Як відомо, до Франції головний тренер нашої команди Руслан Ротань не зміг взяти найсильніших гравців - клуби скористалися можливістю та не відпустили своїх «зірочок». Тож на футбольних полях Франції ми не побачимо Мудрика, Судакова, Бондаренка, Ваната, Бражка, Трубіна - багатьох із тих хлопців, які, власне кажучи, рік тому й вибороли право представляти нашу країну (вперше в історії!) на ОІ.
Заслужений тренер України Йожеф Сабо інтерв'юFootBoom поділився своїми думками з цього приводу.
- Як колишньому тренеру і гравцеві, який тривалий час сам перебував у центрі подібних турнірів, жив такими змаганнями, мені навіть на думку не спадає, як на Олімпіаду можна їхати не найсильнішим складом?! Олімпійські ігри завжди вважалися вершиною спорту, і футболісти - не виняток. Такий шанс може випасти один раз у житті, і мені вкрай неприємно, що моя улюблена Україна так розпорядилася цим подарунком. Клуби люблять говорити про патріотизм, але коли потрібно обирати між певним компромісом на користь усієї країни та можливою фінансовою вигодою, обирають останнє. Для них грошовий фактор важливіший за престиж країни. Не здивований, але, повторюся, дуже засмучений такою позицією.
Також у мене питання, а хто взагалі у нас у країні відповідає за Олімпійську збірну? Складається враження, що тільки Руслана Ротаня цікавить доля команди, перспективи виступу на Олімпіаді. Він стільки разів пробував достукатися до босів клубів, пробити цю стіну - пояснював, просив, благав.... Але Руслан Петрович, попри всі свої переваги, залишається лише головним тренером, а на цьому рівні практично нереально вести розмову з людьми, від яких справді залежать подібні рішення, - Ахметовим, братами Суркіс, Козловським...
Кожна країна намагається відправити на Олімпіаду найсильніших. Подивіться на Аргентину - чинні чемпіони світу відправляють топових гравців і на Олімпіаду, але ж правила ФІФА для всіх однакові. А в нас склався певний вакуум навколо цього питання. Головний тренер відповідає і за підготовку, і за те, щоб умовити клуби відпустити гравців. Мене переповнює обурення і нерозуміння. І тривога за долю нашого футболу за такого підходу у футбольному господарстві.
І добре, якби гра у виконанні наших клубів і національних команд радувала, а на полицях не вистачало місця для завойованих Кубків. Але ж цього немає і близько. Євро в Німеччині - це ж суцільне розчарування. Команда Реброва провалилася, а багато вболівальників досі відчувають гіркий післясмак від гри головної команди країни.
Зараз триває юнацьке Євро, на якому представлена збірна України U-19. У двох матчах команда Дмитра Михайленка не змогла забити жодного м'яча - ні Північній Ірландії, ні Норвегії - країнам, які ніколи не були законодавцями футбольної моди. Учора дивився матч проти норвежців, вибачте мене, але це ж кошмар, а не гра! Просто на голову не налазить. Тактика зводиться до того, щоб закинути м'яч уперед у надії, що хтось із партнерів встигне першим. Не побачив ні цікавих комбінацій, ні думки. Кожен - сам по собі, намагався когось виділити і не зміг. Хіба що прізвища футбольні: Гусін, Шевченко... Після наших подивився гру за участю юнаків Італії, які обіграли Північну Ірландію (3:0) - це небо і земля. Вони на порядок цікавіше грають.
І це при тому, що і Ребров, і Михайленко могли розраховувати на всіх найсильніших виконавців. У Ротаня такого привілею немає. Він сам - і тренер, і менеджер, і парламентер. Не розумію, чим займаються керівники футболу, за що отримують зарплату.