Від Трошкіна до Шапаренка: символічна збірна донеччан в «Динамо»

Динамо Київ 17 Лютого, 17:07
17 лютого видатний захисник київського «Динамо» Сергій Балтача відзначає 65-річне круглодаття.

Зірка «Динамо» 1980-х народився на Донеччині, в Маріуполі (65 років назад це українське місто носило назву на честь одного з радянських комуністичних ватажків, який так само побачив світ у столиці Приазов’я), а свої перші кроки в футболі робив у складі тамтешньої дитячої команди «Азовсталь». Поступово пройшов тернистий шлях до основи динамівського суперклубу половини 1980-х. Визначна дата навіяла спогади про численних земляків Балтачі, які в різні часи долучилися до створення звитяжного іміджу київського «Динамо». А символічна збірна з донецьких киян вийшла достоту вогняна!

Із династії

Воротар: Віктор Чанов (1959–2017).

Воротарська позиція безальтернативна. Віктор Чанов – представник славної голкіперської династії, прийшов до «Динамо» хоча й доволі молодим (23-річним), але цілком сформованим голкіпером, із кількарічним досвідом гри у вищій союзній лізі в складі донецького «Шахтаря». Недремно чатував ворота київського клубу впродовж восьми років, з «Динамо» доскочив європейської слави, відчув смак перемоги в Кубку Кубків, тричі здобував союзне «золото», чотири рази Кубок колишнього СРСР. У 1986 р. його було визнано «Воротарем року» в радянському футболі. За збірну грав нечасто, був у тіні Ріната Дасаєва, однак, на думку багатьох фахівців, мало в чому поступався спартаківцю. Валерій Лобановський так характеризував Чанова: «Віктор Чанов вельми здібний голкіпер, і можна навести масу прикладів його іноді навіть дивовижної гри, натхненної і безпомилкової. Він підвладний загальному настрою та стану команди, й коли з нею все гаразд, він здатен творити дива».

Увічнення в фольклорі

Захисники: Микола Голяков (1926–1985), Сергій Балтача (народився в 1958 р.), Микита Бурда (народився в 1995 р.), Василь Глазков (1909–1992).

Ліворуч у захисті розташую уродженця Дружківки Миколу Голякова, який заявив про себе в 1951 р., коли разом із Віталієм Голубєвим перейшов із київської армійської команди до київського «Динамо». В Голубєва кар’єра в «Динамо» склалася успішніше (фактично всі 1950-ті провів у складі популярного клубу, капітанствував у команді), а Голяков за великим рахунком чесноти в «Динамо» виявляв упродовж лише одного сезону. Однак кілька матчів зіграв неперевершено! Зокрема долучився і до сухої звитяги над московським «Спартаком» у Києві (1:0), й до визначної так само домашньої перемоги над ленінградськими одноклубниками (3:0). Певно, осібно слід відзначити вдалу гру Голякова в матчі 1951 р. проти земляків – «Шахтаря». Команда зі Сталіно (тодішня назва Донецька) бурхливо атакувала на своєму полі, однак оборона киян вистояла, виявивши справжню незламність. Зрештою, гості в 2-му таймі забили переможний гол, а свої ворота так і залишили на замку. Надійна гра Голякова привернула увагу тренерів збірної СРСР, дружківського киянина викликали до її лав готуватися до Олімпіади-1952. Однак прикра травма, одержана в товариському матчі проти «Шахтаря» (так стверджує голкіпер киян Олег Макаров у своїй книжці «Воротар», натомість, за офіційною версією тодішніх медіа, травму Голяков дістав у двобою проти московських динамівців), поставила хрест на олімпійських надіях Миколи Архиповича. Чимало ігор того «срібного» для киян сезону через це він змушений був пропустити. Однак взяв участь у звитяжному вже вересневому матчі української команди проти московських одноклубників на виїзді й мав стосунок до переконливої і сухої (!) перемоги киян – 3:0.

Нинішній іменинник став гравцем «Динамо» в 1977 р. Більш як 11 років вірою і правдою відслужив Сергій Павлович динамівському клубу. Чотири чемпіонства, чотири союзні кубки та європейський Кубок Кубків – у його трофейній колекції. Певно, не лише мені запам’яталися яскраві картинки зустрічі динамівців з євротрофеєм на київському залізничному вокзалі в травні 1986 р. Балтачу, який тримав у руках виграний Кубок, вдячні вболівальники несли на руках. І людському морю не було видко краю! Фанатів на пероні – набито-набитісінько, ніде цеглі впасти! А Сергій, до слова, в тому фіналі дістав прикру травму (ба навіть вийшов на поле з пошкодженням, однак про його неучасть у матчі не було й мови – настільки потужною була жага до гри!), і його поміняли ще в першому таймі.

