17 липня 2024 року попрощався із професійним футболом один з найвідоміших виконавців української сучасності Євген Коноплянка. 34-річний футболіст, який останні шість із невеликим місяців залишався незатребуваним й перебував у статусі вільного агента, заявив, що більше не планує виходити на поле, проте не збирається прощатися зі спортом назовсім. Коноплянка хоче сфокусувати увагу в найближчому майбутньому на скаутському агентстві та кіберспорті.
Кар'єру гравця Євген Коноплянка закінчує із 87 матчами та 21 забитим м'ячем у складі збірної України, з якою він взяв участь у двох чемпіонатах Європи – у 2012 та 2016 роках. На клубному рівні Жені поталанило стати легендою для вболівальників «Дніпра» – клубу, який дав Коноплянці майже усе, окрім, мабуть, можливості вчасно вирватися на топ-рівень.
Женя Коноплянка дебютував за «Дніпро» у чемпіонаті України, коли йому було лише 17 років 10 місяців та 28 днів. Це був кінець серпня 2007 року, і автор цих рядків був присутній на поєдинку дніпрян проти «Закарпаття», в якому команда Олега Протасова, яка видала феноменальний старт у сезоні (6 перемог в 6 матчах), сенсаційно не змогла здолати на своєму полі одного з явних андердогів тієї першості.
Протасов кинув Коноплянку «в бій» на 83-й хвилині за рахунку 0:0 замість Джаби Канкави. І нехай матч так і завершився для «Дніпра» безгольовим розділом очок із закарпатцями, одразу після фінального свистка багато хто з вболівальників почав питати один в одного – чим же такий гарний цей хлопець, якщо у надзвичайно напруженій ситуації пробувати виривати перемогу випустили саме його?
Тоді у «Дніпрі» вже був свій молодий герой, вундеркінд, якщо хочете – геній. Мова про Дмитра Льопу – хавбека, котрий на старті кар'єри захоплював багатьох і, здавалося б, який не мав жодних меж з точки зору майбутнього розвитку. Однак доля склалася таким чином, що Льопа так і не зіграв жодного матчу за збірну України, а його найвідомішими закордонними клубами в кар'єрі виявилися зовсім не «Севілья» та «Шальке» як у Коноплянки, а угорська «Академія Пушкаша» та хорватський «Осієк»…
За Протасова Коноплянка, по суті, так і не отримав реальної можливості заявити про себе в основі «Дніпра», а ось Володимир Безсонов, який прийшов на його місце, почав довіряти молодому хавбеку значно більше. Саме Безсонова й можна називати свого роду батьком перших кар'єрних успіхів Євгена Коноплянки.
Швидконогий та технічний вінгер за дуже короткий час сподобався переважній більшості шанувальників «Дніпра». Якщо «Шахтар» мав бразильців, а «Динамо» – Андрія Ярмоленка, то ключовою зіркою й надією в атаці того дніпровського клубу був саме Коноплянка. Євген, здавалося б, не демонстрував чогось надприродного, а любив проходити на швидкості одного або кількох суперників по флангу, після чого зміщувався в центр і завдавав удару в дальній кут. Просто? Звичайно. Прогнозовано? Більш ніж. Але ж це працювало і давало результат, причому неодноразово! Чого вартий тільки пам'ятний м'яч Коно у ворота збірної Англії…
В якийсь момент Коноплянка, що логічно, вперся у «стелю» прогресу в «Дніпрі». Йому був потрібен трансфер в інший клуб, причому він був готовий до переходу не просто в топ-лігу, а й у топ-команду. Інтерес з боку «Шахтаря» і особисто Ріната Ахметова, безумовно, лестив Євгену, проте він бачив себе у Західній Європі.
І на початку 2014-го, начебто, Коноплянка вихопив щасливий лотерейний квиток. Предметний інтерес до нього виявив «Ліверпуль», який сприйняв можливість підписати українського вінгера настільки серйозно, що навіть направив в Україну одного зі своїх топ-менеджерів тих часів Яна Ейра. Функціонер «червоних» особисто зустрічався із президентом «Дніпра» Ігорем Коломойським та висловив готовність англійців заплатити за Коноплянку близько 25 мільйонів євро.
