На день усіх закоханих один визнаний топ-тренер лишився без валентинки. Томас Тухель і його «Баварія» за останній тиждень були спочатку розбиті блискучим «Баєром» Хабі Алонсо в потенційному матчі за чемпіонство, після чого в Римі на них чекав аж ніяк не привітний прийом від «Лаціо», в якому команда Мауріціо Саррі в класичній тухелевській манері «засушила» гру та покарала суперника за помилку у швидкому відриві.
І ось так миттєво всі різко забули про 6-й найкращий старт «Баварії» в історії Бундесліги, про найрезультативнішу атаку в топ-5 чемпіонатах, про Харрі Кейна, який у перший же свій рік вирішив переписати всі рекорди Роберта Левандовського, і найкращий сезон Лероя Сане у футболці «рекордмайстра». Тому що під питанням тепер не лише німецький трон, а й плей-офф Ліги Чемпіонів, заради глибоких заходів у якій Тухеля і звали до Мюнхена.
Щоб краще зрозуміти природу останніх провалів «Баварії», німецькій делегації не завадило б дорогою з Риму до Мюнхена заглянути у флорентійський музей «Уффіці». Підійти до роботи Сандро Боттічеллі «Весна» та уважно придивитися до верхньої частини картини. Там над Венерою парить у небі Амур зі своїм незмінним луком, зарядженим любовною стрілою. І головна для нас деталь – пов'язка на його очах. Стрілець навіть не цілиться, він сліпий. Любов сліпа. Як було осліплено рейтингами Тухеля керівництво «Баварії» під час вибору свого головнокомандувача минулої весни.
У великих мюнхенських кабінетах так боялися пропустити наступного великого німецького тренера після Клоппа і черговий чемпіонський титул, що у вирішальний момент сезону зважилися на тренерське рокірування. Звільнення Нагельсманна було одним із найбільш сумнівних тренерських відставок у Європі за останні роки. Окрім найкращого молодого тренера країни клуб втратив купу грошей (не забуваємо також за скільки Юліана викуповували у «РБ Лейпцигу»). І за іронією долі ледь не втратив на додачу й титул Бундесліги.
В ідеалі Тухель мав повторити той самий трюк, що він свого часу здійснив у «Челсі»: прийшов посеред сезону, швидко поставив гру і здійснив сенсаційний загарбницький рейд у Лізі Чемпіонів. Але чекати повторення дива було дуже наївно. Насправді ж клуб очікувано відлетів від «Манчестер Сіті» в ЛЧ, вилетів з Кубка і в період турбулентності так напомилявся в чемпіонаті, що чемпіонська гонка більше була схожою на черепашачі перегони, які скоріше програв конкурент, ніж виграла сама «Баварія».
Іронічно, що 14-го лютого Тухель навіть не був єдиним тренером у ЛЧ, якого купідони-менеджери з перев'язаними очима законтрактували до свого топ-клубу. ПСЖ Луїса Енріке цілу годину не міг пройти задушливий пресинг «Реал Сосьєдада» через короткий пас. І поки в гру не вступив індивідуальний геній Кіліана Мбаппе, а гра не почала дробитися на хаотичні відрізки з купою швидких випадів (сам Енріке зневажливо називає такий футбол «баскетболом»), його команда не змогла досягти потрібного результату.
У Мюнхені завжди був свій чіткий ДНК, на відміну ПСЖ, геном яких якщо колись і був, його давно розмило в потоці нафтових грошей. Несумісність Тухеля та «Баварії» перебуває на більш глибинному рівні, ніж у випадку Енріке та французького гегемона. У «Баварії» перемоги як мінімум на домашній арені поставлені на потік. Там титули звикли рахувати десятками. Самі перемоги давно втратили значущість. Важливим став не сам успіх (неминучий), а те, яким шляхом ти його досягаєш. Бажано найдомінантнішим способом із можливих.
