«Жирона» та шейхи
Мало хто знає, та до City Group клуб майже купили інші араби.
Мона Махамуд з Абу-Дабі вів переговори у 2013-му, але все зірвалося головно тому, що шейх хотів перемог, а «Жирона» - реконструкцію стадіону.
Зрештою продати клуб вийшло лише у 2015-му, але не арабам, а французькій інвестиційній групі TVSE. Нові власники нічого не розуміли в Сегунді, тож взяли консультантом Пере Гвардіолу, агента і брата Пепа. Ну, а той дружив з каталонськими керівниками City Group Ферраном Соріано та Чікі Бегірістайном. Так все й почалося.
Перші таланти «Містян» потекли на «Монтіліві» ще до входження клубу в City Group. Лежен, Собріно, Маффео, Пабло Марі, екс-Гірняк Кайоде - це з найвідоміших.
Тим часом «Жирона» зростала, вперше в історії вийшла до Прімери - і у 2017-му шейхи вирішили прибрати французів з цього рівняння.
«Жирона» — це клуб, чиї дії говорять про його амбіції. Він тихо, скромно, але рішуче домігся підвищення в класі, що саме по собі є неймовірним досягненням. Він також зробив це, граючи в гарний футбол», - стверджував Соріано.
Аби не мати проблем з УЄФА, City Group офіційно купила 44,3% акцій; ще стільки ж отримав Пере Гвардіола.
Вже у 2020-му пропорцію переграли, але формально City Group досі не має повного контролю з 47%. Пере Гвардіола зберіг за собою 16%, а ще 35% тепер належать болівійському мільярдеру Марсело Клауре, що допомагав Девіду Бекхему зі створенням «Інтер Маямі». Це відрізняє «Жирону» від інших клубів City Group, дає їй більше самостійності.
Так, президентом залишається місцева легенда Дельфі Хелі, а спортивний директор Кіке Карсель має право відмовитися від усіх гравців, яких пропонує City Group.
З іншого боку, мінуси у неповній інтеграції теж є. У 2019-му «Жирона» не спромоглася замінити Пабло Маффео та Хоана Мохіку на флангах, і несподівано вилетіла з еліти.
«Футбол — це емоції. Уболівальники, навіть якщо вони не володіють клубом, заслуговують бодай на пояснення, яких вони не отримували впродовж багатьох місяців», — обурювався Жорді Шаргайо з Diari de Girona.
Пояснень шейхи, звісно, не надали, але інвестиції збільшили. Минулого літа клуб потратив на новачків 22 млн. Для контексту, до City Group рекордом «Жирони» були 100 тисяч.
«Жирона» та Пучдемон
Уявіть собі, Жирона - це серце каталонського сепаратизму.
Якщо Барселону суттєво «розбавили» внутрішні мігранти при Франко та біженці з Африки у наш час, то маленька Жирона, що знаходиться ще на 100 км далі від центру, лишилась автентичною. І тут дуже, дуже не люблять Мадрид.
У жовтні 2017-го мерія Жирони першою оголосила персоною нон-грата короля Іспанії Філіпа VI.
Саме у Жироні зафіксована найвища підтримка незалежності Каталонії - понад 90%.
Лідер каталонських сепаратистів Карлес Пучдемон до того, як очолив уряд, був мером Жирони і регулярно ходив на матчі місцевої команди, дружив з президентом Дельфі Хелі і досі є почесним членом фан-клубу.
23 вересня 2017-го він прийшов на «Монтіліві» востаннє на «Мале каталонське дербі» - «Жирона» приймала «Барселону». До сумнозвісного референдуму лишався тиждень, і на трибунах було більше політики, ніж футболу. Банер «Привіт, Республіко!» задавав тон.
Пучдемона та главу каталонського парламенту Карме Форкадель фани обох команд зустріли оваціями. Вони звично вмостилися біля Хелі і розглядали публіку, що обмоталася у сеньєри. Антиурядових гасел було стільки, що наступного дня El Mundo випустила статтю «Монтіліві обирає незалежність», а Mundo Deportivo за мотивами матчу називала Мессі «єдиним королем у Каталонії».
Ніхто з них не підозрював, що за тиждень влада розгромить сепаратистів, Пучдемон опиниться у вигнанні, де перебуває донині; Форкадель посадять на 11,5 року, але звільнять вже у 2021-му. Нічого не вийде.
Втім, Жирону це не змінило. У цьому місті навіть уродженець Мадрида Мічел заговорив каталанською, щоб не дратувати місцевих.
«Жирона» та Сіусплау
Ще одна чисто жиронська історія.
Siusplau - це каталанською «будь ласка». А ще це Есса Кінгсфорд, супервболівальник «Жирони», якого неможливо не помітити на матчах команди.
Есса розповідає, що два роки йшов пішки пустелею з Гани до Танжера, де сів на човен, що прямував до Європи. Нелегально, звісно. Та й людей напхалося забагато. В результаті - катастрофа, і з понад 70 пасажирів вижило двоє, яких підібрав іспанський сторожовий корабель. Так Есса й опинився в Каталонії, де працює на скотобійні неподалік Жирони. А ще ходить на футбол.