Спочатку угода, як здавалося, рухається у правильному напрямку. Сам Коноплянка встиг узгодити умови особистого контракту із «Ліверпулем» та навіть успішно пройшов медичний огляд для «червоних», але… Це було перше серйозне «але» у його кар'єрі. Буквально в останній момент Коломойський відмовився від продажу Коноплянки, і представник «Ліверпуля» відбув на Туманний Альбіон ні з чим.
Це футбольне рішення Коломойського було далеко не єдиним дивним серед тих, що він приймав. Вже за півтора року Коноплянка, відмовившись продовжувати контракт із «Дніпром», залишив український клуб вільним агентом. Його новим клубом стала «Севілья»…
В Іспанії Коно дуже непогано провів свій перший сезон, і навіть став із «нервіонцями» переможцем Ліги Європи, проте потім у «Севільї» відбулася зміна тренера. Хорхе Сампаолі буквально одразу ж дуже скептично поставився до можливостей українського легіонера, і той був змушений поїхати у «Шальке». Можливо, з Унаї Емері в «Севільї» у Коноплянки й надалі все продовжувало б складатися чудово, але… Коучу запропонували очолити «Парі Сен-Жермен», а в кар'єрі Євгена виникло друге ключове «але».
Третє «але» застало Коноплянку вже у «Шальке». В Німеччині українець із самого початку не виділявся та не виглядав гравцем, здатним «робити різницю», проте перший сезон в принципі відіграв непогано, і «кобальтові» викупили його контракт у іспанців за 12,5 мільйонів євро. А далі Євген дав резонансне інтерв'ю українській пресі, в якому розкритикував тодішнього наставника «Шальке» Маркуса Вайнцирля.
«Я розмовляв із генеральним директором «Шальке». До цього мене викликав до себе головний тренер Маркус Вайнцирль і сказав з усмішкою: «Женя, я бачу, що ти хочеш грати». Я на нього дивлюся: «Що серйозно, ви тільки зараз це зрозуміли?». Він мені сказав, що краще шукати іншу команду. Я на нього дивлюся й кажу: «Ти думаєш, ти тут залишишся довше, аніж я?» Якби я міг сказати більше, я б поставив йому багато запитань. Це боягузтво, він – боягуз, і я цього не приховуватиму. І він не затримається у цій команді. Інакше ця команда гратиме потім у другій лізі», – сказав Коноплянка.
Ця заява призвела до того, що Коноплянка був оштрафований, але й Вайнцирль на посаді не залишився. Коуча відправили у відставку, а на його місце взяли Доменіко Тедеско, із яким українець спробував почати в Гельзенкірхені усе із чистого аркуша. Спочатку начебто виходило непогано, але в другому сезоні Тедеско у «кобальтових» якось все пішло навперейми. В результаті тренер не допрацював до кінця чемпіонату, а Коноплянка залишив «Шальке»…
У вересні 2019 року президент «Шахтаря» Рінат Ахметов здійснив свою давню мрію – все ж таки підписав до табору «гірників» Євгена Коноплянку. Безумовно, це був вже далеко не той видатний талант «Дніпра» із палаючими очима, а ветеран, котрий поколесив Європою, настраждався то від керівництва колишнього клубу, то від не найкращих взаємин із тренерами.
У «Шахтарі» Коноплянка мріяв перезавантажити кар'єру та знову стати ключовою фігурою у збірній України, але… Це «але» є вже четвертим у нашому перерахуванні. В Луїша Каштру Євген користувався прихильністю та довірою, що допомогло вінгеру все ж таки здобути титул чемпіона України, проте потім Коноплянка став частим гостем лазарету…
Коли Луїш Каштру завершив свій шлях у «Шахтарі», а на тренерський місток «гірників» покликали амбітного Роберто Де Дзербі, незабаром стало зрозуміло, що італієць, як і раніше Хорхе Сампаолі в «Севільї», не бачить Коноплянку серед своїх підопічних. Той був просто не потрібен наставнику, закоханому в талант юного Михайла Мудрика і маючому певний обов'язок знаходити місце на полі ще й для ізраїльтянина Манора Соломона, якого «Шахтар» планував вигідно продати взимку чи влітку 2022 року.
