– Ви працювали із Валерієм Лобановським. Тепер вже працюєте самостійно тренером. Що ви від нього взяли?
– Я рухаюся своїм шляхом. Футбол не стоїть на місці. Якщо брати Валерія Васильовича, то ставлення до футболістів та побудову тренувального процесу.
– Чия робота вам цікава сьогодні найбільше?
– Такого тренера немає. Не можу нікого виокремити. Мені подобаються вимоги сучасного футболу. Я багато вчуся. Був на багатьох семінарах, стажуваннях. Продовжую це робити, коли є така можливість. Вчитися потрібно постійно. У мене є своє бачення. Якщо підходить засіб під мій напрямок, то я із задоволенням буду його використовувати, незалежно від імені тренера.
– Ви як тренер принесли Україні перемогу на юнацькому Євро-2009. З того часу минулого майже 14 років. Як оціните зараз цю перемогу?
– Добре, що для країни вдалося зробити щось хороше. У світі знають, що у 2009 році збірна стала чемпіоном Європи. Хлопці молодці. Я їм ще тоді казав, що це просто медальки, а тепер реалізуйте себе у дорослому футболі. Перемога стане для вас хорошою можливістю.
Я не звертав уваги, що ми стали чемпіонами Європи. Готував себе до роботи тренером у дорослому футболі. Боявся, що із мене зроблять дитячого тренера.
– Одним із лідерів команди став Денис Янаков. Свого часу він був талантом «Динамо» на рівні із Миколою Шапаренком, Віталієм Миколенком, Денисом Поповим. Який потенціал цього гравця?
– Величезний. У нього є швидкість, дар, робота із м'ячем. Найголовніше – він хоче вчитися. За півтора року в команді показав значний прогрес. Потенціал Дениса ще не реалізований на 50 відсотків. Дуже хочемо, щоб говорили не про його потенціал, а про якість.
– Ваш син Владислав так і не зміг заграти в «Динамо». Був одним із лідерів «Десни» та зараз «Олександрії». Задоволені його кар'єрою?
– Влад – це мій син, якого я люблю, як дитину. Як футболіст, Влад Калитвинцев для мене дуже якісний. У нього хороші чесноти – швидкість, гра обома ногами. Те що склалося, те склалося. Немає сенсу говорити про те, що було вчора. Потрібно думати про майбутнє.