Епопея із призначенням головного тренера збірної України неабияк затягнулася. Причому настільки, що навіть перший і дуже важливий із турнірної точки зору матч відбору Євро-2022 синьо-жовті зіграють без номінального наставника. Більше того, не виключено, що й наступні поєдинки національна збірна проведе без офіційного головного тренера. Звичайно, можна тільки порадіти за Руслана Ротаня – цілком імовірно, що він стане першим у світі фахівцем, який одночасно керуватиме трьома різними командами, включаючи одну клубну. Але чи це привід для радості?
Лідери збірної України просили Ротаня тимчасово прийняти команду
З іншого боку, якщо подивитися на ситуацію із призначенням головного тренера національної збірної країни за президентства в УАФ Андрія Павелка, здається, нічого дивного в цьому немає. Більше того, складається таке враження, що вибір керманича головної команди країни для керівника УАФ – це насамперед “про піар, а не про результат”. Принаймні за вісім років перебування біля керма Української асоціації футболу Павелко вже втретє жертвує результатами збірної та великим турніром заради гарної, на його думку, історії.
Вперше це сталося у 2016-му році, коли до тренерського штабу Михайла Фоменка, який уперше вивів синьо-жовтих на чемпіонат Європи через кваліфікаційний турнір, замість Олександра Заварова було призначено Андрія Шевченка. Навіщо це було зроблено все розуміли. Як, мабуть, усі розуміли, з яким настроєм та мотивацією їхали до Франції на турнір і Фоменко, і команда. Зараз важко сказати, як би виступила Україна зі звичним для кваліфікації тренерським штабом, але факт залишається фактом: синьо-жовті стали найгіршою командою турніру.
Звичайно, можна будувати лише припущення, але здається, запрошення найкращого гравця в історії українського футболу, яке нехай і не мав ніякого (відкинемо два місяці перебування в штабі Фоменка) тренерського досвіду, бачилося гарним піар кроком, що затьмарював всі недоліки подібного рішення. В принципі, результат у перший цикл це підтвердив, хоча треба визнати, що синьо-жовті потрапили в непросту групу, опинившись в одній компанії з Хорватією, майже піковою Ісландією та завжди незручною Туреччиною.
Вдруге перспективу великого турніру було принесено в жертву під час відбору до ЧС-2022, коли з Шевченком та його командою, яка показала найкращий результат в історії нашого футболу на чемпіонатах Європи, не було продовжено контракт. Призначення Петракова на матчі, що залишилися, причому, без гарантії збереження своєї посади навіть у разі виконання завдання, теж було схоже на черговий піар крок: прийняти національну команду на таких умовах, які, якщо судити за всіма заявами, були запропоновані Петракову, навряд би хто згодився. А так рятувати українську збірну покликали спеціаліста, який вигравав з юнацькою збірною чемпіонат світу і мав надію і користувався симпатією ЗМІ, повагою колег і любов’ю вболівальників.
Зазначимо, що вже тоді йшлося про те, що збірною мав керувати Сергій Ребров і лише тому, що УАФ не змогла домовитися з клубом фахівця – Аль-Айном, команду очолив Петраков.
І ось нарешті третій випадок, про який було сказано спочатку. На матч із Англією, якщо вірити повідомленням інсайдерів, національну збірну повезе Руслан Ротань, який очолює молодіжну збірну країни та ФК Олександрія. Як у такому разі враховуватимуться інтереси двох останніх команд – неясно. Як тепер і неясно, навіщо було організовувати «молодіжці» топові спаринги у березні – з Данією та Італією, якщо є велика ймовірність, що обидва поєдинки (а з Данією так точно) Ротань пропустить? Ну і привітаємо рішення Олександрії, яка з новим головним тренером до паузи на матчі збірних проведе три матчі, після яких цю паузу можна було б використати для напрацювання/покращення якихось моментів, що обов’язково спливуть.
Так, оцінюючи результати, Ребров – найуспішніший український тренер зараз. Оглядаючись на його роботу в Динамо – можливо, найсистемніший український тренер на даний момент: запрошення іспанських фахівців до команд різного віку, впровадження єдиних принципів побудови гри, зміни у селекційному підході тощо. Оцінюючи вчинки Реброва після початку війни з росією у 2014-му та масштабного військового вторгнення Росії у 2022-му, можна сміливо стверджувати, що Сергій Станіславович – великий патріот України та один із найбільших донорів ЗСУ з числа українських тренерів. Іншими словами – ідеальна кандидатура.
Але за всім цим немає відповіді на два важливі питання: яких результатів УАФ чекає від Реброва і які повноваження в результаті матиме фахівець, якщо він все-таки очолить національну команду? За словами Павелка на зустрічі з журналістами, фахівець буде покликаний чи не реформувати весь футбол збірних. У тому числі й шляхом запрошення іноземних наставників до молодіжної та юнацьких збірних країн. Звідси, як здається – і неймовірний, знову ж таки, за даними інсайдерів, майже восьмирічний контракт Реброва.
Але якщо в Динамо Реброву вдалося впровадити іспанський вектор, то як це виглядатиме у збірних? Чи матиме Сергій Станіславович і гіпотетичні іноземні фахівці можливості робити все це на рівні молодіжної та юнацької збірних, де тренери бачать гравців максимум по кілька тижнів за три місяці? І чи не здається УАФ, що масштабні реформи, як, наприклад, у тих же Данії з Німеччиною, слід починати з низів і на місцях, організовуючи регіональні центри, якісно навчаючи тренерів, підвищуючи престиж і зарплату дитячим наставникам (це тема для окремих роздумів)? Чи точно це компетенція та можливості головного тренера національної збірної? І чи передбачав це горезвісний план Маршалла для українського футболу, про який, здається, забули чи не хочуть згадувати навіть в УАФ.
Що при призначенні Реброва буде з Русланом Ротанем, який вивів “молодіжку” у фінальну частину чемпіонату Європи, та наставниками інших збірних? Якщо згадати слова Андрія Павелка, то Ротаня на посаду наставника молоді рекомендував Шевченко, щоб збірні грали за єдиними принципами та єдиною моделлю. Зараз, виходить, що футбол Ротаня, а значить і Шевченка, влаштовує і Реброва, оскільки він сам начебто рекомендував призначити спеціаліста «в.о.» головного тренера збірної поки що сам не прийме команду. У такому разі, чому не можна було знайти компроміс із Шевченком та його командою?
Ну і найголовніший момент: хто відповідатиме у разі чого за невдачі збірних? Поки що мова про національну та молодіжну? Руслан Ротань, який розриватиметься між трьома командами? Сергій Ребров чи якийсь інший тренер, якого УАФ може призначити у березні-квітні, а може – у червні? І як довго пропрацюють зі збірними Ротань, Ребров чи будь-який інший тренер, якщо в УАФ чи її президента раптом з’явиться новий фаворит? Запитань справді дуже багато…
Автор: Богдан Грищук