Зустріч проходила в Рівному на стадіоні «Авангард». До вашої уваги післяматчева прес-конференція головних тренерів команд.
— Насамперед хотів би сказати слова подяки нашим захисникам і захисницям за те, що вони дозволяють нам проводити ці матчі. Учора був День Києва, і ми всі знаємо, які «подарунки» нам приготував ворог цієї ночі. Але ми вистояли! Вистоїмо! І обов’язково переможемо! Що б не було, як би все не складалося.
Ще раз хочу подякувати нашим воїнам, побажати їм, щоб вони якнайшвидше повернулися додому після нашої Перемоги, повернулися живими та здоровими, щоб ми знову святкували наші перемоги в матчах разом з уболівальниками на трибунах.
Що стосується самої гри, то ми ретельно до неї готувалися. Ви знаєте, що Містер уже повернувся після операції. Так, він поки що пересувається за допомогою милиць, але він постійно з командою, все бачить, керує всім тренувальним процесом і ми постійно з ним на зв’язку.
Розуміли, що наш сьогоднішній суперник веде боротьбу за виживання — вирішується, чи залишиться він в УПЛ. Розуміли це і робили на цьому акцент під час підготовки команди до матчу, налаштовували гравців на те, що матч простим не буде.
Можна говорити про те, що в нас уже немає турнірних завдань, але в нас є своє обличчя! Яке гравці зобов’язані не втрачати за жодних умов.
У середині другого тайму ми повинні були доводити рахунок до 3:0, але натомість не тільки втратили гольові моменти, але ще й заробили пенальті на рівному місці. І якби суперник був удачливішим, і гра могла піти за зовсім іншим сценарієм. 3:0 — це результат, який нас, звичайно, влаштовує, але по грі другий тайм ми в обороні провалили.
— Що ви говорили команді в перерві матчу після невдалого першого тайму, коли «Верес» мав можливість відкрити рахунок?
— Ми зробили деякі зауваження щодо організації гри. І, скажімо так, розставили певні акценти, виходячи з того, як грав «Верес».
А озвучити щось таке конкретне... Ви колись чули, щоб якийсь тренер хоч раз сказав, про що була розмова в перерві матчу?
(Посміхається).
Я прекрасно розумію ваш інтерес, але ви зрозумійте і нас. Ми аналізуємо, робимо зауваження, розставляємо акценти. Сьогодні це спрацювало. Хоч ми, повторюся, і змарнували кілька стовідсоткових моментів для того, щоб розвинути свою перевагу в рахунку і перевести гру в більш спокійне русло. А так, на жаль, вийшла нервова кінцівка. Утім, як це майже завжди було в «Динамо» в цьому чемпіонаті...— У 1994 році ви тут грали проти «Вереса» як воротар «Динамо», і тоді у рівнян була сильна команда. Порівняйте той «Верес» і нинішній.
— У 1994 році мені було 19 років, я зовсім інакше сприймав футбол, зовсім інакше дивився на гру загалом і на свою зокрема. І, звісно, я взагалі не аналізував гру як тренер. Тому моє сприйняття тоді і зараз — абсолютно різні речі. Я на все дивився по-різному. Тож уже як тренер я не можу порівняти ті події й ці, і якось це проаналізувати. Тим більше, чесно скажу, я не пам’ятаю, як грав у Рівному в ті роки.
Але ми завжди змінюємося. Що було колись нормально, сьогодні вже недостатньо. Щоб не стояти на місці, треба рухатися, йти вперед, але щоб бути попереду, треба бути спринтером.
— Якби президент «Динамо» запропонував вам стати повноцінним головним тренером після закінчення цього сезону, ви б погодилися?
— У мене так багато мрій, що якщо про всі їх говоритиму вголос, то жодна з них не збудеться. Як то кажуть, хочеш насмішити Бога — розкажи йому про свої плани.
Я керую командою в роздягальні, безпосередньо перед грою, під час гри, і намагаюся виконувати свої обов’язки якнайкраще. Ніколи не скажу вам, про що ми говоримо з командою, ніколи не розповім вам про зміст індивідуальних бесід з футболістами, ніколи не розповім вам про якісь деталі нашого тренувального процесу, які вам були б цікаві. Але можу сказати, що мій характер гартувався протягом багатьох років. Цьому сприяли не тільки вдалі моменти, а й ті, про які хочеться забути. Але саме останні роблять твій стрижень усередині.
Усі свої знання я передаватиму гравцям. Неважливо, в якій якості. Зараз я виконую обов’язки головного тренера і роблю все для того, щоб хлопці виконували на полі те, що повинні робити, те що хоче від них бачити тренерський штаб. Щось їм вдається, щось — ні, але ж є ще суперник, який теж ставить свої завдання.
Можу сказати одне: я працюю із задоволенням! І працюватиму із задоволенням надалі. А в якому статусі — час покаже.