«У «Динамо» попросили мене допомогти, і я погодився. Перший рік пройшов дуже добре, ми виграли чемпіонат, Кубок України та Суперкубок. Потім у 2022 році почалася війна, але я вирішив залишитись, нехай навіть ми грали на стадіонах без глядачів і не могли користуватися літаком, через що поїздка автобусом займала 9-10 годин.
Друга частина чемпіонату в сезоні-2021/22 так і не була зіграна, і ми поїхали до Європи, щоб провести кілька матчів на підтримку миру. Я був промоутером цих поєдинків. Я думав, що війна закінчиться, що вона не триватиме так довго, а тим часом футбол стане відповіддю на потребу людей у виживанні: кілька хвилин дозвілля, щоб краще перенести жахливу реальність загибелі багатьох молодих людей. Ось чому я не втік.
У «Динамо» залишилося 14 гравців, я не здався та відновив команду за рахунок молоді. Я хотів бути поруч із ними у цій критичній ситуації, багато гравців виросли разом зі мною, вони сильні та зроблять кар'єру. Але коли бомбардування міст посилилися, я більше не міг цього терпіти. Рідні дзвонили мені щодня, вони дуже хвилювалися. Отже, у листопаді я поїхав, дорога була важкою, але зрештою я повернувся до Бухаресту», - розповів Луческу.