Не дивно, що незабаром Коноплянка був відпущений вільним агентом у «Краковію», а згодом в інтерв'ю польському виданню Weszlo у досить неприємному стилі висловився на адресу Де Дзербі.
«У мене не було із Де Дзербі конфліктів, але немає сумнівів, що він мав зі мною якісь проблеми та намагався їх розпалити. Він виглядав так, ніби хотів мені щось сказати, щось отримати, щось випалити з себе, але я не був агресивним, я не налаштовував проти нього решту команди, тому ми терпіли одне одного. Хоча ставало очевидним, що він не бачить мене в колективі. Чи програвав я конкуренцію молодшому Манору Соломону? І Михайлу Мудрику, який раніше не грав, але до клубу увірвався Роберто Де Дзербі, вказав на нього і сказав: «Ти матимеш шанс». Чи мав я розповідати, що я кращий за Соломона і Мудрика? Ви можете собі уявити, щоб я заявив: «Знаєте, я в сто разів кращий за цих хлопців!». У мене багато смирення. Я шаную всіх. Був би я тренером і мені б хтось не подобався, я б зустрівся віч-на-віч із ним та сказав: «Ти мені не подобаєшся, для тебе немає місця зі мною, тобі краще змінити клуб». Де Дзербі – «каламутний», саме тому я опинився у «Краковії». Я не думав про гроші. У «Краковії» я заробляю удесятеро менше, аніж в «Шахтарі», – стверджував Коноплянка.
У Польщі Коноплянка грав більш-менш регулярно, проте не виблискував. Зрештою, це призвело до того, що влітку 2023 року Євген опинився перед необхідністю пошуку нового клубу в кар'єрі. Як виявилось, останнього…
Ним став румунський «ЧФР Клуж». Там його дуже хотів бачити особисто президент клубу, але… Знову це «але»! Незабаром стало зрозуміло, що головному тренеру Андреа Мандорліні Коноплянка просто не потрібний. До того ж, у футболіста знову поновилися проблеми зі здоров'ям, на тлі чого, зрештою, між тренером, клубом та Євгеном загострився конфлікт. Коуч «накручував» босів щодо того, що Коноплянка банально не хоче грати, а бажає лише отримувати гроші, сам футболіст, за чутками, в якийсь момент перестав отримувати зарплату, а власник «ЧФР Клуж» дав зрозуміти, що не збирається витрачати гроші на лікування гравця, на якого в команді не розраховують.
В результаті у січні нинішнього року Коноплянка залишив Румунію. Він так і не знайшов собі новий клуб, і через півроку був змушений оголосити про завершення кар'єри, хоча подейкували, що певні варіанти як мінімум із поверненням в Україну у Євгена були.
Свого часу Коноплянка справді демонстрував такий рівень гри та потенціалу, що його вважали футболістом, здатним стати найкращим в історії України. Втім, ціла низка факторів, деякі з яких ми згадали вище у цьому тексті, завадили Євгену досягти вершин, гідних його таланту.
Проте не можна казати, що кар'єра Коноплянки склалася невдало. Він є одним із «гвардійців» збірної України, вигравав титули як на батьківщині, так і на континентальній арені, а ще, здається, саме Євген остаточно продемонстрував молодому поколінню вітчизняних талантів, що дружити та довіряти любителям «золотих кліток» не можна, і що в потрібний момент важливо наполягати і домагатися трансферу до Європи. Можливо, саме завдяки «дніпровському кейсу Коноплянки» сьогодні ми маємо граючих у Європі Віктора Циганкова, Артема Довбика, Анатолія Трубіна, Михайла Мудрика, Іллю Забарного, а невдовзі є надія, до них як мінімум приєднаються ще й Георгій Судаков із Миколою Шапаренком. І, хочеться вірити, цього разу точно обійдеться без сліз…