Олександр Гливинський оголосив у соцмережах про те, що залишає посаду прес-аташе збірної України, яку він займав з 2010 року.
«І кожен фініш - це, по суті, старт …
Цим постом хочу повідомити, що 14-річний період моєї роботи на посаді прес-секретаря національної команди України завершився. Це була цікава й тривала мандрівка у човні улюбленої команди усіх українців – Національної Команди України. Бути членом Збірної України – це велика честь та водночас відповідальність, тому кожен день на цій посаді, навіть якщо щось не вдавалося, це велике й цінне надбання для мого життєвого досвіду.
142 матчі (від Україна-Литвія 2010-го у Харкові – до Україна-Бельгія у Дюссельдорфі), які збірна провела за моєї присутності у штабі, 75 перемог – це статистика, яка залишає теплі й незабутні відчуття у серці. 10 головних тренерів, з якими я працював – були різними й працювалося з ними по-різному, але кожен із них, безсумнівно – особистість. Кожному з них – дякую за співпрацю, але особлива подяка Мирону Маркевичу, котрий 2010-го запросив мене на цю посаду і з легкої руки якого я залишився тут на 14 років.
Гравці… вони такі різні і з різними характерами, але знаходити з ними спільну мову було цікавим професійним викликом, від якого я, більшою мірою, отримував задоволення.
Можливість поспілкуватися з ними безпосередньо, без камери й мікрофона, відчути, які вони насправді – унікальні моменти. Усі покоління у Збірній, які пройшли повз мене – неординарні й особливі по-своєму, але нинішнє, у поєднанні досвіду й молодості, не буду казати чи «золоте», але вдумливе, мисляче й здатне здобувати високі вершини.
І особливе місце у моєму серці – це STAFF (персонал, штаб) національної команди – менеджери, адміністратори, лікарі, масажисти, офіцери безпеки, шеф-кухарі, водії… Ці люди – найкращі, і як професіонали, і саме, як люди. Згуртованість колективу завжди створювала фундамент, на якому будувалося все інше
Рухаємося далі, концентруюся на журналістиці й усіма силами допомагаю ЗСУ, бо головне нині – це Перемога!», - підсумував Гливинський.