Влітку 1999-го, після найкращого сезону Динамо в Лізі чемпіонів, де команда лише дивом не зуміла пробитися далі півфіналу, Олег Лужний підписав контракт із лондонським Арсеналом. Вартість трансферу залізного капітана з берегів Дніпра оцінили приблизно у три мільйони євро. Першого серпня українець дебютував за новий клуб у Суперкубку Англії, вийшовши на останніх хвилинах переможного матчу проти МЮ (2:1). А через п’ять днів відсвяткував 31-й День народження. Як тут не згадати, що кар’єру на Туманному Альбіоні Лужний міг розпочати значно раніше. Наприкінці 1996-го його активно вів Ліверпуль. Проте в Динамо якраз повернувся Лобановський…
«Зимові збори. Лобановський пропонує:
«Поїхали з нами. Підготуєшся, а потім поїдеш»
, – пригадував Олег Романович в інтерв’ю вашому автору. – Я вирушив із Динамо на двотижневі збори. Телефонують із Ліверпуля: «Ти де?» Лобановський радить:«Почекай. Я бачу, ти ще неготовий».
Через два дні Валерій Васильович запрошує до себе.«Розумієш, – каже мені. – Я тільки прийшов у команду, ще добре не знаю гравців. Ти мені мусиш допомогти».
Я не зміг відмовити. Якщо б Лобановський не знав, чим я дихаю, то такого б не пропонував. Як нормальна людина, я відчував до нього вдячність за те, що він колись запросив у Динамо і зробив з мене футболіста».Чотирнадцятого вересня 1999 року Лужний вийшов у стартовому складі Арсенала на матч першого туру ЛЧ проти Фіорентини і відіграв усі 90+ хвилин. Господарі стадіону Артеміо Франкі у Флоренції, навіть маючи розкішну атаку в особах Батістути, К’єзи та Руя Кошти, не змогли бодай раз забити «канонірам» – 0:0. Але далі українець надовго засів на лаву запасних. Арсенал тим часом зазнав двох ключових поразок у Лондоні від Барселони (2:4) і тієї ж Фіоре (0:1), втративши шанси на вихід з групи. Лужний повернувся у старт лише в шостому турі, коли довелося протистояти у Стокгольмі аутсайдеру – АІКу. Романовича замінили на 79-ій хвилині після того, як встановився остаточний рахунок 3:2 на користь Арсенала.
Третя сходинка дала змогу продовжити євросезон в 1/16 фіналу Кубка УЄФА. З Нантом «гармаші» впоралися самі, а от в 1/8 українець від дзвінка до дзвінка провів обидва поєдинки проти ла-корунського Депортіво (5:1, 1:2). Чудово відіграв Лужний і в наступному раунді з Вердером. На Хайбері забивали Анрі та Юнгберг (2:0), а в складі німців у запасі сиділи Віктор Скрипник та Юрій Максимов. У Бремені – ще одна перемога 4:2 з бенефісом Рея Парлора, який оформив хет-трик. Тут Лужний вже безпосередньо у полі перетнувся з Максимовим, якого випустили на другий тайм. Однак стабільності Романовичу бракувало. Півфінали з Лансом і програний Галатасараю фінал Лужний переглядав із лавки.
«У травні закінчили сезон, у серпні їдемо готуватися. Ще поки попередній чемпіонат не завершився, адміністратор клубу вже бронює готель, перевіряє там кожен номер. Наприклад, щодо того, куди виходять вікна – на вулицю чи у двір. Якщо на вулицю – такий варіант неприйнятний, – розповідав мені Лужний. – Летиш на виїзний матч Ліги чемпіонів. Тобі дають меню, де ти обираєш, що будеш їсти, коли летітимеш назад. Хочеш, наприклад, рис із рибою, чи якісь салати – будь ласка! Меню робилося під кожного гравця. Ось це був рівень організації роботи! Все продумано до дрібниць. Нам залишалося лише грати і перемагати».
Ліга чемпіонів 2000/01 видалася найбільш насиченою в лондонській біографії Олега Романовича – цілих вісім матчів! Усе почалося з першого туру у Празі, де Лужний відбігав 90+ проти Спарти, а завдяки голу Сілвінью, теперішнього наставника збірної Албанії, Арсенал вивіз три очки (1:0). У другому турі на Хайбері «каноніри» сенсаційно поступалися Шахтарю Віктора Прокопенка (0:2), але таки дотиснули дебютантів – 3:2. Лужний знову відпахав від стартового до фінального. І виходив на 90+ хвилин ще в трьох наступних турах. Команда Венгера взяла чотири бали з Лаціо (2:0, 1:1) і перестріляла Спарту 4:2, достроково гарантувавши собі вихід у другий груповий етап. Поєдинок шостого туру проти Шахтаря був формальністю, тож у Донецьк полетів резерв «канонірів».
