5 березня своє 65-річчя відзначає легенда українського футболу Володимир Безсонов. До знаменної дати блогер Sport.ua пригадує найвизначніші індивідуальні досягнення зірки київського «Динамо» пізньорадянської доби.
Універсал з універсалів – Погба й Фернандіньйо в одному флаконі (чув таке визначення, хоча й із деяким скепсисом ставлюся саме до нього, дискутувати тут можна), незламний боєць, який за свою кар’єру подолав наслідки близько 80-ти (!) травм (їх спричиняв, на думку Валерія Лобановського, насамперед, «безоглядний нестрах» Володимира) і здобув заслужене визнання. «Він здатний зіграти на будь-якому місці, з однаковою віддачею, з однаковою надійністю, за однакового коефіцієнта корисної дії. Для нього не заскладно змінювати позиції під час гри, йому не потрібен час для притирання на новому місці й налагодження нових зв’язків із партнерами», – зазначав Лобановський. «Наш Бес» (а частіше, й просто «Бес»), як звали його вболівальники, впродовж добрячих півтора десятки років вірою та правдою прослужив вітчизняному футболу як гравець. Уже в новочасся сумлінно попрацював на тренерській ниві, а з початком широкомасштабної агресії знавіснілих орків, попри поважний уже вік, зі зброєю в руках став у ряди Тероборони на захист батьківщини. Віктор Леоненко пригадував, що, коли торік вітав Безсонова з днем народження, іменинник був якраз на бойовому посту.
Командні досягнення Безсонова-гравця були на видноті: юнацьке європейське чемпіонство, молодіжна світова вершина, 6-разове союзне чемпіонство, 5-разове кубкове пошанування, Кубок Кубків, три Кубки сезону, олімпійська «бронза», європейське віцечемпіонство. Та хотів би зупинитися на індивідуальних здобутках Володимира Васильовича. Багато в чому вони унікальні для нашого футболу.
1. Найкращий футболіст молодіжного чемпіонату світу 1977 р.
Безумовно, Володимир Безсонов – кращий гравець того прем’єрного турніру. Перше подібне змагання, й перший Золотий м’яч (саме так називали приз кращому гравцеві молодіжного чемпіонату) здобув наш співвітчизник. Безсонов забив двічі у фіналі мексиканцям (крім того, на груповій стадії вразив ворота парагвайців) і виділявся в тому турнірі креативністю, технічною оснащеністю й уже, попри юний вік, і тактичною мудрістю. В фіналі він не лише відзначився дублем (власне, єдиний гравець у складі радянської збірної, який забивав того дня з гри), а й кількараз чудовим дриблінгом пошивав у дурні кількох оборонців збірної Мексики (ба однораз навіть чотирьох!). На ньому заробив червону картку мексиканець Леонардо Альварес, а в офіційному звіті ФІФА про цю гру прізвище Безсонова згадується частіше за прізвища інших учасників матчу: він був на полі достоту поскрізь! Який же хитрий штрафний вийшов тоді у Володимира! Низом, повз стінку, в самісінький куточок воріт! Взагалі в тій команді Безсонов виконував стандарти (й кутові зокрема), і майже щоразу вони несли небезпеку воротам суперників. Відтак й індивідуальна відзнака чемпіонату для Володимира стала цілком заслуженою та послугувала неабияким трампліном для завоювання місця під сонцем у дорослому футболі. Тим паче, що президент ФІФА Жоау Авеланж, вручаючи відзнаку, порівняв юного тоді Володю з юним Пеле!
Зауважу, що й у фіналі (також переможному) юнацького чемпіонату Європи (точна назва: Юнацький турнір УЄФА) роком раніше Безсонов так само відзначився забитим голом! Через багато років Лобановський зауважить: «Що вища ставка в грі, то зібранішим є Безсонов». Уперше ті ставки зіграли саме на юнацькому європейському та надто на молодіжному світовому рівні.
