Він важливий для тренера, гравців, керівників клубів чи федерацій. Перемоги - це престиж, гроші, можливість бути на видноті і купатися в променях слави. Якщо перемог немає, все це миттєво зникає і починаються пошуки винного. Найчастіше це тренерський штаб. Часом якісь гравці. Ще рідше – керівники клубу чи федерації футболу. Але іноді всі вони винні у поганих результатах. І тут починаються складнощі.
Правила гри
Якщо ми говоримо про клуб, то можна поміняти скаутів, купити нових гравців, найняти тямущого спортивного директора. Варіантів багато. Але якщо ми говоримо про збірну, то все змінюється в інший бік. Ви не можете викинути всіх гравців та купити нових. Тут немає скаутів, які привезуть вам дивовижні таланти з Бразилії чи Нігерії. Тож вся відповідальність на тренері. Це не добре і непогано. Такими є правила гри. Коли тренер приймає збірну, він приймає ці правила гри. Я вже мовчу про те, що є контракт, там мають бути прописані якісь досягнення, за які тренер отримуватиме зарплату. Тим більше, що йдеться про великі гроші. Так, бувають такі випадки, коли провину бере президент федерації футболу, але це рідкість. Це виняток із правил. І цього точно не робитиме Андрій Шевченко. Тому мені завжди дивно чути від тренерів, що хтось із гравців не впорався, хтось травмувався, хтось помилився. І саме це головні причини поразки чи відсутності результату. Навіть якщо це справді було так, то це не знімає відповідальності з тренера.
За правилами гри Ребров мав піти у відставку після того, як збірна України посіла четверте місце у групі. Тому що він не впорався. Можна звинувачувати Мудрика та Циганкова за травми, лаяти Румунію за те, що вона вирішила у нас виграти. Можна говорити, що в тебе погані гравці, що був невдалий день, і таке інше. Але за правилами гри відповідальність за результат несе тренер, який уже мав залишити своє робоче місце. Або його мав звільнити Андрій Шевченко. Як бачимо, правила гри було порушено. Не думаю, що це через те, що Ребров та Шевченко друзі. Швидше за все просто так збіглося.
«Не можна звільняти тренера, якщо у нього є контракт»
Найгеніальнішу фразу, яку мені довелося почути від представників збірної України, озвучив Олександр Глівінський. Прессекретар збірної в ефірі «Радіо Свобода» заявив, що немає підстав для звільнення головного тренера, незважаючи на невихід у плей-оф Євро-2024, оскільки Ребров має контракт до чемпіонату світу 2026 року.
«У нас не вийшло перемогти румунів, але ми перемогли словаків і ми грали краще за бельгійців, але не змогли забити. Шанувальники футболу, впевнений, бачать і розуміють, що якість футболу у збірної на високому рівні. Тому немає жодних підстав звільняти Сергія Реброва. Він працюватиме з командою далі. У нього є ще тривалий контракт – аж до чемпіонату світу 2026 року. Змінювати людину на цій посаді кожного року, тому що ми не пройшли далі – це неправильно», – сказав Гливинський.
Посперечатися з такою думкою складно, адже контракт справді є. Та й ЧС-2026 буде у майбутньому. Не факт, що там буде Україна, але чемпіонат світу справді буде. Дивно, що ми не почули такі ж слова, коли півтора роки тому звільнили Петракова.
«Гра забудеться, результат залишиться»
І тут ми повертаємось до Реброва. Я ніколи не був прихильником футболу, який нав'язував своїм командам цей тренер. Але коли він працював тренером клубів і був призначений тренером збірної, постійно доводилося чути про те, що результат важливіший за гру. Сергію Станіславовичу потрібен час на створення команди. Потім виявлялося, що ніхто не повинен показувати гарну гру, навіть якщо в команді є багато хороших гравців. Адже результат важливіший. Безперечно, ця думка має право на життя. Недаремно існує приказка у футболі: «гра забудеться, результат залишиться».
Сергій Станіславович не любить критику і вважає, що всі мають просто довіритись йому. У цьому є своя логіка, тому що він тренер і він відповідає за результат. Саме такі слова можна було почути від Реброва. Але чому тоді після вильоту з турніру ми не бачимо жодних дій від тренера збірної України? Адже той, хто відповідає за результат, має відповідати за те, що результату немає. Якщо ж у тренера не вистачає сміливості відповідати за свої слова, то тут вже має втрутитися його начальник – президент української асоціації футболу – Андрій Шевченко. Але й тут тиша. Неможливо уявити, що такий великий футболіст міг би заради дружби пожертвувати майбутнім збірної України. Тому залишається припускати, що Шевченко також задоволений результатом. Хоча його нема. Або ж четверте місце у групі з Румунією, Словаччиною та Бельгією – це гарне досягнення для України. І саме на такий результат розраховували Ребров та Шевченко. Така думка також має право на життя. Але в цьому випадку треба сказати це вголос. Ребров та Шевченко могли б з поваги до вболівальників вийти на публіку та сказати, що збірна України досягла чудових результатів – потрапила на турнір. А решта вже не має значення. Якби така думка була озвучена перед грою з Румунією, то це було б справедливо стосовно тих, хто сподівався на вихід у плей-оф.
Футбол, який викликає смуток
Так виходить, що проти збірної України завжди грають найсильніші команди, навіть якщо це Північна Македонія чи Мальта. Принаймні саме так можна подумати, якщо послухати українських тренерів. Ось учора збірна Мальти була слабкою і завтра буде слабкою. А сьогодні вона була максимально сильною. Тож не тренер винен, а суперник. Навіщо він так добре проти нас грав? Або ж наша команда винна. Але гравців у збірній, як ми пам'ятаємо, не можна продати та купити нових.
Я не можу говорити за всіх, бо бачу, що багато людей продовжують переживати за нашу команду. Тішаться перемогам і сумують після поразок. Це їхнє право. Але я маю інші емоції. З того часу, як збірну очолив Ребров, я жодного разу не отримав задоволення від гри його команди. Не було якихось яскравих матчів, які залишилися б у пам'яті. Не було того трепету від матчів збірної як раніше. Тому мені сумно не від того, що Україна посіла останнє місце та залишила турнір. А через те, що навіть це не змусило Реброва піти. Хоча саме він говорив про важливість результату. Перефразовуючи ту саму популярну приказку про футбол можна сказати так: «гра забудеться, результат забудеться, а Ребров залишиться».
На жаль, уже зрозуміло, що сам Сергій Ребров не піде. Він знайшов для себе виправдання та продовжить працювати у збірній. А Андрій Шевченко його не звільнить. Тому що він побачив якийсь потенціал у цій команді та у цьому тренері. А оскільки ми вже знаємо, що тренера не можна звільняти, якщо у нього є контракт, то залишається чекати до 2026 року і сподіватися на те, що до того моменту не буде підписано нову угоду. Перефразовуючи популярну британську приказку, скажу наостанок так: «все хороше колись закінчується, а контракт Сергія Реброва продовжується».