У листопаді 2000-го Лужний потрапив до стартової одинадцятки на гру в добре знайомих Лужніках. Арсенал навіть блискавично відкрив рахунок (знову Сілвінью!), але потім потрапив під магію бразильського дуету Спартака – Маркао і Робсон забили аж тричі, а британський гранд із тріском поступився 1:4. Можна собі тільки уявити, яку гаму емоцій пережив у той вечір Олег Романович. Адже навіть в застійні та інертні 90-ті він займав чітку проукраїнську патріотичну позицію. А тут ще й особливий подразник – Спартак!
«Був такий Кубок Співдружності, який Динамо вигравало тричі поспіль. Пам’ятаю, нагороджують нас пластиковими медалями, які ще в Радянському Союзі придумали. Їх можна одразу викидати. У нормальних країнах нагорода – то дійсно вартісна річ, яку бережеш. А то таке вручили, яке нікому не потрібне, – констатував Лужний . – На церемонії нагородження виступає Колосков, червоний від злості, і каже:
«Лучшей команде на турнире, занявшей второе место. «Спартак Москва!»
Ми так реготали на тому нагородженні, що ви собі навіть не можете уявити. Я такого в житті не чув, щоб найкраща команда посіла друге місце».У другому турі Арсенал був близьким, щоб реабілітуватися в очах рідної публіки – вів 2:0 проти Баварії, але таки не втримав перемогу (2:2). Лужного замінили на 82-ій хвилині. А востаннє у тому сезоні ЛЧ українець вийшов на поле в четвертому турі. Голу Бергкампа виявилося замало – на фінальній хвилині основного часу Ліон зрівняв рахунок (1:1).
Наступна ЛЧ – 2001/02 – видалася для нашого капітана найпровальнішою з усіх точок зору. Лужний пропустив два стартові тури проти Мальорки і Шальке. Вперше потрапив до запасу лише на третій матч – поразка в Афінах від Панатінаїкоса. У домашніх іграх з греками та іспанцями теж відсидів на лавці. Увесь цей час на позиції Лужного (правий фланг оборони) жваво бігав камерунець Лоран Етаме Майєр, якого в нас називали просто – Лаурен. Перед шостим туром «гармаші» гарантували собі другу сходинку, тож Венгер провів незначну ротацію. Романович вийшов у Гельзенкірхені зі старту, але вже на 17-ій хвилині побачив перед собою… червону картку! У меншості Арсенал посипався перед невмотивованим Шальке – 1:3.
У другому груповому етапі збої в іграх Арсенала загалом і Лужного зокрема продовжилися. Команда без шансів програла СуперДепору і втратила очки з Байєром. П’ятий і шостий тури були вирішальними в плані розподілу путівок у чвертьфінал. Вдома проти Депортіво українець був змушений зіграти на лівому фланзі, тоді як на правому діяв Лаурен. Експеримент Венгера провалився – знову поразка від Макая, Валерона і Ко (0:2). Тож у фінальному матчі належало перемагати у Турині невмотивований Ювентус, який приречено засів на останній сходинці. Цього разу Лужний сформував зі Солом Кемпбеллом дует центрбеків, але не зумів впильнувати Марсело Салаєту (0:1).
Свій прощальний сезон за Арсенал українець все ж провів на мажорній ноті. У першому турі ЛЧ 2002/03 Романович зіграв 74 хвилини проти дортмундської Борусії – перемога 2:0. У третьому турі «каноніри» мінімально обіграли на виїзді Осер – Лужний замінив на 84-ій хвилині Вільтора. А у шостому турі відіграв 90+ хвилин із ПСВ. Більшу частину матчу Арсенал провів у меншості через вилучення Коло Туре, проте втримав нічию 0:0.
Зрештою, 27 листопада 2002-го, у стартовому турі другого групового етапу, наш герой провів свій останній єврокубковий матч за Арсенал – проти Роми на Олімпіко. Кассано та Анрі обмінялися голами вже в дебюті. А на 70-ій хвилині Лужний виконав зрячу подачу на Тьєррі з правого флангу – і той розпорядився м’ячем якнайкраще. Ще через п’ять хвилин француз оформив хет-трик красивим ударом зі штрафного.
Загалом в Олега Романовича 21 матч за Арсенал у єврокубках (17 – в Лізі чемпіонів). При ньому команда здобула 11 перемог, розписала 5 нічиїх і ще 5 разів програла. Попрощався він із клубом дуже красиво – перемогою у фіналі Кубка Англії-2003 над Саутгемптоном (1:0). Цей матч вважається одним із найкращих у виконанні Лужного за «гармашів».
Минуло багато років, однак Олег Романович досі згадує Арсенал з особливою теплотою. Як і свого наставника – Арсена Венгера. Звісно, порівнянь із Лобановським не уникнути. Лужний на такі запитання має наступну відповідь: «Дві різні школи, два різні тренери, дві різні людини. У Лобановського – дисципліна, фізичне навантаження, знання психології – як знайти підхід до наших футболістів. У Венгера ж усе базувалося на довірі. Перш, ніж купити гравця в Арсенал, вони дізнавалися і перевіряли, що він думає і чим дихає, який у побуті і в колективі. Для них важливі не лише ігрові якості, а й людські. Мені розповідали про одного форварда, якого думали купити в Арсенал, але відмовилися: «Він може напитися, погуляти. У нас таке не проходить».