“Динамо” поступилося “Зальцбургу” 0:2 та ускладнило завдання щодо виходу до групового раунду Ліги чемпіонів. Прикро те, що “біло-сині” продемонстрували хороший футбол, але “прогоріли” на індивідуальних помилках — як наслідок, тепер австрійці мають доволі комфортну перевагу, від якої можуть спокійно відштовхуватися.
Хоча, можливо, не все вирішено — власне, тому й переглянемо минулий досвід, коли кияни перебували в аналогічному становищі. Чи вдалося їм все ж подолати кваліфікацію?
7 серпня 1996 року, “Рапід” — “Динамо” — 2:0, кваліфікація ЛЧ 1996/97
21 серпня 1996 року, “Динамо” — “Рапід” — 2:4
«Рапід» завжди був одним із найнезручніших суперників киян на європейській арені. На початку 90-х австрійці змусили здорово попітніти команду Анатолія Пузача (3:3, ми пройшли далі завдяки правилу виїзного голу), та і в 2013-му Олег Блохін не одразу розібрався, як слід — у Відні відбулися 2:2. На НСК “Олімпійський” вдалося схилити шальки терезів на свій бік (3:1), однак і тут непросто — Терренс Бойд, нападник “зелено-білих”, відкрив рахунок вже на шостій хвилині.
У 1996-му також виникли проблеми, причому доволі логічні. “Рапід” не так давно дійшов до фіналу Кубка володарів кубків, програного “Парі Сен-Жермен” (це все одно свідчило про його силу), а Йожеф Сабо натужно здолав київський ЦСКА (1:0) та не впорався із запорізьким “Металургом” (1:2). Так, був задіяний експериментальний склад, але хіба це не дзвіночок?
І от зі столиці Австрії ми привозимо 0:2 — відзначилися Штумпф та Гуггі. Вітчизняна преса методично нищила на шпальтах шведського арбітра Андерса Фріска (який, по правді, допустив грубі помилки — міг ставити пенальті та вилучити Трифона Іванова), втім, це не скасувало того факту, що ДК недооцінило ситуацію.
Якщо й навіть так, то де вендетта? Здавалося б, ви максимально заряджені, просякнуті спортивною злістю та готові битися за результат — виходьте вдома та знімайте зайві питання. Юрій Калитвинцев повів у дебюті, але ще до перерви “Рапід” відповів тричі — зусиллями вищезгаданого Іванова (дубль) та Дітмара Кюбауера. На секундочку, це із Шовковським, Михайленком, Лужним, Хацкевичем, Ребровим, Леоненком у основі та Ващуком, Белькевичем й Гусіним на лаві запасних.
Апогеєм невдачі став автогол імені Головка (прикра “зрізка”); Максимов дав примарну надію на 77 хвилині, коли зробив 2:4, а опісля журналісти знайшли нову мішень та вдосталь “прополоскали” Сабо — критикували за стиль правління, некомпетентність та наполягали на змінах.
Не сказати, що виліт сильно вдарив по позиціях тренера — тодішній Йожеф Йожефович промахнувся та зрештою не вгамував емоції. Протримався до листопада (встиг попрощатися з кубком України — вінницька “Нива” виявилася краще підготовленою), а потім Григорій Суркіс оголосив про повернення Валерія Лобановського.
26 липня 2011 року, “Динамо” — “Рубін” Казань — 0:2, кваліфікація ЛЧ 2011/12, третій раунд
3 серпня 2011 року, “Рубін” Казань — “Динамо” — 2:1
«Динамо» чотири рази мірялося силами з “Рубіном” й лише в одному випадку оформило перемогу — 3:1 на груповій стадії ЛЧ 2008/09. Відбірковий цикл 2011/12 взагалі перетворився на суцільну катастрофу — Юрій Сьомін задіяв Шовковського, Да Сілву, Мілевського, Ярмоленка, Брауна Ідеє, Гусєва, Єрьоменка (Шевченко залишився у запасі), проте, як очевидно із контексту, дістав дві смачні ляпаси.
