Ті хлопці охоче купалися в променях слави, їх поважало керівництво, цінували партнери по команді, вони були жаданими гостями на різноманітних світських заходах, та й політики не цуралися (хоча, ніде правди діти, обстоювали інколи, коли м’яко, вельми своєрідні погляди). Проте одна річ – опікуватися голеадорством у рідних пенатах, а зовсім інша – стати кращим бомбардиром у палестинах різної віддаленості від рідної домівки. Адаптація на чужоземщині – не найлегша річ, проте реальна. Згадаємо тих наших співвітчизників, кому випало зажити бомбардирської слави ген-ген від рідних місць.
1990-ті: Сергій Морозов, Ігор Ніченко
В естонському клубі «Лантана-Марлекор» у сезоні-1994/95 якнайповніше розкрив свій бомбардирський талант уродженець Маріуполя Сергій Миколайович Морозов (не плутати зі старшим однойменком Сергієм Юрійовичем Морозовим). На батьківщині він запам’ятався, насамперед, за виступами у футболці донецького «Шахтаря» в 1980-ті. Пригадую зокрема його гол у ворота київського «Динамо» в Києві в 1983-му. Нападник гірників вправно використав неузгоджені дії Олександра Гуйганова (на прикрість для киян, Сергій Балтача та Володимир Безсонов у тому матчі не грали, відтак й оборона динамівців не виглядала непрохідним муром) та Віктора Чанова й влучно пробив. Іронія футбольної долі: Сергій Морозов забив гол у ворота команди, очолюваної Юрієм Морозовим (це якраз був рік «відрядження» Валерія Лобановського до збірної країни). Після «Шахтаря» Сергій Миколайович захищав кольори низки куди скромніших українських клубів, а в першій половині 1990-х узяв на спробунок і легіонерського хліба. Й у «срібний» сезон своєї «Лантани-Марлекор» (у підсумковій турнірній таблиці лише одним пунктом ця команда, перейменована під час чемпіонату з «Ніколь», поступилася «Флорі») в 20-ти іграх забив 25 голів! Середня результативність того сезону в українського легіонера була просто фантастичною! Прикметно, що литовець Річардас Зданчюс із «Флори» та росіянин Сєргєй Афанасьєв з «Еесті Пьолевківі», що посіли в змагу снайперів відповідно 2-ге й 3-тє місця, сумарно забили менше (23), ніж Морозов! До слова, наш співвітчизник став першим іноземцем, що виборов почесне звання кращого бомбардиру естонського чемпіонату.
ФК Ференцварош. Ігор Ніченко
Ігор Ніченко сповна виявив свої снайперські здібності в Угорщині. На батьківщині, певно, не лише в мене він асоціюється з «Кривбасом» початку 1990-х. В Угорщині ж наш співвітчизник доскочив усіх можливих успіхів. Зібрав колекцію нагород за 1-ше (дві), 2-ге (дві) й 3-тє місце в чемпіонаті, двічі ставав кращим гравцем у чемпіонаті цієї країни, а в сезоні-1995/96, захищаючи кольори спершу «Штадлера», а надалі «Ференцвароша», виграв суперечку бомбардирів, забив 18 голів (із них 10 у складі «Фраді»). Його конкуренти Ференц Орош і Тамаш Шандор відстали на 3 й 4 голи відповідно. Цікаво, що 8-ма голами в складі «Штадлера» відзначився того сезону й інший український легіонер В’ячеслав Єремєєв.
2000-ні: Андрій Шевченко, Сергій Кузнецов
У сезонах-1999/00 й -2003/04 нинішній очільник українського футболу Андрій Шевченко ставав кращим бомбардиром Серії А. Переїхавши на Апенніни, український форвард не став відкладати справу поповнення бомбардирського доробку в довгу шухляду, а першого ж сезону став кращим голеадором у найсильнішій італійській лізі. Андрій Миколайович забив 24 голи (8 із пенальті), на один забитий м’яч випередивши аргентинця Габріеля Омара Батістуту з «Фіорентини». Ну, й як забути хет-трік Шеви у ворота майбутнього чемпіона – «Лаціо» – на «Стадіо Олімпіко»! Бігме, чверть сторіччя сплинуло звідтоді!
