату-Бранку (розташованого на південному заході штату Парана), інший додає до них і голи, що називається, поза офіціозом. Хай там як, а загальна кількість забитих ним голів зупинилася десь у районі 130, що дало змогу цьому чемпіону світу-2002 бути пошанованим занесенням до Книги рекордів Гіннесса як воротаря, що забив найбільше за своїх колег по ігровому амплуа. Сам Сені в спілкуванні з медійниками зізнавався, що перед тим, як почати бити штрафні в матчах, він забив 15 тисяч голів зі стандартів на тренуваннях! І лише опісля наважився продемонструвати відповідний свій хист широкому загалу. Вперше забив, до речі, в лютому 1997 р. у ворота клубу «Уніон Сан-Жуан».
У гольовому доробку Сені – два дублі. У серпні 2006 р. його «Сан-Паулу» програвав команді «Крузейру» з рахунком 0:2. Та Сені достоту поставив хід гри догори дриґом, адже спершу відбив пенальті, а надалі поцілив у ворота після розіграшу штрафного (не прямим ударом зі стандарту, як це робив зазвичай) й майстерно реалізував пенальті. Це дало змогу «триколірним» звести матч до нічиєї. До речі, саме «лисам» (прізвисько «Крузейру»), а також «поросятам» (а так кличуть земляків «Сан-Паулу» з «Палмейраса») кіпер-бомбардир забивав найбільше – по 7 разів.
А другий дубль стався в 2004 р. в матчі «Сан-Паулу» проти «Фігейренсе». Ворота клубу з Флоріанополіса Рожеріу вразив із пенальті й зі штрафного!
Прикметно, що впродовж усієї ігрової кар’єри Сені голи з пенальті й зі штрафних наче сперечалися між собою за пальму першості. Зрештою, удари з точки все ж таки звитяжили, проте їхня перевага невелика – не сягнула й десятка влучних ударів. І ще одна цікавинка: всі свої голи Рожеріу забивав, захищаючи клубні кольори, натомість за національну збірну жодного разу не відзначався бомбардирством! Нині Сені працює на посаді головного тренера «Сан-Паулу». Крім володіння бомбардирською славою, Сені є й «ванклабменом», адже на дорослому рівні грав лише за «триколірних».
«Бульдожий» хет-трик майбутнього президента?
2. Хосе Луїс Чилаверт (Парагвай, народився в 1965 р.)
Прізвисько «Бульдог» абикому не дають. Свій «бульдожий» імідж Чилаверт підтримував, коли-не-коли граючи у воротарському светрі із зображенням собаки цієї породи. Парагваєць забив мало не вдвічі менше, ніж Сені (66–67 за різними підрахунками). Однак він спромігся зробити хет-трик: у листопаді 1999 р. від влучних ударів кіпера «Велеса» з точки постраждав «Феррокариль Оесте». Крім того, на рахунку Чилаверта найбільше серед колег голів за національну збірну, хоча й до десятка він трохи не дотягнув. І Чилаверт раніше за Сені став на бомбардирсько-воротарський шлях, адже почав забивати ще наприкінці 1980-х. Цікаво, що, на відміну від Сені, Чилаверт провів кілька сезонів в Європі (захищав, зокрема, кольори «Сарагоси» та «Страсбура»), однак там спромігся лише на поодинокі бомбардирські подвиги. Європа все ж таки суворіше ставиться до ігрової дисципліни, ніж Південна Америка. А в післяфутбольному житті «Бульдог» прагне самореалізуватися на політичній ниві. Оголосив зокрема, що планує взяти участь у президентських перегонах у Парагваї поточного року.
Пілігрим
3. Джонні Вегас Фернандес (Перу, народився в 1976 р.)
Ще один південноамериканський воротар-універсал вирізнявся невисоким зростом як для гравця його амплуа – 178 см. Дві третини зі своїх мало не півсотні голів провів із пенальті. Відмітна риса його ігрової кар’єри – пілігримство клубами рідної країни: півтора десятки клубних кольорів змінив Джонні за два десятки років, що був у грі. Певно, не завше тренерам припадала до душі його бомбардирська снага, «ентренадори» прагнули, щоб, як у фільмі «Службовий роман», крім «громадської роботи», воротар опікувався би й своїми прямими обов’язками. Мовляв, добре було б…
Нині Вегас Фернандес працює асистентом тренера у команді «Уніон Комерсіо». Воротар-малюк допомагає виховувати гравців, які захищають кольори клубу, прізвисько якого «Могутні високі мая».
Винахідник
4. Хосе Рене Ігіта (Колумбія, народився в 1966 р.)
