Юрій Калітвінцев зіграв за національну дружину 22 матчі, і в 13 з них виводив команду на поле з капітанською пов'язкою. Сьогодні Юрію Миколайовичу виповнилося 55 років.
150 тисяч доларів
Невідомо, як би склалася ігрова кар'єра Калітвінцева, якби він прийняв пропозицію з Ізраїлю. На той момент Юрій виступав за московське Динамо.
Нас з Женею Смертіним запросили в Маккабі з Рімон-Ліціона, який мав дебютувати в елітному дивізіоні чемпіонату Ізраїлю, - згадував у розмові з автором цих рядків Калітвінцев. - Там вже виступав Олег Малюков. Ми пройшли перегляд, сподобалися президенту клубу. Він нас викликав, запитує, скільки хочемо отримувати. А ми домовились з Женею озвучити нереальну для Ізраїлю на той час суму - по 150 тисяч доларів підйомних і зарплату по 10 тисяч в місяць. Президент зблід. Але потім пішов радитися до Малюкова, мовляв, чи стоять хлопці таких грошей. Олег каже, звичайно вартують, будуть за збірну грати через пару років. Мав рацію - я дійсно зіграв за збірну України.
Але до цього у Калітвінцева було відрядження в Нижній Новгород, де він грав в місцевому Локомотиві під керівництвом Бормана, як всі називали Валерія Овчиннікова.
Футболістам платили дуже високу на ті часи зарплату, але з інфраструктурою у залізничників відверто не склалося, - не приховував Юрій. - Коли мене запрошували, дізнався, що у Локомотива є дві тренувальні бази. Здивувався: оце молодці. Але коли побачив другу, резервну базу, обімлів - це виявився сарай в лісі без зручностей. Добре хоч обід туди привозили. А ось сніданок нам доводилося готувати самим - варили яйця, сосиски .. . І такого поля, як в Нижньому Новгороді, більше за всю свою ігрову кар'єру ніде не зустрічав. Якось не витримав, сказав головному тренеру, що поляну не завадило б привести в порядок. Він на мене здивовано подивився і іронічно запитав: «І як ми по-твоєму на нормальному газоні обіграємо Спартак?».
Закінчився цей етап кар'єри для Калітвінцева сумно.
Матч у Владикавказі, в якому вирішувалася доля путівки до Кубку УЄФА, перетворився в справжню рубку, - згадував Юрій. - У другому таймі на полі почалося свавілля. Хвилин за двадцять до кінця гри я вкидав аут, потім мені повернули м'яч і футболіст суперника на прізвище Горєлов з усієї сили врізав мені по гомілковій кістці. Він сам, до речі, з Нижнього Новгорода. Після матчу просився до нас в літак - збирався провідати рідних. Борман до мене підійшов і запитав: «Беремо його?». Я сказав, мовляв дивіться самі, але на мій погляд це буде вже перебір. Так цього Горєлова і не взяли. А я весь переліт корчився від болю. Як прилетіли в Нижній Новгород, лікарі діагностували перелом ноги.
Всі звідти, а ти туди
Не було щастя, так нещастя допомогло - на травмованого Калітвінцев вийшло керівництво київського Динамо.
Спершу пропозиції Григорія Суркіса серйозно не сприйняв, - не соромився зізнатися Юрій. - Валентин Іванов наполегливо запрошував в Торпедо. До травми також запрошували в ЦСКА і Локомотив, але після перелому вони замовчали. Григорій Михайлович запросив мене з дружиною до Києва. Просто подивитися визначні пам'ятки міста. Там всі мої сумніви розвіялися - підписав контракт з Динамо. Коли зателефонував наставнику Торпедо і повідомив про це, Валентин Кузьмич тільки невдоволено хмикнув: «Там же Чорнобиль. Та й рівень чемпіонату не дуже». Борман, коли дізнався, теж здивувався: «Всі звідти, а ти туди».
Виступ за київське Динамо став зоряним часом футболіста Калітвінцева.
Все пролетіло як мить, - не без задоволення згадував цей етап Юрій. - Завдяки кваліфікації Валерія Лобановського в Києві була створена команда-зірка. В Лізі чемпіонів ми увійшли в октет, а потім і в квартет найкращих команд Старого Світу. Причому цілком могли в півфіналі пройти Баварію. Я на той час, щоправда, вже поїхав до Туреччини.
Від Ліверпуля до Трабзонспора
З Динамо Калітвінцев в 31 рік перебрався в скромний турецький Трабзонспор. Багато експертів вважали, що півзахисника перетримали в Києві.
Варіанти виїхати раніше були, - побічно підтверджував цю версію Юрій. - Звали в Англію - в Ліверпуль, Ньюкасл і Блекберн. Отто Рехагель запрошував в Вердер. І мені, знаючи людські якості і життєві погляди короля Отто, хотілося попрацювати під його керівництвом. Але на той момент я був потрібен Динамо. А коли кияни зважилися на оформлення мого трансферу в закордонний клуб, на горизонті лишився, мабуть, тільки Трабзонспор. Який тоді переживав нелегкі часи. Скажу без зайвої дипломатії: там був справжній бардак. Проблеми з президентом клубу, затримка зарплати, непереконлива гра і, як наслідок, слабкий результат. Партнери по команді мирилися з чотиримісячною затримкою зарплати, а я не став. Відіграв півсезону, подав до суду, судився. Про чесність турків ходять легенди. Я її відчув на собі. Як мені розповіли в Києві представники турецького клубу, Трабзон - місто-мільйонник. Насправді, якщо рахувати з передмістями і гірськими селищами, то там все одно 500 000 не набігає. Тобто, обманювали навіть в дрібницях. Також поетично говорили, що буду жити в будиночку біля моря. Це виявилося правдою, тільки море було такого чорного кольору, що я туди за півроку жодного разу не наважився зайти.