2. Капітан київського «Динамо» в 22-річному віці. Сезон-1980 відіграв без травм і практично без замін
Як на мене, твердячи про зіркові команди Лобановського, чомусь незаслужено забувають одну з них. Футбольні історики зазвичай виокремлюють «Динамо»-1974/1975, 1985/1986 і 1997/1999. А от «Динамо»-1980/1981 потерпає від неуваги. А команда була суперова! Зоряний для «Динамо» 1980-й! Після деякої втрати лідерських позицій наприкінці 1970-х динамівці знову на вершині, а капітанську пов’язку довірено юному хлопцю, який до своїх 22-х років, менше з тим, нагромадив уже чималий досвід виступів на високому рівні. Хоча досвідченців і зірок у тому «Динамо» вистачало! Водночас він встигав і в Олімпіаді взяти участь (розжитися «бронзою»), і в єврокубках виявляти свої чесноти. «Єдиний рік без травм», як згадував набагато згодом Володимир Васильович про той сезон. Мені надто запам’ятався гол Безсонова у виїзному матчі проти «Кайрата»: зухвалий дальній удар метрів із 35-ти застукав зненацька знаного кіпера алма-атинців Олександра Убикіна. Та гра, до речі, була того сезону однієї з небагатьох, по ходу якої Безсонова замінили: на 70-й хвилині замість нього вийшов Віктор Каплун. Ще Безсонова змінив Сергій Балтача в грі проти «Шахтаря», в якій кияни виграли 5:0, Ну, й, звісно, ефектна кульмінація сезону: капітан киян Володимир Безсонов виводить команду на вирішальний матч чемпіонату – домашній проти «Спартака». Перевага команди Валерія Лобановського над основним суперником тієї днини була безсуперечною: в гелловінівский вечір, коли осінній дощик переходив у мокросніжну хурделицю, московські гості в присутності 100-тисячної авдиторії були обіграні насухо – 2:0.
І ще: Безсонов на 85-й хвилині зрівняв рахунок у листопадовому виїзному для киян матчі проти «Зеніта» (в Ленінграді тоді якраз урочисто відкривали СКК ім. Леніна, на трибунах якого під час футбольних матчів мало змогу розміститися 25 000 глядачів). Ту гру багато хто затаврував як договірну. Не сперечатимуся, адже нічия, за великим рахунком, влаштовувала обох: кияни були за пару кроків до чемпіонства, а «Зеніт» наблизився впритул до омріяної «бронзи». Менше з тим, динамівці в 2-му таймі впродовж тривалого часу програвали в рахунку, й забили стараннями Безсонова лише в самісінькому епілозі зустрічі.
3. Гол і капітанство в «золотому матчі» сезону-1981
Вже в Гелловін-1981 «Динамо» в домашньому матчі проти «Зеніта» мало змогу достроково оформити черговий чемпіонський титул. Безсонов вивів команду на поле як капітан, а надалі відзначився красивезним голом: після подачі зі штрафного з правого флангу Володимир випередив захисника ленінградців і головою спрямував м’яч у ворота за якоюсь чудернацькою траєкторією: той від поперечини відлетів акурат за лінію воріт. Рахунок став 2:0, а надалі Олег Блохін поставив і переможну крапку в тому матчі: 3:0, й кияни сягнули чемпіонства вдесяте!
4. Учасник трьох чемпіонатів світу (1982, 1986, 1990)
Це досягнення унікальне для нашого футболу (крім Безсонова, хіба що Анатолій Дем’яненко може похизуватися подібним), й, зважаючи на високий рівень конкуренції у нашочасся, бодай повторити його буде вкрай складно будь-якому українському футболісту (на жаль, ми не частимо з участю в фінальних стадіях світових форумів). Підтримувати форму на рівні національної збірної упродовж бодай 8-ми (а на практиці 13-ти!) років – неабиякий виклик. Безсонов грав і в Іспанії-82 (5 матчів), і в Мексиці-86 (тричі виходив на поле), і в Італії-90 (дві гри). Загальні результати збірної, щоправда, не вразили на жодному з цих турнірів, однак у 1986 р. своєю натхненної грою команда Лобановського дістала симпатії глядачів.
