Другий за значимістю футбольний турнір Союзу розігрувався 51 раз, і у 20 випадках вирішальні матчі проходили за участю клубів Української РСР, які спільними зусиллями здобули 16 перемог. При цьому чотири рази у фіналі Кубка країни українські команди зустрічалися між собою. У 1974-му київське «Динамо» у додатковий час переграло «Зорю» (3:0), а 1978-го здобуло вольову перемогу над «Шахтарем» (2:1) – і теж в екстратаймі. В 1983-му тріумфаторами стали вже «гірники», які мінімально здолали «Металіст» (1:0). Нарешті, рівно 38 років тому, 23 червня 1985 року, у вирішальному матчі за кришталево-срібну вазу із фігуркою футболіста на кришці знову зійшлися «Динамо» та «Шахтар».
На шляху до фіналу кияни по черзі здолали кишинівський «Ністру» – 4:2 (цікаво, що обидва голи у ворота динамівців забив тоді Іон Карас, дядько нинішнього тренера «біло-синіх» Еміліана Караса), московських одноклубників, діючих володарів Кубка – 6:5 у серії пенальті (після 1:1 в основний та додатковий час), алма-атинський «Кайрат» – 2:1, та сенсацію того розіграшу смоленську «Іскру» – 3:0 (щоправда, середняк Першої союзної ліги на той час залишився без своєї головної зірки – воротаря Валерія Городова, який перейшов до дніпропетровського «Дніпра»). «Помаранчево-чорні» у свою чергу залишили за бортом турніру «Котайк» з Абовяну – 3:1, єреванський «Арарат» – 2:1, дніпропетровський «Дніпро» – 2:1, та чинного чемпіона країни ленінградський «Зеніт» – 4:2 у серії пенальті (в основний та додатковий час голів не було забито).
Фінальний поєдинок, який проходив на московському стадіоні «Лужники», суперники провели у таких складах:
Динамо: Михайлов, Безсонов, Балтача, Кузнєцов, Дем'яненко, Рац, Яковенко (Євтушенко, 88), Баль, Заваров (Євсеєв, 88), Бєланов (Яремчук, 55), Блохін.
Шахтар: Єлінскас, Варнавський, Сопко, Покидін, Журавльов (Морозов, 61), Рудаков, Ященко, Соколовський (Петров, 58), Гошкодеря, Акименко (Кравченко 46), Грачов.
Команди грали натхненно, подарувавши глядачам справжню футбольну виставу. Досить сказати, що перша ж атака у матчі, одразу після розіграшу «гірниками» з центру поля, завершилася небезпечним проривом Віктора Грачова до воріт Михайла Михайлова, і лише в останній момент Анатолій Дем'яненко встиг вибити м'яч на кутовий. До перерви суперники обмінялися ще кількома небезпечними «уколами» (запам'яталися знамениті рейди до чужого штрафного майданчика Анатолія Дем'яненка та удар у поперечину від капітана «Шахтаря» Михайла Соколовського), але рахунок у першому таймі так і не було відкрито.
Усі найцікавіші події у матчі відбулися ближче до екватора другої половини. На 56-й хвилині донеччани збили Дем'яненка метрів за 25 від своїх воріт. Біля м'яча зібралися київські фахівці зі штрафних ударів – Блохін, Яковенко, Безсонов. Але зненацька зголосився пробити сам постраждалий, ефектно відправивши м'яч повз стінку у верхній кут. »
Якесь шосте почуття підказало: нумо, Толю!
Я підійшов до хлопців і кажу несподівано навіть для самого себе, але досить твердо: дайте, мовляв, раз у житті пробити. Глянув – Валентин Єлінскас змістився трохи праворуч, то ж бив у ліву від нього «дев'ятку». А вже через секунду потрапив у лещата обіймів
».Поки «Шахтар» приходив до тями, динамівці подвоїли рахунок. Через 2 хвилини Іван Яремчук, який щойно вийшов на заміну, пронісся правим флангом, обігравши шляхом двох захисників, і, вже падаючи, зробив ювелірний навіс на дальній кут воротарського, точно на голову Олегу Блохіну, а той потужним кивком переграв Єлінскаса – 2:0.
«Коли м'яч летів у мій бік, я встиг помітити неприкритий воротарем кут. Вирішив для себе: головне – вдарити різкіше, сильніше
», – розповідав Блохін після фінального свистка. Для уславленого динамівського форварда цей гол став 4-м, забитим у фіналах Кубка СРСР. За цим показником Олег наздогнав московського спартаківця Галімзяна Хусаїнова, став співвласником ще одного рекорду радянського футболу. Вони удвох так і залишилися назавжди найкращими бомбардирами фіналів.Тим часом, «Шахтар», опинившись у ситуації, коли вже нема чого втрачати, нагадав усім, що є кубковою командою, і помітно додав. «Помаранчево-чорні» притиснули динамівців до їхнього штрафного майданчика, і досить швидко відіграли один м'яч. Навіс Грачова зі стандарту від лівої бровки в падінні головою замкнув Сергій Морозов, вколотивши «цвях» впритул зі штангою: Михайлов на удар зреагував, але дістати не зміг.
На останніх хвилинах «гірники» влаштували справжній штурм воріт «Динамо», м'яч кидався між ніг футболістів, як неприкаяний. В одному з моментів врятував свою команду Дем'яненко, заблокувавши на самій «стрічці» удар Сергія Кравченка-старшого. Фінальний свисток Валерія Бутенка застав сімох гравців донецької команди у штрафному майданчику суперника.
Зазначимо, що для киян це була 7-ма кубкова вершина в історії, а «Шахтар» втратив можливість здобути Кубок СРСР уп'яте.
Підбиваючи підсумок поєдинку, Валерій Лобановський сказав: »
Нашим молодим гравцям, які поступово виходять на рівень цілком кваліфікованої гри, вже потрібна атмосфера престижних європейських турнірів. Тому зараз до звичайної радості володіння Кубком СРСР у нас додається насолода від виконання одного з найвідповідальніших завдань сезону – «прорубати вікно до Європи» для оновленого складу команди
».І європейський похід «Динамо», який розпочався восени того року у розіграші Кубка Кубків, завершився для «біло-синіх» тріумфально: у травні наступного, 1986-го, вони здобули трофей, розгромивши в ліонському фіналі мадридський «Атлетіко» (3:0). До речі, за іронією долі, і першу свою вікторію у Кубку Кубків 1975-го підопічні Валерія Лобановського відсвяткували після того, як роком раніше перемогли в українському фіналі Кубка СРСР – обіграли «Зорю» (3:0).