Суперника потрібно не просто обіграти, а трощити. Якщо хочеш, щоб твоє ім'я запам'ятали, потрібно брати требл у панівній манері Юппа Гайнкеса. Або нахабно громити «Барселону» Мессі з рахунком 8:2 у дусі Фліка, з Давідом Алабою в центрі оборони, Алькантарою в опорній зоні та вінгером Девісом на фланзі захисту. Тухель зроблений з зовсім іншого тесту. Влітку він просив у пару до Кімміха не нового Тіаго Алькантару, а старомодного опорника Жоау ПаліньюУ Мюнхені таких як Палінья звикли тримати на лавці у якості тактичної затички на чорний день (запитайте у Хаві Мартінеса). Тухель же бачив такого гравця якорем своєї опорної зони. Сам Кімміх був визнаний тренером несправжнім №6, з чим сам лідер колективу не був згоден. Дісталося і багаторічним партнерам Йозуа по центру поля. Диверсант Леон Горецка отримав від тренера заборону ходити вперед, докорінно поламавши природу його футболу. Мюллер взагалі був посаджений на лаву.
Не можна серйозно пред'являти тренеру, який зробив ставку на 20-річного вундеркінда Мусіалу, який неодноразово доводив свою спроможність (вистачає одного чемпіонського гола у ворота «Кельна»). Але недовіра тренера Томасу Мюллеру – характерний симптом. Раніше таке могло прийти тільки голову Ніко Ковача, подальша кар'єра якого чітко продемонструвала його реальний рівень. Мюллер без ігрової практики – це відверте визнання, що ваш футбол біля чужих воріт не має на увазі тонких командних взаємодій.
Мюллер навряд чи сяяв би при Тухелі так, як робив це при Гвардіолі, Фліці чи Нагельсманні, системи яких розкривали Томаса. Але він міг би як мінімум замаскувати проблеми свого тезки тренера, допомогти з креативом в останній третині. І з характером, якого так бракує вічному чемпіону в останні тижні. Натомість Тухель продовжив сподіватися на бомбардирський талант Кейна, на геніальну гру Сане в перехідних фазах, на індивідуальний талант Лероя та Комана. Щоб потім як завжди спіткнутися об свій головний недолік – позиційну атаку.
Хабі Алонсо вперше у своїй тренерській кар'єрі повністю адаптував стартовий план під суперника, а не змінював деталі в ході гри. І не тому вирішив зіграти другим номером, що збудував настільки міцну оборону. А тому, що знав, наскільки беззубий проти низьких блоків суперник. Вкрай символічним був гол Йосипа Станішича, гравця, який належить «Баварії». Ще й з-під Саши Бое, якого взимку взяли в ротацію саме на місце хорвата. Це вкотре підкреслює, що проблема далеко не тільки в головному тренері.
Тренері, який також адаптувався під суперника на той матч. З улюбленою обережністю у стартовому плані та переходом на трійку центральних захисників. У бажанні адаптуватися немає нічого поганого. Тільки грати від опонента в «Баварії» не звикли, і тому підопічні повністю провалили задум свого наставника. Те, що чудово спрацювало б у «Челсі» 3-річної давності чи в умовному «Інтері», ніколи не спрацює в «Баварії».
Тухель вміє підсилити «темну конячку», зробити з нього тіньового фаворита. Він блискуче нейтралізозував найкращі команди Європи, включаючи «Сіті» Гвардіоли. І доводив, що такий підхід працює навіть на найвищому рівні, вигравши ЛЧ. Тільки от у Мюнхені ніхто не погодиться вступати в бій у статусі андердогу. Тут вміють перемагати тільки в домінантній, навіть самовдоволеній манері. Найкраще її втілюють навіть Кімміх з Мюллером, а вираз обличчя Лероя Сане. Без цієї гордовитості «Баварія» - не «Баварія». І чим раніше Тухель це усвідомить, тим раніше «Баварія» оговтається після серйозного нокдауну.