Його критика не подобається нікому. Гравці, тренери, президенти клубів морщать лоба та ображаються. Журналісти підхоплюють і несуть у маси. Маси, тобто вболівальники, хейтять і журналістів, і відомого спікера, якщо зачепили «їхню» команду. Можливо, причина у подачі – Леоненко ніколи не ліз за словом до кишені. А, може, справа в тому, що нерідко його репліки потрапляють прямо у ціль.
«Я спокійний, адже ні на кого не наговорюю. І на кавовій гущі гадати не люблю, – запевнив мене Віктор Євгенович у далекому 2013-му, коли ми записували інтерв’ю для проекту «Герої 90-х». – Тому згодом такій людині хіба ще гірше буде, коли я візьмуся робити підбірку фактів. От Сьомін обіграв Кривий Ріг щось 2:1 і каже: «Так, вони готувалися і нас сьогодні перебігали». А я часто з Максимовим спілкуюся, і він мені розповів, що перед Динамо вони п'ять днів взагалі нічого не робили. Як Сьомін на мене в суд подасть, якщо я маю конкретний приклад? Момент можу розібрати «до кісток».
Гучна діяльність на поприщі футбольного телеексперта давно затьмарила собою кар’єру Леоненка-бомбардира. А для декого, можливо, навіть стане одкровенням, що цей чолов’яга у хіпстерських окулярах і з зайвими кілограмами колись мав вибухову стартову швидкість, тричі визнавався найкращим футболістом України і неодноразово забивав у Лізі чемпіонів. Горів недовго, але яскраво.
На берегах Дніпра нападник із сибірської глибинки з’явився у травні 1992-го. Динамо Лобановського він любив з дитинства – Блохін, Дем’яненко, Безсонов були головними кумирами. Кияни якраз безславно програли перший в історії Незалежності чемпіонський титул, тож восени стартували у Кубку УЄФА. У першому раунді пройшли віденський Рапід, хоча домашні 1:0 ледь не розгубили в Австрії. Дубль Леоненка дозволив програти з вигідним рахунком 2:3. Наступний бар’єр – Андерлехт – виявився нездоланним. Леоненко (а також Шкапенко) забив у Брюсселі, проте господарі забили вдвічі більше – 4:2. У матчі-відповіді Динамо лише виймало – 0:3.
«Це зараз всі умови створюються для зірок, не зірок – а результати все гірші. Нормою, наприклад, стало те, що форвард може бити тільки правою ногою, а іноді навіть нею не може, як ми знаємо. Для мене це просто дико! У свій час ми бігали кроси центром Києва – стартували від стадіону Динамо і – вздовж Дніпра, – розповідав мені Леон. – Ти можеш собі уявити, щоб зараз футболісти Динамо таке робили? (Сміється). А ми тоді Барсу регулярно обігрували!»
До речі, про Барсу. У наступному євросезоні динамівці повернули собі законне місце в ЛЧ. Але вже у першому раунді (старий формат якраз доживав свого віку) жереб звів із каталонським суперклубом. До Києва Йохан Кройф привіз зірковий склад – Субісаррета, Куман, Лаудруп, Стоїчков, молодий Гварідола. Переповідати нема сенсу – це золота класика нашого футболу, усе побачите на відео. Суть: залишившись на 20-ій хвилині у меншості і пропустивши з пенальті, команда Михайла Фоменка забила ще двічі і перемогла – 3:1. Дубль оформив Леоненко – це його перші м’ячі у найкрутішому клубному турнірі Європи.
«Якщо б була зіркова хвороба, я б не досягнув нічого. Всі пишуть, що Леоненко сварився з тренерами. Ще раз повторю: я не сварився з ними, я просто бубонів, і все-таки залишався найкращим у країні. Мав би зіркову хворобу, одразу б закінчив з футболом, правильно?» – запевнив мене Віктор Євгенович.
Проте найкращий проміжок у кар’єрі Леона припав на осінь 1994-го, коли Динамо пробилося в груповий етап ЛЧ і потрапило до групи з Баварією, ПСЖ та московським Спартаком. Заклятому ворогу етнічний росіянин поклав дубль дуже ефектно. Особливо перший гол – прийняв м’яч на плече, різко взяв управо, залишивши в дурнях одразу трьох захисників, і потужно приклався з-за меж штрафного у самісінький кутик.
«У мене була мрія: купити «Феррарі» і грати в Монако, подобається мені це князівство. А «Феррарі» збирався купувати не тут, хоча тоді ще можна було їздити нашими дорогами. Зараз вона нахрін не потрібна!»
– сміється нападник.Ще один м’яч він забив у ворота легендарного Бернара Лама з ПСЖ. І все ж Динамо не вдалося втримати таку близьку нічию. А далі команді Сабо забракло ресурсу та досвіду, вона посипалася у другому колі і посіла останню сходинку.
Тим не менше, Леоненко був головною перлиною того Динамо. У той момент його можна було дуже вигідно продати… «Пропозицій було дуже багато, окрім того, ще багато чого просто не казали. Я можу країни назвати: Іспанія, Італія, навіть Бельгія, – перелічує Євгенович. – Та що там – Блохін навіть приїжджав, хотів мене забрати в Грецію. Але йому суму назвали – він полетів з порожніми руками. Потім прийшов Лобановський, і йому сказали, мовляв, тут на полі «головний тренер». Він вважав, що тренер повинен бути в роздягальні, хоча практика показує, що й на полі потрібен. І з Франції на мене клуби претендували, і Наполі хотів...»
Двері останнього вагона потяга, який вирушав у Європу, зачинилися перед Леоненком у 1997-му. Кайзерслаутерн, за словами самого футболіста, не погодився зі сумою, озвученою в Динамо, і купив болгарина Маріяна Хрістова за 300 тисяч. Нічого не вийшло і з Вольфсбургом, який хотів динамівця «лише» в оренду.
Загалом він провів за Динамо 16 матчів у єврокубках, забив 8 м’ячів (5 із них – у ЛЧ). Свій дев’ятий і останній єврогол Леон забив у футболці київського ЦСКА. То був серпень 1998-го, кваліфікація Кубка кубків. Влучний удар екс-динамівця у ворота ірландського Корк Сіті вивів нашу команду до наступного раунду.
«Переймаюся тільки тим, що мало зробив для людей. Втратив також у матеріальному плані, але в моральному стою вище від президентів, Лобановського. Вийшло так, як я думав, а не вони. Григорій Михайлович чудово знав, що я забиватиму в будь-якій іншій команді, а потім його травитимуть за те, що відпустив мене», – переконаний Леоненко.