– Наступний сезон вже під керівництвом Реброва ви також провели у конкуренції із Шовковським та не зіграли жодного матчу. Як це ‒ змагатися за місце у воротах із легендою українського футболу?
– Тоді відбувалася побудова мого відношення до тієї ситуації. Спочатку я просто був щасливий від того, що потрапив до першої команди та набирався там досвіду. Потім вже зрозумів, що можу конкурувати та боротися за місце першого номера. Проте Шовковський навіть у 40 років був найсильнішим голкіпером Динамо. Просто в клубі вже розуміли, що він буде завершувати кар’єру, і придивлялися, хто може стати його наступником.
– Як ви психологічно справлялися із тим, що не грали настільки довгий час?
– Вдячний Михайлову, що давав грати за дубль, аби була ігрова практика. Так, це не порівняти з УПЛ та Лігою чемпіонів, але краще ніж просто тренуватися.
На теоріях у Грозного могли нестися жарти та все, що хочеш
– У кампанії 2015/16 вам все ж таки вдалося дебютувати в УПЛ, але не у складі Динамо, а у Говерлі. Як так склалося?
– Я розумів, що на той час мені було дуже важко виграти конкуренцію. Для себе виходом я бачив оренду. Хотів привернути до себе увагу, аби до мене почали ставилися не як до молодого гравця, а як до того, хто вже може виступати на рівні УПЛ. Поїхав без роздумів, коли виник такий варіант.
Пам’ятаю свій дебют. Грали із Дніпром (1:1). На жаль, не виграли. Більшу частину матчу ми вели у рахунку, але у кінці пропустили. Проте це не найгірший матч був у нашому виконанні.
– У Говерлі ви пограли під керівництвом В’ячеслава Грозного, що є культовою особистістю в українському футболі. Що ви можете пригадати про роботу із ним?
– Його було дуже цікаво слухати. У команді виступало багато гравців, для яких це був лише перший сезон в УПЛ, і він допомагав молоді адаптуватися до дорослого футболу і багато підказував. Грозний – людина із великим багажем знань.
Запам’яталися його дуже тривалі теорії. У нього була звичка, що перші 45 хвилин команда спілкувалася про навколофутбольні теми. Там і жарти неслися, і все, що хочеш. З його вуст все це звучало дуже смішно на експресивно. Вікторович – неймовірно артистична людина. Він вмів розрядити атмосферу.
Після перерви у 10-15 хвилин ми вже починали розмовляти про найближчого суперника або розбирати нашу гру. Я думаю, що з іншим тренером на такій теорії мало хто б висидів.
– В Говерлі у ті часи було багато орендованих гравців із Динамо. Хто вам платив зарплату?
– Певний відсоток платило Динамо, а інше – Говерла. Хто як домовлявся. Були й гравці, які все отримували від Говерли. Особисто мені більшу частину зарплати платило Динамо.
– Ви фактично застали останній сезон Говерли перед зникненням клубу. Які умови тоді були в команді?
– Звичайно, це не можна було порівняти із Динамо. Ні за рівнем команди, ні за рівнем організації. Клуб доживав. Я був у команді лише першу частину сезону. Хлопці, що там залишилися, потім розповідали, що ставало все гірше і гірше. Все залежало від зарплати. Тоді вже не платили, і приводів для радощів було мало.
Особисто мені не було чому жалітися. Перші пів року у нас було багато нічиїх. Форма була, поле було, тренер був, робочий процес був. Так що можна було грати.