– Хто був сильнішим форвардом: Леоненко чи Мілевський?
– Звичайно, Леоненко. Він вищий за класом. У нього було все: швидкість, удар, координація, навіть головою відмінно грав при його-то невеликому зрості – стрибучий такий. Мілевський – гравець зовсім іншого плану, швидкості у нього взагалі не було, він на місці возився з м'ячем, прикривав корпусом.
– Характери в обох теж непрості. Як боролися з Мілевським?
– Мілевського і Алієва я двічі брав на збори з першою командою «Динамо» і обидва рази відправляв назад через п'янки. Пам’ятаю, вони мали їхати від нас у молодіжну збірну, яку очолював Михайличенко.
Рано вранці я кажу адміністратору: «Поклич Алієва і Мілевського, за ними вже таксі приїхало». Вони мали в аеропорт їхати. Адміністратор повернувся ошелешеним: «Йожефе Йожефовичу, вони встати не можуть». Ну як вони примудрилися, га?! Я ж увечері перевіряв, усе нормально було! Мабуть, уночі пристойно випили. Я їх поставив під душ, щоб привести до тями і відправив у молодіжку. А що з ними зробив Михайличенко, я вже не пам'ятаю.
Алієв і Мілевський самі себе знищили. Зараз Алієв служить у ЗСУ – молодець, спасибі йому. Він і Мілевському допоміг, у клініку його поклав, але вони чомусь посварилися. Слава Богу, що Артем зараз одужав, бажаю йому тільки здоров'я. Він хоче ще грати у футбол, бігає за якусь команду, але його час вже минув.
– А з Леоненком як Ви ладнали?
– Леоненко любив пиво вживати. Одного разу на зборах у Німеччині я знайшов у нього десять порожніх банок з-під пива. Але на тренуваннях він працював добре, хоча постійно бурчав собі під ніс, був вічно чимось незадоволеним. Леоненко вважав себе великим, а інших – посередностями. Це звичайне зазнайство. До Києва він приїхав із московського «Динамо», де його тренував Валерій Газзаєв. Газзаєв мені тоді сказав: «Йожефе, ти з ним ще намучишся». Як виявилось, мав рацію. Леоненко був класним футболістом, і якби не пиво і його бурчалівка, то він міг заграти за будь-яку команду світу, включаючи «Реал» і «Барселону».