5. Найкращий футболіст України 1989 р.
Сезон-1989 видався не найкращим для київського «Динамо». Команда фінішувала 3-ю в союзному чемпіонаті, пропустивши вперед себе «Спартак» і «Дніпро», вилетіла в 1/8 фіналу Кубка УЄФА (поступилися «Фіорентині» з молодим Роберто Баджо в складі), будучи, на думку європейської преси, одним із явних фаворитів змагань, зазнала нищівної дошкульної домашньої поразки від принципового червоно-білого суперника в радянському класико (1:4). Однак саме Безсонова тогоріч було визнано найкращим футболістом України. В 31-річному віці він щосили намагався бути корисним команді, й це намагання, зрештою, вилилося в те, що він став кращим того сезону не лише в «Динамо», а й назагал в Україні. Хоча й віцечемпіоном СРСР-89, і кращою з українських команд став «Дніпро», й здавалося би, логічніше визнати кращим з українських футболістів саме представника цього клубу. Тоді мені запам’ятався переможний гол Безсонова в домашньому матчі киян проти «Металіста» й швидкий гол Безсонова в домашній грі проти «Ротора».
***
Тезка багаторічного партійного боса України (син першого секретаря час від часу передавав улюбленцю трибун вітання від батька), Безсонов, менше з тим, заледве чи не першим зі знакових футболістів покинув ряди КПРС. Здав партквиток якраз після Euro-88, а вже в нашочасся не просить пресу робити з цього якійсь ідеологічний вчинок: мовляв, знав, до чого все призведе, все прорахував. Зовсім ні. Та, хай там як, ідеологічний – не ідеологічний, але вчинок. Як вчинком стало й торішнє доєднання Безсонова до лав Тероборони Києва. Коли біографія людини сповнена вчинками, то вона й становить неабиякий інтерес.
Штамповані фрази на кшталт «який гравець, тепер таких уже не роблять!» завжди спричиняли в мене посмішку. «Горілка смачніша, трава зеленіша…» – з того самого ряду. Однак нинішній футбол, попри історичну перемогу тотального вектора розвитку гри, хіба може похизуватися чималою кількістю мегауніверсалів – таких, яким був Безсонов? І свій хист зіграти на будь-якій позиції, крім, імовірно, воротарської, Бес розумів, як розумів це й Валерій Лобановський. Великий тренер писав, що «амплуа Безсонова ніхто не знає». Достоту якнайкраща ілюстрація філософії тотального футболу! Метр убив у Безсонові геніального нападника? Цю нісенітницю свого часу свідомо тиражували недруги Лобановського як тренера й київського «Динамо» як явища в європейському футболі. Безсонов зміг виявити свої чесноти на різноманітних позиціях і мав тактичний діапазон куди ширше, ніж у знаних зірок-сучасників. «Якщо влучив м’яч у дев’ятку, значить бив Безсонов п’ятою!» – ці слова я вперше прочитав на парті в своїй київській школі десь на початку 1980-х. Опісля чув те прислів’я неоднораз, воно стало фанатським фольклором і закарбувало в пам’яті фанства свідчення про непересічну майстерність Безсонова. А численні фрази самого Безсонова вже доби тренерства так само розтиражовані й вряди-годи зринають із вуст спортивних медійників («аби забити, слід бити»). Не всі з них можна навести без купюр (редактура не пропустить!), проте в переважній більшості з них – щира любов до гри, до справжнього футбольного герцю та виплекана запеклими футбольними баталіями життєва мудрість. Щира дяка, Володимире Васильовичу, за яскраві футбольні враження! Многая літа!
Олексій РИЖКОВ