Хто сказав, що воротарю складно виграти загальнофутбольний індивідуальний трофей? Знаю-знаю, що кіпер «Реала» Тібо Куртуа скиглить про це. Менше з тим, колумбієць Хосе Рене Ігіта вагому індивідуальну відзнаку здобув: став зокрема найкращим гравцем Південної Америки 1990 р. Оцініть: кращий футболіст тих палестин, де атака відчутно превалює над обороною, – голкіпер.
Ігіта забив більш як 40 голів за кар’єру, переважну більшість – 37 – з пенальті. Втім, твердячи про цього хлопця, який виховувався бабусею (а щоб мати якесь снідання, юнак приторговував овочами, папером, якимсь дрібним приладдям), багато хто згадує не стільки його результативність, скільки славнозвісний «удар скорпіона», який він продемонстрував у товариській грі між англійцями та колумбійцями в 1995 р. на «Вемблі». Акробатичний стрибок – і м’яч відбито п’ятами. Відтак Ігіта п’ятами не накивав, натомість навідбивав. Винахід гідний винахідника!
Й Ігіта часто змінював клуби, але в Європі пограв недовго – лише в складі «Вальядоліда» на початку 1990-х. А так, крім клубів на батьківщині, він демонстрував свою майстерність (і результативність) на мексиканських, еквадорських і венесуельських стадіонах. До слова, в складі венесуельського клубу «Гуарос де Лара» впродовж одного сезону він забив пересічно найбільше, ніж у будь-якій іншій команді впродовж своєї кар’єри гравця – 0,14 гола за матч!
Димитар для Анатолії
5. Димитар Іванков (Болгарія, народився в 1975 р.)
Нарешті, в списку з’явився і європеєць. Вихованець софійського «Левські» Димитар Іванков був штатним пенальтистом цього клубу. Тому й зміг нагромадити чималий бомбардирський досвід. Свою гольову справу він продовжив згодом і в Туреччині, де грав за «Кайсеріспор» і «Бурсасопр». Його результативність приблизно на тому самому рівні, що і в Ігіти, є навіть статистичні версії, які виводять Іванкова на вище місце, однак більшість джерел враховує все ж таки й пару-трійку голів колумбійця поза офіціозом, відтак той усе ж таки випереджає болгарина.
Найпам’ятніший для Димитара матч, певно, фінал Кубка Туреччини-2008, коли його «Кайсеріспор» переграв «Генчлербірлігі» в тривалій серії післяматчевих пенальті. Причому вона була настільки довгою (11:10 – її підсумковий рахунок), що декому довелося бити двічі. Так ось: Іванков відбив три удари, а сам забив двічі. Відтак зробив найбільший внесок у кубкову звитягу своєї команди! А той трофей є, до слова, єдиним в усій уже більш як піввіковій історії «Зірки Анатолії».
Бомбардирська ніша для воротаря з Ніша
Свідомо не включив до списку голкіперів-бомбардирів тих, хто, крім воротарського фаху, опанував і ремесло нападника, знімаючи на різних етапах кар’єри із себе воротарський светр. Відтак не потрапив до ТОП-5 мексиканець Хорхе Кампос, адже вряди-годи грав і на позиції форварда (й забивав!). Подібним, до речі, може похизуватися й італієць Марко Баллотта. Та пармезанський (певно, кращі роки його кар’єри припали на період на початку 1990-х у «Пармі») лисань знаний тим, що забивав на професійному рівні аж у 50 років. Щоправда, грав тоді вже суто на позиції нападника. І кіпер «Лутона» 1960-х – початку 1970-х рр. Тоні Рід коли-не-коли виходив на поле як форвард. Й наш Андрій Гаваші так само був ефективним не лише у воротах, а й у передній лінії, ставши однораз кращим бомбардиром ужгородської «Верховини» саме як нападник. А от справжнім новатором на воротарсько-бомбардирському шляху став югослав Драган Пантелич. Ще в 1970-ті рр. він виявив свої гольові здібності в складі клубу «Раднички» з Ніша, ставши, певно, першим воротарем, який заходився раз попри раз уражати ворота суперників. Влучно бив і пенальті, й штрафні, й забивав інколи зі своєї половини поля дальніми ударами. Широко відомий через виступи за «Бордо» на початку 1980-х (двічі забив, до слова, в складі жирондинців) й за збірну Югославії на Олімпіаді-80 та мундіалі-82. Двічі, до речі, забивав і за збірну задовго до того, як це стало якщо й не трендом, то принаймні частішим явищем. Одне слово, до ери Сені – Чілаверта.
Німець Ханс-Йорг Бутт найбільше серед воротарів забив м’ячів у Бундеслізі й є найрезультативнішим кіпером у Лізі чемпіонів! А ще відповідної слави зажив і в’єтнамець бразильського походження Фабіу душ Сантуш, що був вправним у виконанні стандартів і першим серед сторожів воріт відзначився забитим голом в Азійській Лізі чемпіонів.
