Кожен з українських футбольних фанатів чув про «академію Яковенка». Легендарний гравець «Динамо» зібрав навколо себе гарну банду футболістів 1985 року народження. Селекція працювала на повну і знаходила унікальних талантів з-за кордону.
Починаючи з нуля Яковенко старався налагодити психологію з молодими футболістами. У майбутньому це дало свої плоди. Протягом двох років його знаменита академія змогла працевлаштувати 18 юних гравців в системі київського «Динамо».
Його учні стали викликатись в молодіжну збірну Україну, а пізніше стали основними фігурами в українському футболі. Далі піде розповідь про те, як «Динамо» зусиллями Яковенка змогли переманити гравців московського «Спартака» до себе.
У Москві хлопці буквально недоїдали і відношення до них, м'яко кажучи, було максимально нездоровим. Про це згадував Олександр Алієв, напевно, найбільший талант якого вдалось запросити і переконати грати в Україні:
«В «Спартаку» я провів всього один рік, після чого батько сказав, що на Україні збирається команда хлопців 1985 року народження, яка з часом повинна була стати базовою для молодіжної, а пізніше - національною збірної. Збирав нас Павло Яковенко зі всіх куточків колишнього Союзу. Пам'ятаю навіть, коли ми приїжджали з «Спартаком» на якийсь турнір до Севастополя, мені говорили, що він переглядав наші матчі і виділив мене і Дениса Адлейбу. На жаль, в Дениса не склалася кар'єра у великому футболі - він отримав важку травму і рано повісив бутси на цвях. Загалом, коли я приїхав до Києва і побачив запропоновані умови для тренувань, майже відразу прийняв рішення перебратися до Києва».
У віці 15 років Алієв побачивши суттєву різницю між ставленням у Києві та Москві вирішує залишатись у столиці України. А через багато років відкрито говорить про знущання в спартаківській академії:
«В Москві ми жили в гуртожитку в дуже поганих умовах. Потім, коли в нашому «житлі» побував президент клубу (зараз вже не пригадаю, хто тоді був на чолі «Спартака»), був зроблений капітальний ремонт. Жити ми стали трохи краще, але харчування було просто жахливим. Годували, можна сказати, гірше, ніж в дитбудинку. Та ми і жили, власне кажучи, з вихованцями цього закладу. А це постійні крики, шум, гамір, відпочити толком неможливо. У буденні дні у нас був лише сніданок і вечеря, а якщо не підеш в школу, перший і останній раз за день поїш в сім годин вечора».
Алієв навіть не говорив про переїзд з батьками, але пізніше подзвонив до тата і сказав, що буде грати за київський гранд. В той час до цієї академії з Білорусі також приїзжає і майбутній друг Алієва – Артем Мілевський. Він та Дмитро Воробей їдуть з великими амбіцями, але по правді засвітитись у Києві вдасться лише одному. Перед матчем проти московського клубу в рамках кваліфікації ЛЧ Алієв згадував також за свою зарплату та сумнівний режим:
«Не можу сказати, що тоді отримував в Києві дуже вже високу зарплату. Хоча в порівнянні з «Спартаком», де не отримував взагалі нічого, це було небо і земля. Ну а щодо загулів... Так, траплялося».
В академії Яковенка вчилось багато легіонерів, але існувало правило, що закінчувати її мають право лише громадяни України. Вже у випускних класах перед закордоними футболістами стояв вибір: українське громадянство, або відрахування. Болгари, румуни, молдовани, білоруси обирали перший варіант.
Про вже згаданого академіста «Спартака» Алієва до Києва переїхали – Андрій Прошин, Олександр Ситник, Леонід Мусін, Сергій Пучков та Денис Адлейба. Останній вважався найбільшим діамантом цієї плеяди футболістів.
Всі вони приймали участь у відбірних матчах чемпіонату Європи і переконливо заграли за збірну України Ю17. Але один Адлейба винив у всьому Яковенка, адже не зумів розкрити свій потенціал у повну міру. В академкласі Адлейбі платиили близько 50 доларів. За його словами таких грошей вистачало, щоб поїсти в Макдональдсі і поповнити собі мобільний телефон. Адлейба вже потім зазначав, як саме його переманив Яковенко:
«Мій батько все життя вболівав за «Динамо». Їздив до Києва на матчі, дивився на Блохіна. Київ завжди був пріоритетом, хоча Росія ближче до Абхазії. Пам'ятаю ще з дитинства шалені виступи «Динамо» у Лізі чемпіонів за Лобановського.
Я був капітаном юнацького складу московського «Спартака», і мене особисто запросив Павло Яковенко. Він постійно дзвонив телефоном і кликав до Києва. Коли тобі потрібна людина, постійно дзвонять та запрошують. Тому він мене дуже хотів бачити у своїй команді та з Москви витяг до Києва. Пропозиція була привабливою.
Мене взагалі все влаштовувало в «Спартаку» на той момент: і капітаном був, і найкращим бомбардиром спартаківської школи став. Але я не мав російського громадянства. Уявіть, капітан команди та її найкращий гравець не їде до Європи на турнір, бо немає відповідних документів! В результаті хлопці поїхали, я залишився і мені це дуже засмутило.
Яковенко ж побачив мене на турнірі у Балаклаві, а після Кубка Співдружності запросив мене до України. У «Динамо» мені сказали, що з документами буде повний лад, і все буде добре. Мене дуже довго вмовляли їхати до київської академії, але все ж таки їм вдалося».
Адлейба далі зазначає, що Яковенко був надмірно суворим тренером та забракував багатьох молодих хлопців. Після тренувань на Олімпійській базі юні футболісти бігали по три тести Купера за тренування. Денис зізнався, що не всі витримували такий темп тренувань і блювали навіть під час фізпідготовки, але це давало свої плоди вже під час футбольного матчу, коли динамівці обігрували свого суперника на одному подиху. Чому не вдалось заграти московському Марадоні (так називав Адлейбу сам Лобановський) розповідає він сам:
«Я знав, що можу бути на рівні Мілевського та Алієва в першій команді, а може бути краще. Просто херня всюди є. Когось тягнуть, а когось ні. Я розумію, що ми з Мілевським справді були на рівні. В Алієва повірив Михайличенко, ну грав він, бив, але був боягуз боягузом все життя. Міг віддати передачу або вдарити, якщо ніхто не заважає, а коли до нього представили щільно гравця, то де Алієв, де цей капелюх? З Мілевським у мене були дуже добрі стосунки, розуміння та окремий епізод мого життя. З Артемом було розуміння настільки, що навіть неможливо. Ми з ним стільки гарних голів забили. Я йому показую очима, він зрозумів і забігає, а я підсікаю м'яч – він забиває гол.
Яковенко мене використав не на тій позиції, де потрібно. Не знаю, чому він так чинив. Також він неграмотний у тактичному плані. Я досі не розумію його тактики, але тренер повинен чомусь навчити футболістів, правильно? Так, він мав свою харизму. Я нічого поганого про нього не хочу говорити, але нічого хорошого не можу сказати».
***
Ось такі спогади двох молодих футболістів про ту саму легендарну «академію Яковенка». Як бачите, говорять різне. Ви отримали дві різні думки, а тепер можете написати у коментарі хто правий, а хто ні.