Вона стала наслідком чергового вітчизняного класичного протистояння між «Динамо» та «Шахтарем», у якому кияни поступилися донеччанам з рахунком 0:1, і змусила всіх мало не миттєво забути про перипетії того поєдинку, та й про його результат, власне, теж.
Йдеться, звичайно ж, про відхід 78-річного Мірчі Луческу із посади головного тренера «Динамо». Після матчу з «гірниками» румунський суперветеран оголосив не просто про свою відставку, а дав зрозуміти, що завершує наставницьку кар'єру. Щоправда, вже наступного дня у румунській пресі з'явилося інтерв'ю Мірчі, в якому він розповів, що все ще має сили та не хотів би залишати футбол остаточно, будучи готовим розглянути варіанти, однак поки виходимо з того, що в ролі тренера Луческу, як мінімум на теренах України, ми вже не побачимо.
А це гарна нагода звернути увагу на успіхи тренерів-легіонерів в УПЛ. Зокрема, на топ-5 фахівців, які провели у вітчизняній лізі найбільшу кількість матчів…
5. Хуанде Рамос – 107 матчів (+59=27-21)
Сезонів в УПЛ: 4
Клуб: «Дніпро»
Найвище досягнення в УПЛ: 2-ге місце
До переїзду в Україну Хуанде Рамосу вдалося вибудувати вражаючу тренерську кар'єру у футболі. З 2005 по 2007 роки він працював із «Севільєю», яку двічі приводив до перемог у Кубку УЄФА, а ще по разу вигравав із «нервіонцями» Кубок Іспанії, Суперкубок Іспанії та Суперкубок УЄФА. Після цього Рамоса покликали до «Тоттенхема», а звідти – до «Реала». І нехай в АПЛ та із «бланкос» у Хуанде мало що вийшло, проте прихід фігури такої величини, та ще й на тренерський місток не, скажімо, «Шахтаря», а «Дніпра», який на той момент вважався третьою-четвертою силою УПЛ разом з «Металістом», виглядав дуже потужним кроком з боку інвестора дніпровського клубу.
У «Дніпрі» Хуанде Рамос провів практично чотири повноцінні сезони. Восени 2010-го іспанський фахівець замінив на тренерському містку команди Володимира Безсонова, проте кардинальним чином змінити ситуацію не зумів, й у підсумку дніпровці фінішували лише четвертими. Власне кажучи, такою залишалася їхня «стеля» і в наступних двох чемпіонатах України під керівництвом Рамоса, навіть незважаючи на те, що власник «Дніпра» Ігор Коломойський досить щедро задовольняв трансферні запити, які надходили від іспанського наставника. Спеціально під Хуанде Рамоса в стан «дніпрян» було підписано таких відомих осіб як Жуліано (11 млн євро), Денис Олійник (7 млн євро), Нікола Калініч (6 млн євро), Самюель Інкум (5,3 млн євро), Дерек Боатенг (4,9 млн євро) та багато інших.
Значні інвестиції в оновлення складу та задоволення кадрових потреб Рамоса почали окупатися лише через кілька років. Щоправда, іспанський коуч із самого початку неодноразово повторював – мовляв, на формування команди, здатної боротися за чемпіонство в УПЛ, йому потрібен далеко не один сезон, а тому особливих претензій в цьому плані до Хуанде бути не може.
Найвищої точки в УПЛ «Дніпро» під керівництвом Хуанде Рамоса досяг за підсумками сезону-2013/14. Тоді «дніпряни» максимально близько підійшли до чемпіонської конкуренції із «Шахтарем», але все-таки поступилися першим рядком «гірникам», відставши від них на фініші на шість пунктів. Після цього Рамос вирішив залишити «Дніпро», із яким в нього якраз закінчився контракт. Як повідомлялося тоді, «дніпряни» заборгували іспанцю та його помічникам близько 2 мільйонів євро, через що відносини між сторонами остаточно розладналися і їхнє розставання вийшло, м'яко кажучи, неідеальним.
Після відходу з «Дніпра» Хуанде Рамос два роки перебував у своєрідній творчій відпустці, поки нарешті влітку 2016-го очолив «Малагу». Втім, співпраця з «анчоусами» видалася для екс-коуча «дніпрян» вкрай нетривалою – вже наприкінці грудня 2016 року Рамос був відправлений у відставку, після чого фахівець до ремесла так більше й не повертався. Нині Хуанде 69 років, і його ім'я лише вкрай епізодично з'являється у ЗМІ, коли йдеться про якісь спогади чи інтерв'ю.
