Ні для кого не секрет, що в професійному спорті дуже часто підсумковий результат залежить від низки дрібниць і факторів, які не завжди вдається передбачити. Одним з таких є удача (фарт, везіння)... Прийнято вважати, що вона супроводжує найсильніших, але нерідкі ситуації, при яких одна й та ж команда, перебуваючи у хорошій формі, впускає перемогу за перемогою, а за цим залишається і без, здавалося б, цілком заслуженої нагороди.
Сьогодні мова піде про футбольні команди, які вже ледве не по традиції прийнято вважати головними невдахами гри № 1…
Тоттенхем
Мабуть, переважна більшість читачів цього матеріалу чудово пам'ятають фразу, яка пролунала у фільмі «Залягти на дно у Брюгге». В певний момент герой телекартини вимовляє: «Лайном ти не був, але й до вершин не дістався». А за кілька секунд додає: «Як Тоттенхем».
Лондонський клуб, заснований у вересні 1882 року, справді вважається чи не основним невдахою англійського футболу. За 140-річну історію «шпори» лише двічі перемагали у чемпіонаті Англії, причому востаннє це їм вдавалося вже у дуже далекому 1961 році.
Найгірше для вболівальників Тоттенхема те, що ця команда у певні історичні відрізки справді виглядала дуже добре. Щоб не поринати у минуле надто глибоко, досить згадати період, коли «шпорами» керував Маурісіо Почеттіно. Під керівництвом аргентинського тренера Тоттенхем у сезоні-2016/17 фінішував другим в АПЛ, пропустивши вперед Челсі, а у сезоні-2018/19 сенсаційно дістався фіналу Ліги чемпіонів, де знову ж таки програв – Ліверпулю із рахунком 0:2.
При цьому думка, що саме Почеттіно був лузером, й у вирішальні моменти приносив невдачі Тоттенхему є абсолютною нісенітницею. «Шпори» не вигравали абсолютно нічого з 2008 року, коли вибороли Кубок англійської ліги, а до цього сиділи без трофеїв із 1999-го…
Нещодавно лондонці знову вдалися до зміни головного тренера. Свою посаду втратив італієць Антоніо Конте, який незадовго до розірвання контракту заявив: «Історія Тоттенхема саме така – 20 років у нього цей власник, і вони ніколи нічого суттєвого не вигравали».
Подивимося, чи зможе Тоттенхем повернути назад перебіг подій після відходу Конте, або ж продовжить виправдовувати висловлювання героя із художнього фільму, назва якого наведена вище…
Баєр
Леверкузенський Баєр можна сміливо називати таким собі Тоттенхемом німецької Бундесліги. Клуб, заснований у липні 1904 року, за 118 років своєї історії так жодного разу і не ставав чемпіоном країни. І в цьому немає нічого страшного, бо аж ніяк не всі професійні футбольні команди можуть похвалитися завоюванням хоча б одного «золота» національного чемпіонату, але суть в іншому… Баєр п'ять разів ставав другим у Бундеслізі, причому практично завжди до останнього претендував на те, щоб опинитися на фініші саме на вершині.
Коли навесні 2002 року Баєр закінчив сезон на другому рядку у чемпіонаті Німеччини, а також програв фінали Ліги чемпіонів та національного Кубка, команда з легкої руки її недоброзичливців отримала ледве не фірмову альтернативну назву – Баєр Неверкузен, що дає зрозуміти – цьому колективу ніколи не вдасться виграти щось по-справжньому серйозне.
Декілька років у Німеччині існувала думка, що невдачі Баєра пов'язані із фігурою головного тренера цієї команди тих років Крістофа Даума. Цей опальний фахівець очолював леверкузенців з 1996 по 2000 роки, але потім пішов, а ось невдачі Баєра у вирішальні моменти продовжилися.
Цікаво й те, що у фіналі чемпіонату світу 2002 року за збірну Німеччини зіграло одразу п'ять футболістів Баєра. Мабуть, недивно, що той матч німці зрештою програли Бразилії із рахунком 0:2, а Руді Феллер (головний тренер Німеччини на тому мундіалі) до цього і згодом після цього чимало зусиль віддав роботі саме з леверкузенцями.
Бенфіка
Лісабонська Бенфіка є одним із трьох грандів португальського футболу. Ця команда 37 разів перемагала у національному чемпіонаті, що є для нього рекордом, а від того, здавалося б, зараховувати «орлів» до головних невдах світового футболу абсолютно неправильно. Все б так, якби не одне «але»...
