«Якби не травма пахових кілець, я б дебютував за Динамо»
– Ви багато разів були на лаві запасних киян в офіційних матчах, але так і на поле не вийшли. Чи був певний момент, коли ви відчували – ось цей дебют, він близько?
– Так, я навіть у Белград їздив і сидів на лаві запасних під час поєдинку кваліфікації Ліги чемпіонів. У чемпіонаті нагоди були. Мені не пощастило, адже все до цього йшло. Якби не травма пахових кілець, я б дебютував за Динамо.
– Після цього ви покинули Київ у пошуках ігрової практики. Поїхали у Закарпаття, зіграли один матч проти Динамо (0:5) і на цьому все.
– Я поговорив з наставниками Динамо і ми вирішили, що треба щось змінювати. Все ж мені 22 роки виповнилося. Динамо-2 – це одна справа, а Вища ліга – зовсім інша. Закарпаття взяло мене на заміну віковому Андрію Ковтуну, який частково виконував функції тренера воротарів. Я пройшов зимові збори і вийшов у старті на перший тур нового року. У Києві Динамо нас просто не помітило. Забило п'ять і ще могло п'ять забивати. Я готувався до наступного туру проти Поліграфтехніки і розірвав зв'язки у гомілці. Як наслідок, вибув на півроку.
- Згодом ви зіграли за Оболонь. Знову один матч, знову Динамо, знову п'ять пропущених м'ячів.
– Але вже 3:5. Бачите, як мене кидали під топові команди (Усміхається). Перед Оболонню я довго шукав команду, де міг би стати першим номером. Підписав контракт з клубом, коли чемпіонат вже розпочався. Номінально я був третім після Всеволода Романенка та покійного нині Євгена Сухини, якого я ще з Динамо-2 знав. У тому матчі з Динамо ми горіли до перерви 0:4. А потім ледь не відігралися, коли забили тричі поспіль.