Здійняв Бурч бомбардирську бучу
А що в наших широтах? Одразу спадає на думку кіпер «Волині» Михайло Бурч, який вправно виконував пенальті й зрідка – штрафні. Як зізнавався сам Михайло, він більше хвилювався не тоді, коли бив пенальті сам, а тоді, коли били йому. А починалося все з Мирона Маркевича, який у свою каденцію у «Волині» зробив із Бурча пенальтиста. Не заперечував проти цього надалі й Віталій Кварцяний. Натомість, коли вже Михайло грав у Словаччині, тамтешні наставники не були в захваті від цієї ідеї. З українця навіть стягнули штраф за самовільне (хоча й успішне) виконання 11-метрового в одній з ігор.
А ось піонером на вітчизняній воротарсько-бомбардирській ниві можна назвати франківця Еміля Микульця, який тричі вражав ворота суперників івано-франківського «Спартака» ще в 1960-х рр. Цікаво, до речі, що за свою кар’єру Микулець грав винятково за клуби з назвою «Спартак» (крім франківського, були й московський, й мінський). Така-от червоно-біла відданість!
У половині 1990-х чимало голів з 11-метрової позначки забив Ігор Хіманич, захищаючи кольори чернігівської «Десни» та клубу «Славутич-ЧАЕС». Забивали й Андрій Дикань (щоправда, інколи й граючи на позиції форварда), й Костянтин Стародубовський (легенда овідіопольського футболу майстерно виконував удари з точки, та й нападника, бува, грав у чемпіонаті Одеської області), й Тарас Чопик (хоча більша частина його ігрової кар’єри припала вже на ХХІ століття, бомбардирські здібності виявляв лише в столітті минулому – в складі «Газовика» з Комарного й «Волині»), й нікополець Сергій Кірієнко (одного разу навіть відзначився дублем із пенальті). Є забиті голи в активі Павла Блажаєва (причому аж ніяк не з пенальті, натомість зі штрафних і головою наприкінці гри після навісу зі стандарту), Олега Суслова, Андрія Товта.
А в 2008 р. черкащанин Євген Дейнеко забив гол із 80-метрової відстані, вразивши ворота клубу «Єдність» із Плисок. Цікаво, що й батько Євгена Анатолій Дейнеко та само був воротарем і так само має в активі забитий гол за черкаський «Дніпро». Щоправда, вразив ворота суперників Дейнеко-старший із пенальті. Сімейний підряд у дії! Відзначався й Костянтин Шевченко (прізвище зобов’язує!), захищаючи кольори клубу «Фенікс-Іллічівець»: в 2009 р. він поцілив у ворота бурштинського «Енергетика», вибиваючи м’яч від своїх воріт.
Запам’ятався гольовий успіх Євгена Боровика на початку 2010-х, коли уродженець Прилук захищав кольори «Кривбаса». Євген став першим голкіпером, який забив гол із гри в чемпіонаті України. Прикметно, що постраждав у тому разі київський «Арсенал» – клуб, в якому Боровик надалі продовжив кар’єру гравця.
.
Не чужий для «Шахтаря» хорват Стіпе Плетікоса в доукраїнський період кар’єри забив кілька пенальті на батьківщині у формі сплітського «Хайдука». Й азербайджанець Нізамі Садигов, який перші кроки в професійній кар’єрі робив наприкінці 1980-х у складі маріупольського «Новатора», неоднораз вражав ворота команд-суперниць. Щоправда, бомбардирствував він уже в складі азербайджанських клубів.
Колись-заколись зачепили тему воротарів-бомбардирів у бесіді з відомим українським тренером. Тоді почув від нього фразу, що, мовляв, йому не до вподоби, коли кіпери «вичворяють чортові витребеньки». Наша розмова відбувалася на початку нинішнього сторіччя, коли Чилаверт й Ігіта були в усіх на вустах. Однак захват їхні гольові подвиги спричиняли аж ніяк не в усіх професіоналів. Пам'ятаєте, було в нашому дворовому футболі таке амплуа – воротар-мотала? Давно-давно, задалеко до межі нинішнього та попереднього століть, до Сені й до Бурча. Було та й загуло? Чи можна твердити, що епоха кіперів-забивайл йде в небуття? Ну, суто зі статистичного боку така тенденція принаймні накреслилася: якщо на межі сторіч кіпери забивали чимало й були за це пошановані променями слави, то нині якось менше твердять про це. Як направду, то відповідних передумов для воротарсько-бомбардирського ренесансу поки що не проглядається. Менше з тим, глядач прагне видовища (а гол у виконанні голкіпера чим не видовище!). Відтак історія цілком може розвернутися і в іншому напрямку, й нові Сені-Ігіти підкорять серця нових торседорес. Про комерційну складову модерного футболу так само не варто забувати.
Олексій РИЖКОВ