У 1961 та 1962 роках Бенфіка ставала переможцем Кубка європейських чемпіонів – турніру, який є прабатьком нинішньої Ліги чемпіонів. Тоді лісабонців тренував відомий угорець Бела Гуттманн, котрий після континентальних успіхів цілком логічно попросив клубне керівництво про підвищення зарплати. Отримавши категоричну відмову, Гуттманн вирішив піти з Бенфіки, заявивши, що протягом наступного століття команда без нього не виграє жодного турніру на європейській арені.
Власне, прокляття Гуттманна виявилося неймовірно стійким та працює й досі. Із 1962 року Бенфіка вісім разів виходила у фінал європейських кубків (п'ять разів – у рамках Кубка європейських чемпіонів/Ліги чемпіонів, і тричі – у Кубку УЄФА/Лізі Європи), і щоразу програвала...
Безумовно, фанатам Бенфіки дуже радісно, що їхні улюбленці продовжують залишатися найтитулованішою командою в рамках рідного чемпіонату, але без гучних європейських успіхів ці досягнення віддають неабиякою провінційністю, якщо можна так висловитися стосовно футбольних трофеїв.
І найгірше те, що протягом найближчих 39 років для Бенфіки, за ідеєю, мало що зміниться, адже прокляття Гуттманна втратить свою «чарівну» силу лише після 2062 року…
Парі Сен-Жермен
Парі Сен-Жермен, який представляє столицю Франції Париж, є досить молодим професійним клубом у футболі. Він був заснований тільки у 1970 році, й незабаром почав досягати успіхів на національній арені. Зокрема, вперше чемпіоном Франції ПСЖ став уже через шістнадцять років після свого заснування, а останніми роками ця команда взагалі є безумовним гегемоном в рамках Ліги 1.
Успіхи на внутрішній арені стали буденністю для Парі Сен-Жермен завдяки багатим власникам та інвесторам з Катару. Вони вклали сотні мільйонів євро у розвиток клубу та підсилення команди. Але головною метою ПСЖ було і є одне – виграти Лігу чемпіонів, що стало вже абсолютно нав'язливою ідеєю для керівництва клубу.
І ось тут ПСЖ виглядає як беззаперечний невдаха. Найбільш явно ця теза проявилася у сезоні-2016/17, коли в першому матчі 1/8 фіналу Ліги чемпіонів, що проходив у Парижі, французи розгромили Барселону із рахунком 4:0. Зустріч у відповідь, здавалося б, стане справжньою формальністю, але каталонці зуміли створити неможливе, й виграли її з рахунком 6:1, причому вирішальні два голи провели вже у компенсований до матчу час.
Цей удар став дуже болючим для ПСЖ, і клуб згодом підписав до своїх лав двох зірок тієї Барселони – Неймара та Ліонеля Мессі. Але і з ними парижани все ніяк не можуть досягти виграшу Ліги чемпіонів. Зокрема, у двох останніх сезонах ПСЖ незмінно вилітає у 1/8 фіналу найпрестижнішого клубного турніру континенту, і це не може не дратувати власників клубу, які мають дуже багато грошей, але виявляються безсилими перед неможливістю команди реалізувати їхні амбітні плани.
Збірна Мексики
І насамкінець наведемо приклад національної команди, щоб хоч трохи урізноманітнити цей рейтинг головних футбольних невдах планети. Звісно, збірну Мексики не можна називати одним із грандів на міжнародній арені, однак у рідній зоні КОНКАКАФ ця команда котирується дуже високо. Та й практично на кожен чемпіонат світу «триколірні» приїжджають із амбіцією дістатися як мінімум до півфіналу, благо у складі команди завжди перебувають якщо не зірки, то дуже добротні за європейськими мірками виконавці.
Але... Найвищим здобутком збірної Мексики на чемпіонатах світу залишається стадія чвертьфіналу. До неї «триколірні» добиралися двічі в історії – у 1970 та 1986 роках. Останнім часом мексиканці взагалі буквально зациклилися на одній і тій таки «позначці» - 1/8 фіналу.
На стадії 1/8 фіналу збірна Мексики вилітала із семи поспіль чемпіонатів світу, починаючи з 1994 року і закінчуючи 2018 роками. А ось на ЧС-2022 у Катарі, який відбувся наприкінці минулого року, «триколірні» взагалі сенсаційно навіть не змогли вийти з групи.
Очевидно, що подібне «топтання на місці» не приносить додаткової психологічної впевненості гравцям збірної Мексики. Адже на ЧС-2026 їм доведеться показати свій максимум, якщо навіть не стрибнути вище голови, тому що цей турнір стане для мексиканців домашнім разом зі збірними США та Канади, які також виступлять співорганізаторами.