4. Олег Кононов – 108 матчів (+37=36-35)
Сезонів в УПЛ: 5
Клуби: «Карпати», «Севастополь»
Найвище досягнення в УПЛ: 5-те місце
На відміну від Хуанде Рамоса, Олег Кононов до роботи в Україні був повним, як це заведено казати у подібних випадках, ноунеймом. Вперше в УПЛ цей фахівець з'явився в 2004 році, коли увійшов до тренерського штабу співвітчизника білоруса Анатолія Юревича у запорізькому «Металургу». Втім, вже через півроку шляхи Кононова та Юревича розійшлися, і перший залишив Україну, а потім також у ролі помічника три роки провів у молдавському «Шерифі», де асистував Леоніду Кучуку.
У травні 2008 року Кононов повернувся до України, де змінив на тренерському містку «Карпат» Валерія Яремченка. Робота із львівською командою й зробила Олега відомим. Вже у другому сезоні (2009/10) львів'яни під керівництвом білоруса зайняли п'яту сходинку в УПЛ, що дозволило їм кваліфікуватися до єврокубків. Причому «Карпати» зуміли пробитися до основної сітки Ліги Європи-2010/11, коли послідовно пройшли у відбіркових матчах ісландський «Рейк'явік», грузинський «Зестафоні» та турецький «Галатасарай». Прохід останнього суперника став очевидною сенсацією, проте на груповій стадії створити щось подібне «Карпатам» вже не вдалося, бо квартет для львів'ян підібрався просто вбивчий – «Парі Сен-Жермен», дортмундська «Боруссія» та «Севілья». Тоді підопічні Кононова зуміли набрати лишень 1 очко у 6 матчах, зігравши вдома внічию проти ПСЖ у поєдинку заключного туру.
За рік «Карпати» повторили попередній подвиг й знову фінішували п'ятими в УПЛ, що стало найвищим досягненням для Кононова у турнірі. Однак цього разу шлях у Лізі Європи для львів'ян не видався таким самим феєричним: команда пройшла в 3-му раунді кваліфікації ірландський «Сент-Патрікс», але у плей-оф поступилася грецькому ПАОКу. Досягти більшого Кононову із «Карпатами» вже не вдалося. Сезон-2011/12 команда розпочала невдало, і вже у жовтні співпрацю між білорусом та «зелено-білими» було розірвано.
Втім, вже у січні 2012-го Кононов отримав посаду генерального директора у «Севастополі», а через півроку очолив цю команду. Підсилившись низкою достатньо якісних за вітчизняними мірками виконавців, «моряки» виграли турнір у Першій лізі, здобувши путівку до УПЛ, де білоруський фахівець також отримав можливість проявити свої здібності. На жаль, сезон-2013/14 виявився для українського футболу, як і для всіх сфер діяльності країни, затьмареним фактичним початком війни проти росії, яка спочатку анексувала Крим, а потім й розпалила війну на Донбасі, що стала для путінського режиму приводом у лютому 2022-го для повномасштабного військового вторгнення на територію України. Втім, «Севастополь» таки довів сезон до кінця, фінішувавши дев'ятим, проте сам Кононов вирішив втекти заздалегідь – ще у серпні 2013-го він відбув тренувати російський «краснодар».
Власне, з того часу Кононов й працює у країні-агресорі. Більше того, у жовтні 2017-го білорус відзначився скандальною витівкою, коли виклав у соціальних мережах фотографію у футболці із зображенням російського диктатора владіміра путіна. На якийсь момент подібне підлабузництво навіть допомогло Олегу у кар'єрі, адже з листопада 2018-го по вересень 2019-го йому було довірено попрацювати із московським «спартаком», проте добитися чогось значного цей персонаж за порєбріком так і не зумів. Нині 57-річний Кононов сидить без роботи, а його останньою роботою у футболі була посада головного тренера команди «леон сатурн» із раменського, який грає в четвертому за силою дивізіоні системи професійного футболу країни 404.
3. Ігор Йовічевіч – 113 матчів (+54=24-35)
Сезонів в УПЛ: 5
Клуби: «Карпати», «Дніпро-1», «Шахтар»
Найвище досягнення в УПЛ: чемпіонство
Вперше в Україну Ігор Йовічевіч потрапив у 2003 році ще в якості футболіста. Тоді хорват відіграв рік за «Карпати», а потім подався до Китаю, де й завершив професійні виступи. Спочатку Йовічевіч не планував залишатися у футболі в ролі тренера, і кілька років займався бізнесом – в Іспанії та Чорногорії. Однак невдовзі на Піренеях почав працювати з дітьми, а влітку 2007-го очолив академію «Карпат», із тодішнім президентом яких Петром Димінським зберіг гарні стосунки.