Із голів Балтачі мені найбільше запам’ятався його точний удар у фіналі Кубка СРСР 1982 р. Той м’яч виявився переможним! Лобановський називав Балтачу «чистильщиком із тонким позиційним чуттям». А фольклор увічнив динамівську легенду в гуморному куплеті з політичними мотивами: «Гол із пасу Буряка забиває Балтача – У цьому особиста заслуга Леоніда Ілліча!» Варіативність: інколи в цьому куплеті замість Буряка називали Блохіна.



Уродженець Єнакієвого Микита Бурда вже добрий десяток років у складі «Динамо». Різні часи застав як гравець, попрацював із різними тренерами, не оминули цього фактурного оборонця й травми. За великими рахунком, свій потенціал талановитому хлопцю так поки що й не вийшло реалізувати. Однак Бурда, хоч забивав і нечасто, проте зазвичай це були вирішальні голи. Або наприкінці складних матчів, коли супротивник сидить усією командою в захисті й, крім як із другого поверху, пробити його захист не виходило, або в українському «класико» принциповому супернику в помаранчево-чорних футболках. Чи вийде в нього перезавантажити свою кар’єру після того, як із «Динамо» пішов молодий талановитий конкурент за місце в основі? На це питання поки що не маю відповіді.

Праворуч у моєму варіанті захисту донецьких динамівців – Василь Глазков. Він родом із Дебальцевого, прийшов до «Динамо» напередодні Другої світової війни. Не все виходило тоді в «Динамо» назагал і в Глазкова зокрема. Так, Василь Антонович брав участь у матчі сезону-40, коли кияни на своєму полі зазнали нищівної поразки від московських одноклубників із рахунком 0:7. У перерваному сезоні-1941 Глазков уже виглядав куди впевненіше. Зокрема в травні видав добротний матч проти тбіліських динамівців, виграний киянами вдома з рахунком 3:0. Та й на початку червня того буремного року Василь Антонович безпомилково провів гру в Одесі проти тамтешніх спартаківців, так само виграну киянами з рахунком 3:0. А надалі була війна, Глазков брав участь у боях, а по закінченні воєнних дій здійснив марну спробу повернутися до великого футболу, однак зіграв лише пів десятки матчів за динамівський дубль, після чого закінчив ігрову кар’єру в 37-річному віці.

Із тверезою оцінкою

Півзахисники: Олександр Радченко (1976–2023), Микола Шапаренко (народився в 1998 р.), Володимир Трошкін (1947–2020).

Коли готував цей матеріал, почув приголомшливу звістку про смерть у 46-річному віці Олександра Радченка. Цей хлопець із Маріуполя колись приглянувся Валерію Лобановському і долучився в другій половині 1990-х рр. до зіркової тоді динамівської команди (втім, «не команди зірок, а команди-зірки», як підкреслював сам Метр). Мені надто запам’ятався його вихід на поле в гостьовому матчі чвертьфіналу Ліги чемпіонів проти «Юве» одразу після пропущеного киянами гола (рахунок став 1:1). Хай як намагався грізний суперник пробити динамівський захист ще бодай раз – не вийшло. Радченко, попри юний тоді вік, відіграв цілком надійно. А по закінченні двобою запропонував обмін футболками самому Філіппо Індзагі, на що той, не надто задоволений результатом гри, відповів відмовою.

Після того, як ряди «Динамо» покинули Віталій Миколенко, Віктор Циганков й Ілля Забарний, Миколу Шапаренка називають найбільшим активом із гравців клубу. Талановитий півзахисник поки що не може на повну реалізувати свій потенціал через дошкульні й довгоденні травми. Уродженець Великої Новосілки, що в Маріупольському районі, забив чимало естетично привабливих голів у формі «Динамо». Хочу осібно відзначити його красень-гол у ворота земляків із «Маріуполя» кілька років тому, який допоміг киянам зламати хід не найпростішого двобою. Щиро вірю, що після відновлення від важкої травми Микола ще неоднораз потішить уболівальницьке око вишуканими футбольними шедеврами.

Для ще одного уродженця Єнакієвого Володимира Трошкіна визначу місце на правому фланзі півзахисту. 4-разовий чемпіон і володар Кубка СРСР, Володимир Миколайович був важливим складником легендарної «Динамо»-машини 1970-х рр. Лобановський, характеризуючи Трошкіна як футболіста, підкреслював, що той завжди тверезо оцінював власні можливості: «Володимир Трошкін був вельми старанним на тренуваннях та іграх, розуміючи (дано це не кожному – розуміти), що від Бога він дістав не дуже багато. Танцюючи від цієї грубки, він методично компенсував відсутність надталанту максимальною реалізацією своїх здібностей… Трудолюбний, як бджілка – він був своїм у динамівському ансамблі». Достоту Трошкін гарував на тренуваннях аж до надцятого поту!

