Нинішня збірна Італії лише віддалено нагадує «Скуадру адзурру» дворічної давнини, яка тріумфально перемогла на Євро-2020. Здавалося б, минуло зовсім мало часу з моменту оглушливого успіху команди Манчіні на чемпіонаті Європи, але за рівнем гри та домаганнями італійців зараз не назвеш грандом навіть із натяжкою.
І справа не стільки у втечі з корабля головного творця італійського «ренесансу» на Євро-2020 – Роберто Манчіні, не в травмопаді, що звалився на лису голову Лучано Спаллетті, не навіть у відрахуванні зі збірної футболістів, замішаних у незаконній грі на тоталізаторі.
Все набагато складніше. Або, якщо дозволите, все набагато простіше. Головний бич збірної Італії останніх років п'ятдесяти – невміння «м'яко» долати зміну поколінь. Особливо після турнірів, на яких було досягнуто гучних успіхів.
Після пікових результатів – перемог на чемпіонатах світу чи Європи – у збірній Італії традиційно одразу розпочиналася кадрова революція. Всі ці пертурбації мали дуже болючий відтінок. «Скуадрі адзуррі» доводилося обов'язково падати дуже глибоко, фактично досягаючи дна. І лише після критично низької позначки, після глибокого занурення починався камбек.
Повторюся: так завжди було. І нинішня збірна Італії красномовно підтвердить неписане правило. Нині в Італії спад. Наразі Італія – навряд чи топова збірна. Тому дуже хотілося б, щоб збірна України скористалася цим моментом – «перезмінкою» у збірній Італії.
А щоб не бути голослівним, розглянемо на прикладах усі гучні падіння італійців після гучних перемог. І викликані вони, ці падіння, саме зміною поколінь, як було сказано вище.
Смута напередодні тріумфу на Євро-2020
Почнемо з найпам'ятнішого – перемоги Італії на Євро-2020. Однак перед тим, як апеннінці виграли континентальну першість, на них чекали смутні часи. І почалися ці часи після пам'ятного для всіх нас Євро-2012, де Італія під керівництвом Чезаре Пранделлі пробилася у фінал. Але на київському «Олімпійському» була розгромлена Іспанією – 4:0.
На чемпіонат світу 2014 року італійці пробилися відносно безболісно, хоч в одному з товариських поєдинків не змогли перемогти Люксембург (нічия 1:1). Не в останню чергу невтішні результати пов'язані з відходом провідних футболістів та впровадженням «нової крові» - Дарміана, Іммобіле, Черчі та інших.
Однак на самому Мундіалі Італія провалилася: не вийшла з групи, програвши Уругваю та Коста-Ріці.
Після того фіаско у відставку подав не лише Пранделлі, а й голова італійської футбольної асоціації Абете.
Новим алленаторе збірної став Антоніо Конте. Під його керівництвом італійці без жодних проблем вийшли на Євро-2016. Там дійшли до чвертьфіналу, де по пенальті поступилися німцям.
На ЧС-2018 Італію готував уже новий тренер - Джан П'єро Вентура. Досі складно зрозуміти, як цього пересічного в усіх відношеннях наставника призначили на таку відповідальну посаду. Під його керівництвом «Скуадра» посіла друге місце у відбірковій групі, а у стикових поєдинках поступилася Швеції.
Після того фіаско зі збірною «зав'язали» Буффон, Де Россі та Барцальї. А трохи раніше – Балотеллі та Пірло. Збірна Італії виявилася майже буквально біля розбитого корита. У будь-якому випадку, новий наставник італійської збірної Роберто Манчіні отримав поганий спадок.
Проте за відносно короткий термін Манчіні вдалося зліпити дуже боєздатний колектив. У відборі на Євро-2020 італійці виграли усі десять поєдинків.
На одному диханні пройшли вони і фінальний турнір континентальної першості, здолавши у фіналі англійців (по пенальті).
Однак і цього разу в бочці італійського меду опинився дьоготь. Причому не одна ложка, а ціле цебро.
Відбірковий турнір на ЧС-2022 збірна Італії завершила на другому місці. І в першому ж стиковому поєдинку поступилася збірній Північної Македонії. Італія вдруге поспіль залишилася без чемпіонату світу.
Getty Images/Global Images Ukraine. Після тріумфу на Євро-2020 збірна Італії не потрапила на чемпіонат світу
А все тому, що від команди, яка виграла в 2021 році чемпіонат Європи, всього через рік залишилася одна лише гучна назва. К'єлліні, Бонуччі, Жоржіньо, Верратті, Інсіньє – ці та інші гравці «Скуадри» пішли (або на підході) на заслужений відпочинок. На зміну їм прийшли молоді та недосвідчені футболісти, які часом не мають місця в основі навіть своїх клубів.
Очевидно, що Спаллетті, якщо він утримається на своїй посаді, доведеться будувати фактично нову збірну Італії. І навіть якщо його команда таки проб'ється на чемпіонат Європи до Німеччини, робити їй там нема чого: через зайву вразливість.
