Олексій Паламарчук встановив унікальне досягнення. У дев'ятому, десятому та одинадцятому турі голкіпер парирував удари з точки суперників із Карпат, ЛНЗ та Олександрії – це не просто рекорд, такого ніколи не вдавалося жодному воротарю за всю історію УПЛ.
– Олексію, для вас важливо, що ви встановили новий рекорд УПЛ – відбивали пенальті у трьох турах поспіль?
– Вийшло, та й добре, теж приємно. Коли останній відбивав, навіть сміявся. Як таке взагалі може бути?
– Як партнери по команді реагують?
– Підколюють. Кажуть – «Та ми тобі десять із десяти на тренуванні заб'ємо». А я жартую у відповідь – «У чужі ворота більше забивайте». Спілкуємось із гумором.
– У вашій грі з ЛНЗ (0:2) і вам не забили, і ваша команда не забила пенальті. Чи не думаєте йти самі бити?
– Вже думав над цим. У команді був конкурс пенальтистів, його виграв Максим Мельничук. На установці тренер сказав – б'є Мельничук.
– Президент Інгульця Олександр Григорович Поворознюк казав, що сам любить бити пенальті воротарям свого клубу, чи це так?
– Чув про таке, але мені ще не бив. Ось Богдану Шусту бив.
– Як ваш президент почувається після такої важкої втрати?
– Тримається. Із командою спілкується через тренера. На останні тури з нами не їздив.
– Олексію, поділіться секретом, як відбивати пенальті?
– Не знаю, це інтуїція, швидше за все. Спочатку дивлюся на м'яч, потім на розбіг того, хто б'є. Якщо в останній момент він пригальмовує, робить міні-зупинку (як Шота Нонікашвілі з ЛНЗ), то може змінити напрям удару.
Ті, хто роблять зупинку, перед ударом десь і самі себе занадто розгойдують. Їх може збивати, якщо воротар не реагує до останнього.
Олександр Філіппов з Олександрії (1:2) пробив так само, в той же кут, що і в товариській грі на передсезонці. Я так само зреагував – і знову відбив. Але інтуїцію все одно вважаю найважливішим чинником.
– Є стереотип, що високі воротарі не так швидко складаються і не найкраще реагують на удари з точки. У вас 195 см зріст. Вам важко?
– З дитинства це чую, що нам має бути тяжко на нижніх м'ячах. Але ж ви бачите, скільки зараз високих воротарів. Немає проблем, все залежить від тренувань.
– Ви все-таки реагуєте не до удару, а на сам удар, правда?
– Намагаюся вичікувати до моменту удару. Дехто дивиться на воротаря до останнього. Потім різко опускають голову на м'яч. У ці частки секунди можна встигнути щось зробити, спробувати його якось задурити.
Чесно, пенальті ніколи спеціально не відпрацьовував. Хлопці просять після тренування – «Давай поб'ємо», і я стаю.
– Пенальтистів спеціально вивчаєте?
– Через Wyscout дивлюся, хто і куди б'є.
– Вам наступного туру грати з Динамо, хто в них б'є?
– Поки що динамівців не розбирали. Але вже подивився, куди б'є Герреро (30 жовтня у матчі 1/8 кубка Ворскла – Динамо – 1:2 панамець пробив одинадцятиметровий точно низом у лівий від себе кут, – прим. А.Т.).
– Інгулець уже одинадцять турів грає усі матчі на виїзді. Важко?
– Вже звикли. Хоча морально тяжко. Усе автобусами, іноді навіть не встигаємо нормально підготуватися до наступного матчу. Хотілося б, щоб і до нас суперник їхав.
– А що із новим стадіоном?
– Зовні він готовий. Милий симпатичний стадіончик: трибуни, поле, роздягальні. Газон ми вже пробували, але офіційних ігор там ще не грали. Начебто щось із документацією. Ніхто не знає, у чому проблема. Чесно, ми самі конкретики не знаємо.
Стадіон починав будуватися до війни, можливо, там проблема з бомбосховищем, не знаю. Ми переживали, але головний тренер сказав, що ми готуємося до своїх матчів, а решту клуб вирішує. Було б прикро, якби команди знялася, стільки на передсезонці було зроблено роботи.
– Інгулець зараз на останньому місці в таблиці. Це через те, що не граєте вдома?
– Можливо. В автобусі, якщо є можливість полежати, дати відпочинок ногам, то вже трохи легше. Але, гадаю, це впливає не більше ніж на 20%. Ніколи не чув, щоб якась команда у якомусь чемпіонаті все перше коло грала у гостях.
– Коли ви грали у Львові з Карпатами (0:0), вже було добре чути місцевий фанатський сектор. Це додає настрою?
– Звісно, це як у театрі. Коли актор виходить, він має для когось це робити. Навіть на виїзді. У ту ж Олександрію багато хто приїхав і нас підтримати. Дякуємо воїнам ЗСУ, які дозволяють нам грати.
– В Інгульця в 11 турах п'ять нічиїх без жодної перемоги. Чотири поразки з мінімальним рахунком і лише один розгром від Руху (0:5). Команда могла б набрати більше п'яти очок?
– Звичайно. Десь везіння не вистачило, десь – майстерності, нахабства, впевненості. Не можемо виграти, це дає моральний осад. Можливо, одна-дві перемоги – і нас прорве. Таких сезонів, щоби 11 турів без перемог, у мене не бувало ніколи. Може, на злості нарешті виграємо.
– Багато сайтів та УПЛ ставлять вас у символічні збірні туру. Вам це приємно?