У «Карпатах» Йовічевіч пройшов довгий шлях на різних посадах, проте влітку 2014 року став виконувачем обов'язків головного тренера, змінивши біля керма колективу Олександра Севідова. У першому сезоні під керівництвом хорватського фахівця «Карпати» фінішували на 13-му місці, а приставки «в.о» Ігору вдалося позбутися лише у вересні 2015-го. Щоправда, надовго Йовічевіч у цьому статусі в стані «зелено-білих» все одно не залишився – вже наприкінці року Ігор покинув клуб, так і не зумівши домовитись із ним про продовження співпраці.
З 2016 по 2020 роки Йовічевіч працював на Балканах – у словенському «Целє» та хорватському «Динамо», а в УПЛ повернувся у вересні 2020-го, ставши головним тренером «Дніпра-1». Без надмірних фінансових витрат на трансферному ринку, користуючись широкими зв'язками та підписанням вільних агентів, а також орендами низки виконавців «Шахтаря», «Динамо» та «Динамо» Загреб, Йовічевічу вдалося створити на базі «Дніпра-1» вельми сильний колектив. У першому сезоні при хорваті «спортклубівці» фінішували сьомими, а ось в УПЛ-2021/22 пішли на зимову паузу на третьому рядку, так і не зумівши продемонструвати більше через початок повномасштабної фази російсько-української війни та неможливість проведення залишку сезону в українському чемпіонаті.
Зрештою увагу на тренерський талант та здібності Йовічевіча звернув «Шахтар», де хорвату Даріо Срні не склало особливих складнощів переконати співвітчизника обрати «помаранчево-чорних». Відхід Ігора з «Дніпра-1» не обійшовся без скандалів та взаємних звинувачень, проте загалом «гірники» не помилилися, що зупинили свій вибір на хорваті. Під його керівництвом «Шахтар» став чемпіоном України у сезоні-2022/23, а також гідно виступив у груповій стадії Ліги чемпіонів, де фінішував третім у групі з «Реалом», «Лейпцигом» та «Селтіком». В 1/16 фіналу Ліги Європи у лютому цього року «гірники» пройшли французький «Ренн», але потім були буквально знищені «Феєнордом» (1:1, 1:7).
Останнє фіаско, подейкують, Йовічевічу не пробачив президент клубу Рінат Ахметов, який пішов на зміну головного тренера команди влітку, незважаючи на перемогу в УПЛ. Інше питання, що за Ігора клуб не робив надмірно дорогих трансферів, як це було за Роберто Де Дзербі, а найбільш значущою із фінансової точки зору угодою «гірників» в цей період є переїзд Дмитра Різника з «Ворскли» за 3 мільйони євро.
Пішовши із «Шахтаря», Йовічевіч не залишався без роботи надто довго. Буквально за кілька тижнів хорватський фахівець прийняв пропозицію саудівського клубу «Аль-Раєд», в якому працює й досі, хоч і без особливих успіхів.
2. Ніколай Костов – 131 матч (+40=32-59)
Сезонів в УПЛ: 7
Клуби: «Металург» Донецьк, «Карпати», «Таврія», «Сталь» Кам'янське
Найвище досягнення в УПЛ: 4-те місце
Майже всю кар'єру у статусі футболіста Ніколай Костов провів на батьківщині, окрім трьох років, які він відіграв на Кіпрі за «Анортосіс». У 1996-му Костов почав працювати тренером в рідній для нього болгарській «Добруджі», але незабаром поїхав на Кіпр, а в сезоні-2007/08 засвітився у вірменському «Бананці», де на нього, вочевидь, й накинули оком тодішні власники донецького « Металурга».
У квітні 2008 року Костов був представлений новим коучем «Металурга», зумівши у прем'єрному сезоні фінішувати з командою на 11-му місці. Проте вже в наступному розіграші чемпіонату донеччани виявилися четвертими, що є найвищим досягненням для Костова в УПЛ та одним із найкращих – в історії «Металурга», який припинив своє існування влітку 2015-го.
Під керівництвом Костова «Металург» був близьким до того, аби пробитися до основної сітки першого в історії розіграшу Ліги Європи, що відбувся у сезоні-2009/10. Проте, пройшовши у кваліфікації білоруський «МТЗ-Ріпо» (3:0, 2:1), а також словенський «Інтерблок» (2:0, 3:0), «металурги» у напруженій боротьбі в плей-оф раунді все ж таки поступилися віденській «Аустрії» (2:2, 2:3). Згодом Костов провів у «Металургу» ще півтора сезони, подавши у відставку в листопаді 2010-го. Під керівництвом болгарського фахівця у донецькій команді встигли засвітитися у вітчизняному футболі такі легіонери як Генріх Мхітарян, Велизар Димитров, Джордже Лазич, Константінос Макрідіс та інші.