На шостій хвилині хлопці Курбана Бердиєва зруйнували усі наші стартові плани (росіяни розігнали випад, й Алан Касаєв відгукнувся на передачу Крістіана Нобоа), а в другому таймі Євген Хачеріді схопив Алєксєя Мєдвєдєва за руку в карному майданчику та приніс пенальті. Такий собі момент, однак привід був (до того ж склалося враження, що рефері Давид Борбалан прийняв вердикт за сукупністю — центрбек й до цього грубіянив).
На післяматчевій прес-конференції Сьомін прийняв критику на себе, жалкував про те, що довелося замінити травмованого Горана Попова на Бадра Ель-Каддурі, який зі свого боку спасував у дуелі з Гекденізом Караденізом, та закликав не опускати голову. Тільки от заковика — “Рубін” взяв своє, перебудувався у пʼять оборонців, ніби закликав “динамівців” йти уперед, а сам терпляче чекав, щоб вибігти в контратаку.
“Біло-сині” спробували диктувати свої умови, навіть забили (Вукоєвич за розіграшу кутового стандарту потрапив у офсайд), але казанці швидко розставили крапки над “і” — Касаєв наніс дальній удар, СаШо відбив мʼяч перед собою, й цим скористався набігаючий Владімір Дядюн.
“Динамо” не закінчилося (Сьомін випустив Шеву, чим трохи пожвавив лінію нападу), втім, глобальних зрушень із позитивним відтінком ми не побачили — “Рубін” подвоїв перевагу, розслабився, й коли Гусєв відповів на 90+2, то ніхто не відчув бодай якесь полегшення.
Суркіс пробачив поразку, та Юрій Павлович все ж не приніс жаданих трофеїв, крім Суперкубка України-2011 — “Шахтар” захопив ініціативу на домашньому поприщі, він же відправив фахівця за двері у вересні 2012-го.
17 серпня 2022 року, “Динамо” — “Бенфіка” — 0:2, кваліфікація ЛЧ 2022/23, раунд плейоф
23 серпня 2022 року, “Бенфіка” — “Динамо” — 3:0
24 лютого 2022-го Україна прокинулася у новій реальності. Початок повномасштабної війни приніс страх, тиск, невизначеність — як підсумок, регулярний чемпіонат зупинили, а хто зміг, отримав практику у вигляді виставкових поєдинків. Було не до футболу, а коли він повернувся, то у повітрі витала резонна думка: в якій ми формі та чи конкурентні?
У кваліфікації “Динамо” залишило позаду “Фенербахче” та “Штурм” (що цікаво, обидві перемоги зафіксовані в гостях). Це не подвиг, але точно факт, що заслужив на відзнаку — кияни показали, що вміють викручуватися у кризові дні. Інша справа, що далі воля жеребу підкинула “Бенфіку”.
“Бенфіку” надмотивовану, бажаючу реабілітуватися за третю сходинку сезону 2021/22, готову вкладатися для втілення високих цілей. По-перше, прибув Рогер Шмідт, який одразу навів порядок та спрямував роздягальню в правильне русло, по-друге, менеджмент хоч і виручив на трансферах 148,5 млн євро, проте водночас витратив 98 мільйонів (лише за Енцо Фернандеса заплатили 44,25 млн євро).
Кажіть, що хочете, та шанси Мірчі Луческу майже дорівнювали нулю. “Майже”, бо гра інколи дарує неочікуваності, а так… Чого можна досягти із парою нападників Бесєдін-Буяльський? Отож бо.
«Орли» закрили питання ще до кінця тайму (забили Жилберту та Гонсалу Рамуш) й спокійненько поїхали додому. Де також вклалися у перші 45 хвилин — Ніколас Отаменді (27), Рафа Сілва (40) та Давид Нерес (42) потривожили Георгія Бущана. Кричущі промахи у захисті, біда із темпом поховали будь-які сподівання на групу ЛЧ. Зважаючи на сторонні фактори, тоді не було соромно, але все ж неприємно пропускати цілих пʼять штук.
Колись ця тенденція має припинитися. Сподіваємося, що це трапиться саме із “Зальцбургом”.