Відпрацьований матеріал
Невдача в Туреччині вплинула на рішення гравця в 32 роки закінчити з футболом.
Повернувся в Україну і пограв за київський ЦСКА - мене про цей попросив президент армійського клубу, - згадує Юрій. - Думаю, даремно туди відправився - після київського Динамо важко було звикнути до відсутності гарячої води на базі та іншим дрібним негараздам.
Валерій Лобановський намагався повернути мене в Динамо. Пропонував ще раз зіграти в Лізі чемпіонів. Але через судовий розгляд з Трабзонспором виникли складнощі з трансферним листом і, відповідно, заявкою на сезон. У підсумку з Динамо не зрослося. А в ЦСКА поступово перестав отримувати задоволення від гри. Напевно, тоді мені варто взяти паузу, трохи відпочити і з новими силами виходити на зелений газон. Але вирішив повісити бутси на цвях. Причому тут зіграли свою роль і ще закладені з радянських часів вікові стереотипи. У нас як мислять: футболісту 29 років, він в повному порядку. Через день тобі стукнуло 30, і ти вже «відпрацьований матеріал». За ніч розгубив всі свої якості. Таке до мене було ставлення після повернення з Туреччини. Хоча фізично я себе відчував чудово - про це наочно свідчили тести.
Коли тренери ходять на колінах
Свою тренерську кар'єру Калітвінцев розпочав у Закарпатті, яке вивів з Першої ліги у вищу. Став наймолодшим наставником у вітчизняному елітному дивізіоні.
Молодий, старий - яка різниця? - відмахувався Юрій Миколайович. - У той час Матіас Заммер прийняв дортмундську Боруссію і став наймолодшим тренером Бундесліги. Німець теж не мав тренерського досвіду. Але все одно працював, не боявся. І я не боявся. Адже з 19 років попрацював під керівництвом цілої низки маститих наставників – Прокопенка, Бескова, Лобановського.
Плюсом для мене було і те, що мав певний авторитет як гравець. В Закарпатті у другому колі ми виконати завдання виходу до вищої ліги. Хоча після зимової паузи наше відставання від лідера становило, якщо не помиляюся, сім очок. В Ужгороді нерідко виникали різні негаразди - клуб знаходився тільки на початку свого шляху і не міг похвалитися власною інфраструктурою. Але після того, як я пішов з команди, мої колеги по тренерському цеху резюмували: «Юра, після Закарпаття тобі тепер нічого не страшно».
За час своєї тренерської кар’єри наставник сформував певні принципи спілкування з футболістами.
На полі гравець не має права дискутувати з тренером, - вважає Юрій Миколайович. – Така моя позиція! Під час гри, якщо з тренерської лави надходить підказка, футболіст зобов'язаний до неї прислухатися і постаратися чітко виконати. Дискусія може виникати тоді, коли кажу хлопцям, що готовий вислухати їх думки. Наприклад, на теоретичному занятті. Також необхідно, щоб це був діалог, а не монолог. Насправді, до подібних діалогів я нерідко вдаюся. Переглядаючи відео минулої гри, питаю у футболіста, як би він вчинив у цьому ігровому моменті зараз. Він відповідає. По суті, теоретичне заняття повинно бути дискусійним.
Тренер Калітвінцев готовий вести себе демократично з підопічними і в інших ситуаціях.
На зборах в Туреччині наш тренерський штаб програв один з конкурсів, - не соромився згадати нетиповий епізод з своєї тренерської практики Юрій Миколайович. - Був спільний обід, в рамках якого провели конкурси. Розділилися на команди. Були завдання, які проходили в неформальній обстановці. Довелося всім тренерам стати на коліна і пройти на них певну відстань. Я не бачив у цьому нічого поганого, адже про умови конкурсу ми домовилися заздалегідь. Підняли трохи настрій команді, адже збори були дуже важкі. І взагалі є певні тренувальні заняття, коли позитивні емоції тільки вітаються.
Особова справа:
Юрій Калітвінцев. Народився 5 травня 1968 року в Волгограді.
Виступав за команди: Ротор Волгоград (1985-86, 1988-1991), СКА Ростов-на-Дону (1986-88), Динамо Москва (1992-94), Локомотив Нижній Новгород (1994), Динамо Київ (1995-98) , Трабзонспор Трабзон, Туреччина (1999), ЦСКА Київ (2000).
У чемпіонатах СРСР провів 50 матчів, забив 2 голи. У чемпіонатах Росії - 66 ігор, 16 голів. У чемпіонатах України - 103 матчі, 16 голів. У чемпіонаті Туреччини - 14 ігор, 1 гол. У єврокубках - 29 матчів, забив 4 м'ячі.
За збірну України - 22 гри, забив 1 гол.
Досягнення: чемпіон України (1995, 1996, 1997, 1998), володар Кубка України (1996, 1998). Кращий футболіст Росії-1994. Кращий футболіст України-1995.
Тренерська кар'єра: Закарпаття Ужгород (2001-02), юнацька збірна України U-19 (2003-06), Динамо-2 Київ (2007-09), збірна України (виконував обов'язки головного тренера в 2010-11, асистент в 2011-12 ), Волга Нижній Новгород (2013-14), Динамо Москва (2016-17), Олімпік Донецьк (2021).
У 2009 році зі збірною України U-19 виграв чемпіонат Європи.
Максим Розенко, Чемпіон