Вдруге Шевченко виграв суперечку снайперів у Серії А в сезоні-2003/04. Та звитяга, ймовірно, куди приємніша, адже збіглася з чемпіонством «Мілана». Й знову на рахунку Андрія 24 голи (з пенальті того сезону українець відзначився лише однораз), й знову другий снайпер чемпіонату (того разу ним став Альберто Джилардіно з «Парми») відстав від нашого співвітчизника на один гол. У першому ж матчі сезону – проти «Анкони» – Шевченко відзначився дублем. Хоча в книжці «Шляхетна сила: Моє життя, мій футбол» Андрій Миколайович із притаманною собі скромністю побіжно згадує той успіх, натомість більше наголошує на «дивовижності Рікі», себто Кака, який того першовересневого дня якраз дебютував у серії А в складі «міланісті».
Уродженець Харкова Сергій Кузнецов здобувся на титул кращого бомбардира в 2006 р. в Литві, захищаючи кольори «Ветри» (команда тоді стала бронзовим призером чемпіонату). Наш форвард того сезону відзначився у воротах суперників 18 разів, на два голи випередивши нападника «Екранаса» з Паневежиса Мантаса Савенаса й іншого українця Іллю Галюзу, який тоді грав за «Шяуляй». 13 голів у тому чемпіонаті забив ще один український легіонер – Максим Морозов із клайпедського «Атлантаса».
2010-ті: Олександр Піщур, Адерінсола Есеола
В 2013 р. Олександр Піщур став найкращим снайпером чемпіонату Узбекистану з 19-ма голами. Тоді уродженець Чернігова захищав кольори клубу «Бунедкор». На один забитий гол українець випередив туркменського форварда вірменського походження Артура Геворкяна з клубу «Насаф» із Карші й на два голи «залізничника» з Ташкента Фархода Таджієва. Цікаво, що хет-тріком український нападник відзначився вже в 1-му турі, зачміливши своїми гольовими здобутками «Согдіану». Щоправда, два з трьох м’ячів Піщур провів із пенальті, а загальний рахунок того матчу – 5:0 на користь фаворита.
anhor.uz. Олександр Піщур
Був випадок, коли наш хлопець забивав зарівно з конкурентом у бомбардирській гонці. Так, за підсумками сезону-2019 вихованець житомирського футболу Адерінсола Есеола став кращим бомбардиром чемпіонату Казахстану, розділивши першу позицію з хорватом Марином Томасовим. Гравці відзначилися 19-ма голами кожен, однак Есеолі для цього знадобилося 27 матчів – на чотири менше, ніж опоненту. «Кайрат», за який грав українець, посів 2-ге місце, відставши від «Астани» на одне очко.
kazfootball.kz. Адерінсола Есеола
2020-ті: Микола Ковталюк
У 2020-му кращим бомбардиром (як, власне, й кращим форвардом, і кращим легіонером) чемпіонату Грузії став уродженець Самбора, нині гравець полтавської «Ворскли» Микола Ковталюк. Він тогоріч захищав кольори «Діли» з Горі й забив не надто багато: 10 голів. За всі часи проведення грузинського чемпіонату це – найнижчий показник для кращого бомбардира. Однак тому є об’єктивне пояснення: з огляду на епідемію коронавірусу кожна команда провела не 36 ігор, як зазвичай, а вдвічі менше. Команда з Горі, за яку забивав українець, зрештою, посіла 3-тє місце.
ФК Діла. Микола Ковталюк
Далі буде?
Можна, безперечно, згадати й інших наших вправних снайперів-легіонерів. Андрій Воронін свого часу розривав 2-гу німецьку бундеслігу, Сергій Скаченко чимало забивав на південнокорейських стадіонах, не залишав у спокої кіперів грецького чемпіонату й Олег Протасов, було й чимало інших голеадорських досягнень українських футбольних пілігримів. На жаль, нині в Україні не вщухає війна, й вітчизняні футболісти (як, власне, і їхні родини) прагнуть виїхати за кордон, за гори й доли – туди, де не чути ракетно-дронового психозу орківських людожерів. Абсолютно безпомилково можна прогнозувати, що кількість українських легіонерів назагал й забивних форвардів зокрема найближчим часом побільшає. Звісно, главу 2020-х ще не дописано. Артем Довбик веде перед у списку бомбардирів чемпіонату Іспанії за два тури до закінчення сезону. Отже, українські вболівальники цілком можуть розраховувати на продовження. Щиро вірю, що воно не змусить себе довго чекати...
Олексій РИЖКОВ