«Мабуть, найбільше мені запало в душу одне інтерв’ю після матчу з Бельгією. Мене запитали, кого я хочу на флеш в прямому ефірі. Прошу Тимчика, бо в нього була дуже цікава дуель з Доку, є про що поговорити.
Приходить Олександр, я його щось починаю запитувати, але який там Доку. Він просто плаче, вибачається за результат, каже, як йому боляче, що вони розчарували військових, уболівальників і народ України. І це все так щиро й емоційно, що я вже сам мало не зі сльозами. Тим паче, я знаю, що в нього брат загинув на війні.
Тому коли читаю, що збірна України не налаштувалась, що їм все було пофіг, то я в це не вірю. Я не роблю з себе героя, але я дійсно один із тих самих „хлопців в окопах“. І точно можу підтвердити, що на нулі пацани дивляться й переживають.
Пам’ятаю, як ми з побратимами купкою зібрались навколо одного телефону і дивились Шотландія — Україна у кваліфікації на ЧС-2022. Коли наші перемогли, це був один із моїх найщасливіших днів на службі. А коли грали з Уельсом, я подивився перший тайм і пішов на завдання. Повір, ніколи я так не прагнув швидше повернутися, бо ж дуже хотілось дізнатися, чи вийшли наші на чемпіонат світу.
Ще згадалось, як нас вивели на день відпочити, і якраз грали „Динамо“ з „Шахтарем“. Я був у такому передчутті, що це словами не передати. Не знаю, що зрештою виявилось гірше — їхати перед тим годин вісім на броні БТРа, де в мене дупа ледь не відмерзла, чи так і не подивитись матч, бо його не показували на каналах Сетанти по Мегого, а оперативно оформити передплату не вдалось.
Тому, хто б що не говорив, це все важливо. І особисто мене, як ветерана, зворушує, коли футболісти у своїх інтерв’ю говорять про військових. Для мене це ніколи не звучить пафосно. Я респектую тому ж Тимчику за його щирі емоції, та й іншим гравцям збірної України, які говорили про тих, хто воює», — сказав Буга.