Повернувся в УПЛ Костов влітку 2012 року, аби сезон відпрацювати із «Карпатами». Однак досягти кращого показника, аніж 13-те місце із «зелено-білими», болгарин не зумів та відбув додому, а в січні 2014-го прийняв «Таврію», із якою відпрацював поки що крайній для сімферопольської команди сезон в УПЛ, після чого цей клуб з анексованого Криму було розформовано, потім він розпочав функціонування вже на материковій частині України, а після повномасштабного російського вторгнення знову припинив існування.
Останнім станом на зараз українським клубом у тренерській кар'єрі Костова є «Сталь» з Кам'янського, яка (такий собі цікавий збіг!) також припинила існування. «Сталеварів» болгарський наставник очолював протягом сезону-2017/18, який ознаменувався для колективу з Дніпропетровської області вильотом з УПЛ, що в результаті й призвело до фактичного закриття клубу як такого.
Згодом Костов встиг попрацювати із двома командами з Казахстану – «Шахтарем» з Караганди та «Каспієм», а наразі 60-річний фахівець очолює софійський «Левські», намагаючись досягти позитивного результату в елітарному дивізіоні болгарського футболу. Цікаво також, що влітку 2020 року Костов відмовився від пропозиції «Львова», адже якби коуч попрацював ще й із цією командою, то в його кар'єрі збільшився б не лише показник матчів в УПЛ, а й додався б ще один «хрестик» у графі клубів, яких вже не існує.
1. Мірча Луческу – 432 матчі (+323=63-46)
Сезонів в УПЛ: 17
Клуби: «Шахтар», «Динамо»
Найвище досягнення в УПЛ: 9 чемпіонств
Мірча Луческу прийшов в український чемпіонат у травні 2004 року, коли у його тренерському «портфелі» вже була робота із низкою румунських та італійських команд, з яких найбільше виділяється «Інтер», а також досить успішний період у Туреччині з «Галатасараєм» та «Бешикташем», кожен з яких Мірча приводив до чемпіонства, а із «левами» також брав Суперкубок УЄФА у 2000 році, коли дубль бразильця Жардела допоміг підопічнім Луческу здолати «Реал» – 2:1.
Протягом багатьох років Луческу асоціювався в Україні виключно із «Шахтарем». Донецьку команду румунський наставник тренував упродовж 13 сезонів, виборовши за цей час вісім чемпіонських титулів, а також відзначившись найгучнішим єврокубковим досягненням в історії «гірників» та всього українського футболу періоду незалежності – перемогою у Кубку УЄФА-2008/09.
Під керівництвом Луческу зірками першої величини для європейського футболу стали багато футболістів: Вілліан, Фернандіньо, Дуглас Коста, Дмитро Чигринський, Алекс Тейшейра, Ярослав Ракіцький, Андрій Пятов, Тайсон, Фред, Жадсон та деякі інші. Кожного з них румунський коуч фактично «виростив», вивів на новий рівень, а багатьом згодом допоміг ще й перебратися до європейських топ-чемпіонатів.
У травні 2016 року Луческу залишив «Шахтар», але влітку 2020-го сенсаційно повернувся до України, щоб очолити споконвічного опонента «гірників» – «Динамо». З киянами Мірча з ходу став чемпіоном, втерши носа команді Луїша Каштру, яку «біло-сині» на фініші обійшли аж на 11 очок. Також Луческу допоміг «Динамо» повернутися до групового раунду Ліги чемпіонів, де «біло-синіх» до румуна не було протягом трьох років поспіль.
Однак потім справи «Динамо» із Луческу на чолі пішли на спад. Серйозно підкосила румуна та команду повномасштабна фаза війни з росією, що почалася у лютому минулого року. Незважаючи на те, що киян абсолютно всі експерти називали явним фаворитом в УПЛ-2022/23, «біло-сині» фінішували лишень на четвертому місці, і наразі справи команди в національному чемпіонаті також йдуть абсолютно не так, як хотілося б вболівальникам. Очевидно, остання обставина разом із болісною поразкою від «Шахтаря» (0:1) й змусили Луческу ухвалити рішення, яке Мірча до останнього відтягував – піти з посади та заявити про завершення тренерської кар'єри. Хоча тут потрібне важливе, як мінімум за мірками УПЛ, уточнення: легендарної тренерської кар'єри.