Якщо справи кепські, не допоможе навіть Ліппі
Доречно лягають в лекала історичної традиції і більш ранні періоди функціонування «Скуадри адзурри»: після успіху неодмінно приходив песець. Занепад, чи то пак. Тенденція, нічого не вдієш.
Дуже красиво її, цю тенденцію, ілюструє період після тріумфу Італії на ЧС-2006. Тоді, нагадаю, збірна Італії під керівництвом Марчелло Ліппі перемогла у фіналі французів (по пенальті).
«Красунчик Марчелло» після переможного фіналу залишив свою посаду: як і обіцяв. Натомість призначили відомого екс-футболіста збірної Італії Роберто Донадоні. Відомого екс-футболіста, але маловідомого тренера.
Під його керівництвом «Скуадра» пробилася на Євро-2008 (збірна України грала в одній групі), але у фінальній стадії чемпіонату Європи італійці вилетіли у першому раунді плей-оф (програли іспанцям по пенальті). Після тієї поразки Донадоні вказали на двері.
Якщо по суті розібратися, з тією збірною можна було б досягти більш вагомих результатів на Євро. Якби не травма Каннаваро. І не дурощі Донадоні, який з якихось причин вирішив прибрати з команди добру половину тих, хто виграв на Мундіалі-2006.
Getty Images/Global Images Ukraine. Вдруге біля керма Скуадри Адзурри у Марчелло Ліппі не вийшло
Донадоні змінив Ліппі. Марчелло зайшов вдруге в ту ж річку. І прогадав. Тому що він працював у збірній у тих же умовах, у яких пізніше працював Вентура, і зараз працює Спаллетті. Тобто він потрапив у своєрідне «міжсезоння» - коли лідери пішли, а їм на зміну прийшла молодь, що не оперилася.
Друге пришестя Ліппі до збірної Італії завершилося кричущим провалом. На ЧС-2010 його підопічні не вийшли з групи (нічиї з Парагваєм та Новою Зеландією й поразка від Словаччини).
Далі була черга Пранделлі пожинати плоди успіху. І сумувати після провалу.
Ходіння по муках. З користю, і без
Показово, що й раніше збірна Італії працювала за вказаним вище алгоритмом: після гучного успіху – гучний провал.
На дуже далекому від нас ЧС-1982 італійці здобули «золото», перемігши у фіналі Німеччину.
Але вже в наступний великий турнір – ЧЄ-1984 – італійці не пробилися. А на чемпіонаті світу в 1986 році «Скуадра» поступилася в першому ж раунді плей-оф - французам, і головного тренера Беарзота відправили у відставку.
Getty Images/Global Images Ukraine. Після перемоги на чемпіонаті світу-1982 Італія не потрапила на Євро-1984
Далі було тотальне омолодження складу «Скуадри». Команду, якою керував Вічіні, називали не інакше, як «дитячий садок», а самого тренера – «садівником».
Дзофф, Тарделлі, Конте, Кабріні, Россі та інші тріумфатори ЧС-1982 пішли з команди. Їм на зміну прийшли маловідомі тоді Віаллі, Манчіні, Дзенга та Донадоні.
На Євро-1988 Італія вийшла до півфіналу, де поступилася збірній СРСР, яку тренував Валерій Лобановський і яка була сформована на базі київського «Динамо».
«Дитячий садок» Вічіні подорослішав, і на ЧС-1990 виступив дуже непогано: півфінал та підсумкове третє місце. Тоді «Скуадра» мала дуже серйозний склад: що говорити, коли Роберто Баджо не завжди потрапляв в основу.
Але далі – провал. Італійці проскочили повз Євро-1992.
Проте на ЧС-1994 Італія пробилася до фіналу. Вже під керівництвом Саккі. І з Баджо на вістрі атаки.
Після того Мундіалю в Італії знову розпочалася кадрова перебудова. Вона у підсумку коштувала місця у збірній Саккі. І, як наслідок, провал на Євро-1996.
Не набагато краще італійці виступили на ЧС-1998, поступившись у чвертьфіналі французам. Та поразка коштувала робочого місця Чезаре Мальдіні.
А ось на Євро-2000 омолоджена Італія під проводом Дзоффа вийшла у фінал, де програла Франції. Дзофф подав у відставку, і йому на зміну прийшов Трапаттоні, який у збірній запам'ятався лише тим, що провалився на ЧС-2002 та Євро-2004.
Далі – прогнозована зміна поколінь, омолодження складу, використання молодих і недосвідчених гравців, які у підсумку виросли в справжніх майстрів. І Ліппі з Італією у 2006 році виграли чемпіонат світу.
Ну, а далі знову почалися перегони по пересіченій місцевості. Від провалу, часом цілковитого. До тріумфу, часом оглушливого.
Зараз збірна Італії, як на мене, знову досягла негативного піку. І майже напевно вона з нього незабаром вибереться, щоб знову голосно про себе заявити. Така в неї непроста доля.
Але зараз, на цьому негативному піку, було б дуже добре ще більше посилити трагізм моменту: залишити «Скуадру» за бортом Євро-2024. Для цього збірна України має не лише фактичні, а й історичні підстави.