«Моя перша гра в «Монтіліві» була в 2010-му проти «Нумансії», ми грали за підвищення. Я ніколи не забуду. Я тоді вперше побачив, як люди спостерігали за грою і більше нічого не робили. В Африці так не прийнято. Я майже не знав каталанську, тому вигукнув неправильно: «Сіусплау, якщо ми всі вболіваємо за гуаньярем!»
Так його і прозвали. А ще запам’ятали - і вже наступного матчу клуб не взяв з Есси гроші за білет і лише попросив підтримувати команду, як перший раз.
В руках у Сіусплау незмінний бас-барабан, на плечах прапор Жирони - і він щирий у тому, що робить. Якось команда програла плей-оф за вихід до Прімери, і тоді Есса лишився сам на трибунах і довго плакав.
«Жирона піднялася в еліту частково завдяки мені. Я відповідаю за 30% підвищення. Вболівання є життєво важливим для перемоги. Якщо гравці знають, що ви з ними, вони обов'язково дадуть відповідь».
«Жирона» та плей-оф
Ще один важливий факт. «Жирона», можливо, найгірша команда в Іспанії, коли йдеться про матчі на виліт.
Навіть у Ла Лізі, коли тисне результат - пиши пропало. Усі бачили свіжі 0:3 з «Реалом»? А 5 поспіль осічок в кінці минулого чемпіонату, що позбавили команду єврокубків?
Втім, найбільший треш був ще раніше. Хто не знає, з Сегунди до Прімери напряму піднімаються дві команди, а третю путівку розігрують ті, що зайняли місця з 3-го по 6-те. Так-от вперше «Жирона» вийшла у цей плей-оф ще до усіх шейхів в сезоні-2012/13 і навіть дійшла до фіналу, де була двічі бита «Альмерією» - 0:3 і 0:1.
Бог з ним. «Жирона» продовжила прогресувати, і влітку 2015-го знову опинилась у плей-оф, де неймовірним чином поступилась «Сарагосі» - після виїзних 3:0 були домашні 1:4.
Ще через рік - само собою! - «Жирона» знову в плей-оф, і цього разу її мрію розтоптала вже «Осасуна», що оклемалася після скандалу з договірняками - 1:2 і 0:1.
Лише у 2017-му каталонцям вдалося вийти до еліти - друге місце гарантувало їм пряму путівку без ненависних стиків. Втім, варто було через два сезони вилетіти назад, як проблема повернулась.
2020 рік - «Жирона» програла у фіналі плей-оф «Ельче», пропустивши єдиний гол на «Монтіліві».
2021 рік - «Жирона» у ще одному фіналі плей-оф не впоралася з «Райо Вальєкано», програвши дома 0:2 після виїзної перемоги 2:1.
Зрештою аж у 2022 році каталонці подолали це прокляття. Сіусплау вже виплакав всі сльози, і навіть Diari de Girona не вірила в команду, проте у нового тренера Мічела була своя магія. Перед «Жироною» він двічі за три роки піднімав до еліти «Райо» та «Веску», і на «Монтіліві» його вміння перебили лузерські традиції місцевих.
«Жирона» та легенда «Райо»
І це саме про нього, Мічела.
Або, як кажуть фани «Райо», Мічела І з Вальєкаса.
На то є причини. Мічел виріс у них на районі в сім’ї бідняків, і хоча мав неабиякий талант, не захотів грати деінде. Всю кар’єру, крім трьох років, коли його вимушено продали до «Мурсії» через борги, він провів у «Райо».
«Мої батьки йшли вранці, а поверталися ввечері. Нас виростила моя бабуся Марія. Ми цілий день були на вулиці. Там наше коріння - у тих низьких будинках, які всі називали халупами, але ми називали домом», - згадує тренер.
На початку 90-х його викликали до іспанської молодіжки поряд з Хосебою Ечеберрією та Раулем; він навіть забивав за неї.
Мічел на початку кар'єри.
Фото - as.com
Щоб розвиватися далі, слід було йти у кращий клуб. Пропозицій вистачало - Мічел мав техніку й бачення поля; про таких кажуть «вроджений плеймейкер». Натомість він вибрав рекорд по голах за «Райо» і місце на пам’ятній дошці своєї школи, де також висять співак Ісмаель Серрано, актриса Клаудія Салас, астроном NASA Пабло Родрігес, чемпіон Іспанії з півнячих боїв Чуті, помічник Рауля в «Кастільї» Альберто Гаррідо.
Це небагато для інших, але не Мічела, який у 2006-му повернувся до «Райо», коли команда виступала у 3-му дивізіоні, і не закінчив, поки не вивів її до Прімери у 2011-му.
Він вже тоді був граючим тренером з купою ідей. Зараз же Мічела називають ймовірним наступником Пепа Гвардіоли в «Ман Сіті». Якщо чесно, важко це уявити.
«Я дуже погано себе почуваю на висоті, тому я намагатимусь бути ближче до вас», - після цих слів тренер просто спустився до журналістів на своїй першій прес-конференції.
Він простий, порядний і повний ідей; завжди повторює, що «треба міцно стояти на землі». На «Вальєкасі» йому влаштовують овацію навіть якщо він прибув із «Жироною» і переміг. І це саме він, Мічел, наразі головна зірка каталонців. Не Довбик, не Циганков і навіть не Алейш Гарсія. Вони ще на перехід у топ-клуб не напрацювали, а він вже так - навіть, якщо йому це й не потрібно.