Чи не найкращою його грою за «Динамо» став домашній півфінальний матчу Кубка Кубків-1974/75 проти голландського ПСВ, коли два його швидкісні проходи правим флангом закінчувалися якнайточнішими передачами на партнерів, які зрештою реалізовували вигідні моменти й доводили командні зусилля до голів. Підсумок відомий: із рахунком 3:0 кияни тоді подужали майстровитих представників батьківщини тотального футболу.

Стадіонна луна на Печерську

Нападники: Олег Жуков (1920–2010), Сергій Ребров (народився в 1974 р.), Віктор Фомін (1929–2007).

Уродженець Юзівки (так ще до перейменування на Сталіно називався нинішній Донецьк) Олег Жуков відзначався працездатністю, швидкістю, вмінням вдало маневрувати на полі. У «Динамо» прийшов у 1940-ті рр., в тодішнє повоєння. У 1948 р. кияни посіли 4-те місце, зрештою оговтавшись після воєнного лихоліття. Свій внесок у цей на ті часи успіх зробив й Олег Іванович. Зокрема забив важливий гол у виїзному двобою проти московських «Крил Рад», вивівши киян уперед після того, як Микита Симонян зрівняв рахунок на початку 2-го тайму (зрештою, динамівці виграли 4:2).

Легенда київського «Динамо» Сергій Ребров народився в Горлівці. В «Динамо» у вихованця «Шахтаря» було дві ігрові каденції: триваліша – в 1990-ті й коротша – в 2-й половині 2000-х. 9-разовий чемпіон і 8-разовий володар Кубка України, 2-разовий футболіст року в нашій країні, людина, про яку вдячні вболівальники «Динамо» склали подячний віршослів, панівною темою в якому є життєствердне: «Наш герой – Сергій Ребров!» Ну, й, звісно, пара динамівських форвардів Ребров – Шевченко наприкінці 1990-х була однією з топових у Старому Світі!

Віктор Фомін народився в Слов’янську і є вихованцем тамтешнього клубу «Локомотив». Кольори київського «Динамо» захищав у 1953–1959 рр. Мав чимало ігрових чеснот. Зокрема, відзначався майстерним виконанням штрафних (чого вартий лише його стандарт у ворота ленінградських «Трудових Резервів» на початку зустрічі в 1956 р.!), вмінням побачити партнера, який перебуває у вигіднішій позиції, налаштуванням на боротьбу з перших хвилин гри (чимало голів забив у дебютах матчів, зокрема започаткував погром тбіліського «Динамо» в 1958 р., коли відзначився вже на 3-й хвилині в результаті швидкої контратаки, якнайкраще використавши вчасний пас Андрія Біби). Долучився до першої кубкової звитяги киян на союзному рівні в 1954 р. Тоді в чвертьфіналі на останній хвилині додаткового часу Фомін поставив крапку в матчі динамівців проти ЦДСА – 3:1 («лихо гуляє по краю Віктор Фомін, щоразу вислизаючи з-під контролю свого опікуна», – так описував дії форварда київський воротар Олег Макаров). Як подейкували тоді, реакція на цей гол і на фінальний свисток одразу після нього була такою, що «цей вулканічний гул було чути навіть на Печерську». Брав участь Віктор Трохимович й у фінальному двобою з єреванським «Спартаком». У вересні 1958 р. забив переможний м’яч у ворота «Шахтаря».

***

Звісно, аж ніяк не всі уродженці Донбасу з тих, що засвітилися в київському «Динамо», змогли виявити свої чесноти в столиці. Приміром, у Миколи Кононенка, Сергія та Микити Кравченків, Владислава Кулача київський етап ігрової кар’єри не задався. Як, власне, й у Віктора Звягінцева, який провів лише менше десятка матчів за «Динамо» в олімпійському, однак провальному для киян 1976 р. Парадокс чи ні, але з появою якнайгострішого суперництва гірників і динамівців за найвище місце на українському футбольному п’єдесталі кількість уродженців Донеччини в складі динамівського колективу збільшилася. Епоха ванклабменів у нашому (й не лише в нашому!) футболі йде в минуле, а кар’єри гравців стають дедалі крутогорішими. Хай там як, а традиційні для представників гірняцького краю впертість, непоступливість у боротьбі добре лягають на столичний футбольний ґрунт. На виході утворюється непоганий мікс футбольних вмінь. Результат? Погляньте бодай на послужний список Віктора Чанова, Володимира Трошкіна, Сергія Балтачі або Сергія Реброва. Пломінь їх слави достоту незгасний! Без перебільшення, це – імена в європейському футболі, представники всіх трьох команд-зірок Валерія Лобановського. Взаємопроникнення та взаємозбагачення футбольних шкіл (й різнобарв’я ігрових ментальностей) різних регіонів України – корисна річ, яка зчаста віщує визначні звитяги!

Олексій РИЖКОВ



Шапаренко не встигне повернутися до відновлення сезону УПЛ