В українському футболі головним зрадником вважають Тимощука. Колишній капітан нашої збірної абсолютно ніяк не відреагував на війну ерефії проти України. Наче нічого не сталося. Продовжує працювати собі у Зеніті без проблем зі совістю.
Мені логіку Толіка зрозуміти можна – тільки гроші. Більше нічого іншого його не цікавить. Після завершення кар'єри якихось перспектив у Тимощука немає. Тренерських чи менеджерських талантів – нуль. У Європі він нікому не потрібен. На Росії ж завжди знайдеться якась «відповідальна посада» типу тренер зі стандартів чи аутів – тільки за те, що етнічний українець не помічає нападу на свою батьківщину. Тимощук тримається за єдиний можливий шанс заробляти гроші. Вважаю, що скоріше в Україні про нього забудуть, то краще буде для всіх. Якщо у нас не існуватиме такого розголосу про цю особу, то, можливо, за поребриком він теж виявиться мало кому цікавим.
Я б хотів звернути увагу на іншого персонажа, у якого був реальний вибір та можливість покаятися за свій вчинок. Для молодих футболістів помилки – звична річ. Особливо, коли на кону стоять великі гроші. Усе це може просто задурманити голову та вбити будь-яку раціональність.
На мою думку, головний невдаха серед українського футбольного світу – Марк Мампассі. У людини реально був вибір. Якби не поїздка за довгим рублем, то сьогодні справи у Марка могли б йти дуже добре. А так – він у повній дупі.
Усе дуже просто. Цей Мампассі – жертва бажань та великих очікувань своїх батьків. Точніше – мами, яка хотіла красиво жити за рахунок власного сина. З українськими талантами таке нерідко трапляється. Якісь перспективи відходять на другий план, коли з’являється реальна можливість гарненько заробити. Навіщо чекати, якщо ти вже сьогодні можеш ні в чому не відчувати потреби?
При тодішньому тренері Шахтаря Роберто Де Дзербі цей Мампассі набирався досвіду в Маріуполі. А хороші заробітки можна було мати тільки у першій команді «гірників». Тому виник варіант із Росією. Спочатку говорили за Спартак, а потім – про Локо.
«Залізничники» реалізовували проект пошуку та розвитку талантів під керівництвом Ральфа Рангніка. За це готові були щедро платити. Зарплата Марка склала, за інформацією від різних джерел, 300-500 тисяч євро на рік. Плюс – гравець набув громадянство РФ, щоб не потрапляти під ліміт. Для зміни футбольного громадянства і виступів за збірну потрібні певні терміни та умови, а звичайне уродженцям Донецької області давали за спрощеною процедурою.
У лютому 2022-го почалася повномасштабна війна. Мампассі ніяк не відреагував на вторгнення в Україну. Наче нічого не відбулося. Навпаки, відхід іноземців дозволив йому закріпитися у першій команді Локомотива. Футбольна ізоляція та економічні санкції роблять свою справу. Ідеї щодо створення проекту закрилися. Стало не до цього. Платити великі зарплати – теж проблематично через спад економіки. Всі, хто чогось вартує, почали тікати з болота за кращими перспективами. У цій історії Мампассі виявився нікому не потрібним.
У лютому 2023 року Марк вирушив в оренду у турецький клуб Антальяспор. Я не знаходжу статистичних даних, щоб він там провів хоч один матч за всю другу частину чемпіонату. Зараз повернувся на болота, але у центрі захисту Локо вже з'явилися не менш талановиті молоді гравці. Ситуація тупикова з усіх боків: в Україні – зрадник, у РФ не потрібен Локомотиву і є тягарем у плані зарплати, а у Європі мало хто захоче нести репутаційні втрати, маючи справу з таким персонажем. Про збірну Росії говорити зараз смішно. Тож у кращому випадку можна претендувати на другорядні команди Туреччини чи Кіпру, або їхати в глибинку РФ.
У Мампассі могла бути зовсім інша реальність.
Для Шахтаря позиція правого центрального захисника зараз виглядає проблемною. Тут фактично є тільки один Валерій Бондар, у якого контракт ще на рік. Якби Мампассі та його мамі так не хотілося великих грошей взимку 2022 року, у повоєнному Шахтарі він мав би всі шанси на першу команду. Ймовірно, саме він був би основним захисником команди вже зараз. А якщо ні, то міг би себе проявити перед Патріком ван Леувеном. Шанси йому б давали.
Збірна України теж відчуває нездужання в центрі захисту. Ніхто не дасть гарантій, що Забарний буде стабільно грати в АПЛ після зміни тренера в Борнмуті. Матвієнко має проблеми із надійністю. Молоді захисники Динамо не прогресують. Таловєров ще не визначився зі своїм новим клубом. Недарма знову почалися розмови про Макса Кілмана. Якби Мампассі не вляпався в історію з переходом у російський клуб та зміною громадянства, а мав стабільну ігрову практику, то був би дуже близьким до національної команди.
Українська молодіжка доволі вдало виступила на Євро-2023. Команда Ротаня дійшла до півфіналу. Якби не рішення, датоване груднем 2021 року, захисник мав би всі шанси як мінімум потрапити до заявки на турнір.
У червні 2022-го відбувся еліт-раунд для збірної України 2003 року народження. Команда Володимира Єзерського тільки через більшу кількість жовтих карток поступилася путівкою у фінальну частину Сербії. Мампассі був основним захисником цього колективу, ще коли тут працював Олександр Петраков. Можливо, присутність Марка допомогла б пропустити принаймні на один гол менше і поїхати на Євро в Ізраїль.
Мораль тексту дуже проста: якби Мампассі не зрадив свою країну і не погнався за довгим рублем, зараз вже міг би мати хороший рівень та ще більше перспективи. Дорости до гравця національної команди, солідних європейських ліг. Але реальність така, що його кар'єра буде тільки котитися донизу... Не можу сказати, що він цього не заслужив.