– «Динамо» та розмова із Суркісами, цей останній день. Розкажи про нього детальніше. Як вони поставилися? Чи були у них сумніви продавати, не продавати?
– Я думаю, що сумніви були, бо це не топ-клуб, куди хотілося б. Але я їм хочу стати велике спасибі. Вони дотримали свого слова, вони мене відпустили.
– До «Динамо» дуже важко відпускають футболістів історично.
– Я знаю, я це розумію. Може хтось їхню політику теж не розуміє, це хто як. У мене така ситуація склалася. Мені пощастило, я у 20 років перейшов у найсильніший топ-чемпіонат. Чому я маю бути розчарований?
Я вдячний їм, бо вони довірились. Вони могли придбати центрального захисника на мою позицію, перш ніж я зіграв. Це велика роль Містера Луческу – він мені дав базу, дав фундамент, на якому й досі тримаюся. Я також дуже вдячний Містерові, тому що він дуже сприяв моєму успіху.
– «Динамо» має дуже сильну академію, дуже багато молодих футболістів грає. Але після тебе, здається, нікого не продали. Ти стежиш, чому так? Просто ти називав п'ять футболістів – Скорко, Білошевський, Шулянський, Вівчаренко та Михайленко.
– І ще Нещерета назвав.
– Із них четверо вже не в «Динамо», а в орендах, Вівчаренко – конкурує. Тобто ніхто з них навіть не став близько до національної збірної.
– Це складне питання, бо багато чинників впливають на це. Я тоді бачив потенціал у людях та також бачу зараз. Так, вони в орендах, але чи це погано? Вони молоді хлопці, які набувають досвіду.
Вважаю, що це дуже важливо, особливо для молодого футболіста. Якщо ти сидиш на лавці, ти відчуваєш лише на тренуваннях себе – це не те. Ігри та тренування – це дуже відрізняється, – сказав Забарний.