Коли я вперше потрапив до першої команди Динамо, то звертався до партнерів на «Ви»
– Перед стартом сезону 2010/11 вас раптом викликали на збори до Австрії із першою командою. Як це сталося?
– Травмувався один із резервних голкіперів. Вже не пам’ятаю хто саме. І мене викликали.
– Тоді там була досить зіркова команда: Шевченко, Шовковський… Як вам було тренуватися разом із ними?
– Було за щастя потренуватися із такими гравцями та набратися досвіду. Намагався якомога більше чогось перейняти у Шовковського: як він поводить себе у тренувальному процесі та побуті. У команді був і Денис Бойко. Також хороший воротар, у якого я вчився.
До всіх гравців я ставився спокійно. Навіть Шовковський вже не був для мене ідолом. Я не ходив під враженням. Проте усіх я поважав, і оскільки був одним із наймолодших у команді, звертався до партнерів на «Ви».
– Чи була можливість після зборів залишитися у першій команді?
– Сподівань особливих не було. Я розумів, що приїхав лише на збори, аби закрити дірку. Це був випадок.
– Стабільно потрапляти до заявки першої команди ви почали у сезоні 2013/14, що став останнім для Олега Блохіна на чолі Динамо. Як ви згадуєте часи роботи із ним?
– Із повагою ставився до Олега Володимировича. Це ікона та історія українського футболу, володар Золотого м’яча. Усі його заслуги викликають велику повагу. Зараз у різних інтерв’ю можна почути, як люди скаржаться на його характер, проте особисто у мене склалися найтепліші відносини із ним. Я вдячний йому за той час, що ми провели разом.
Я відразу зрозумів, що Ребров – це тренер іншого рівня
– Чому після завершення першої частини того сезону ви вирішили повернутися до Динамо?
– Мені сказали, що вже будуть на мене розраховувати. Я не роздумував і повернувся, бо зрозумів, що зможу вже краще конкурувати після піврічної оренди.
У другій половині сезону я дебютував за Динамо ‒ в останньому турі чемпіонату України із Металістом у Харкові (4:1).
– Після завершення того сезону кар’єру завершив Шовковський, і у наступній кампанії Сергій Ребров саме вам довірив місце першого номера команди. Як ви можете охарактеризувати цього тренера?
– Тоді він проводив лише свій другий сезон як головний тренер, але я відразу зрозумів, що це спеціаліст іншого рівня, аніж ті, із якими я працював раніше.
Коли я намагався приїздити на базу першим, то він вже був там. Коли намагався їхати останнім, він також був там. Для мене це було здивуванням. Він постійно розвивався. Впевнений, що і зараз Ребров чомусь вчиться. Хтось може сказати, що в нього у Динамо були сильні гравці, але він давав результат всюди, де б не був.
У мене найкращі спогади про роботу із Ребровим. За його каденції мені вдалося дебютувати у Лізі чемпіонів, а також я стабільно грав в УПЛ. Збулася моя дитяча мрія, за що я йому дуже вдячний.
– Що вам запам’яталося із вашого першого сезону у Лізі чемпіонів?
– Запам’яталася атмосфера у Туреччині під час мого дебютного поєдинку із Бешикташем (1:1). Тоді багато фанатів прийшло, вони шалені. Там вміють добре вболівати та підтримувати команду. Приємно було грати за такої атмосфери. Я зрозумів, що то вже великий футбол.
– Чому у тій кампанії Динамо не вдалося захистити чемпіонство в УПЛ?
– У нас було багато необов’язкових втрат очок, яких нам потім не вистачило. Були помилки, у тому числі й мої. Вважаю, що у певних моментах я міг виручити команду. Якусь одну причину назвати важко, на це вплинуло багато факторів.
Досі не знаю, чому за Хацкевича я втратив місце у воротах Динамо
– Після завершення сезону Ребров пішов, і на його місце був призначений Олександр Хацкевич. Чому до вас пропала довіра?
– Навіть сам досі не знаю. На зборах я виграв конкуренцію та розпочав сезон як перший номер.
У першій грі за Суперкубок ми поступилися Шахтарю (1:2). Хоча я ставлюся до себе самокритично, але вважав, що після цього матчу буду грати у наступному поєдинку з Олімпіком у чемпіонаті. Проте тренер вирішив, що грати буде Максим Коваль. Так поступово я взагалі перестав потрапляти до заявки.
– У вас була якась розмова із тренером?
– Розмови не було. Можливо, це моя помилка. Тоді я не думав, що можу підійти до тренера та щось у нього запитати. Все хотів довести на полі. Вже коли я став старшим, то зрозумів, що це нормально, коли між гравцем та тренером є діалог. Футболіст повинен знати у чому причина. Тоді він зможе сконцентруватися на своїй проблемі та виправити її. Думаю, аби я тоді все ж таки підійшов до тренера, то він мені не відмовив би у розмові.
– Якими були ваші особисті стосунки?
– У нас були у нормальні стосунки, конфліктів не виникало. Я працював на тренуваннях, але його вибір воротаря на гру постійно падав на іншого. Я намагався шукати оренду та хотів піти, але ніяких варіантів не було.