– Приємно. Значить роблю все правильно
– Здивувалися, коли дізналися, що Андрія Луніна визнали третім воротарем у світі?
– Дуже радий за нього. Він показав себе. Після недавньої гри з Барселоною (0:4) багато хто їм незадоволений. Але Лунін – дуже сильний воротар.
– Лунін готовий стояти в воротах у матчах найвищого рівня?
– Він готовий грати! Мене ще Ігор Шуховцев вчив – воротар не стоїть, воротар грає! Кілометраж ми теж набігаємо.
– Шуховцев у 40 років ще захищав ворота Зорі в УПЛ. У 46 – грав у Другій лізі. Як йому це вдавалося?
– Фізіологія, найімовірніше. Йому й зараз дай пострибати від перекладини до перекладини, він дострибне. Він має легендарну вправу: з розбігу дістати до хрестовини бутсою. Так він бігав із кута в куток. Як воротарі до дев'ятки рукою стрибають, так він – ногою. Я намагався повторити, але так можна розбитися.
– Останні два сезони ви – основний воротар в Інгульці. А до цього багато сезонів конкурували із колегами за місце у рамці. Це важко – сидіти в запасі?
– Психологічно дуже важко, коли викладаєшся, намагаєшся перестрибнути самого себе та всіх. І чекаєш на свій шанс. Я знаю тих воротарів, які перегоряли у запасі, руки опускалися. І ось настав час виходити себе проявляти, а вони вже пригнічені морально. Потрібно дочекатися шансу, а потім чіплятися за нього руками, ногами, зубами, повністю.
По Луніну видно – виходив, грав упевнено, йому в Реалі почали довіряти.
– Анатолій Трубін грає у чемпіонаті Португалії та постійно у складі. Хто краще себе проявляє у збірній?
– Трубін саме у збірній впевненіше грає, спокійніший. Вирізняється холоднокровністю, у нього йде. Як на мене – два рівноцінні воротарі.
Лунін у Реалі добре грає і ногами, і на виходах, і на лінії. А у збірній трохи то там, то там не вистачило. А взагалі – два дуже хороші воротарі. І можуть стати ще кращими.
– А Артем Довбик вам бив пенальті?
– Довбик – ні. Пам'ятаю, зіграли із Дніпром-1 на виїзді 2:2, але я був у запасі.
– Навіть і не згадаєш, коли наші гравці мали такий успіх. Лунін – третій у світі воротар. Довбик – у топ-30 гравців світі. А ви кому віддали б «Золотий м'яч»?
– Я сподівався, що найкращим визнають Дані Карвахаля. Він виграв із Реалом Лігу чемпіонів, а зі збірною Іспанії – чемпіонат Європи.
– У вас влітку змінився головний тренер. Методи Василя Кобіна відрізняються від стилю Владислава Лупашка?
– Зміна тренера була різкою, ми були трохи шокованими, так швидко це сталося. Завдання виконали, повернулися до УПЛ. Думали, готуватимемося з колишнім тренером.
Відмінності є, хоч структура гри збереглася. На розборах суперника акцент робиться на тому, щоби дати супернику зіграти, як він уміє. Зруйнувати їхній футбол і спробувати зіграти в наш. Спростити гру, якщо потрібно. При Лупашку ми намагалися більше нав'язувати свій футбол.
– Вікіпедія та Трансфермаркт кажуть, що у вас подвійне громадянство – українське та молдавське. Все вірно?
– Ні, я тільки народився в Бендерах.
– Як так?
– У нас там є родичі. Батьки мешкали в Одесі. Мама в липні 1991-го поїхала в гості до бабусі, а я просто вирішив трохи раніше народитися. Молдавського громадянства у мене ніколи не було.
Після того, як виграли з Інгульцем золоті медалі ПФЛ в сезоні 2023/2024, паблік «Молдова футбол» в інстаграмі написав «Наш співвітчизник переміг у Першій лізі України». Завжди сміюся з того.
– Ну, сміх сміхом, а ось Бабогло з Карпат і Кожухар із Вереса почали виступати за збірну Молдови. Якби й до вас надійшла така пропозиція, погодилися б?
– Такої пропозиції не було.
– А якби надійшла? Захотіли б спробувати свої сили, щоб десь на міжнародному рівні зіграти з Мессі чи Кріштіану, чи відмовилися б – аби, можливо, заслужити інтерес зі збірної України та поконкурувати з Луніним і Трубіним?
– Якби запрошували – подумав би й розглянув такий варіант. Хоча, звичайно, перш за все чекав би виклику від рідної збірної.
– В Одесі ви займалися в ДЮСШ імені Бєланова. Із самим Ігорем Івановичем зустрічалися?
– Одного разу, давно це було. Був показовий матч. Ігор Іванович прийшов із «Золотим м'ячем», скрізь з ним приходить, щоб ніхто не забував.
– До речі, головний тренер Динамо Олександр Шовковський теж був із високих воротарів. Але виграв знамениту серію пенальті у 1/8 чемпіонаті світу. Навчалися в нього?
– Так, він і відбивав, і бив. У нього була така манера – дурити трохи суперника перед ударом. І змусити пробити в той кут, куди він стрибатиме. Кроки робив, заплутував суперника.
Коли був перший Суперкубок-2004, грали в Одесі, я був на стадіоні. Він ще й сам забив вирішальний під штангочку, у самий куточок. Лаштувка в інший кут стрибнув. І відбив у тій серії багато (рахунок 6:5, Динамо та Шахтар пробили по 10 ударів, – прим. А.Т.).
Взагалі, мої улюблені воротарі – Нойєр, Касільяс та Шовковський. Із сучасних – Едерсон та тер Стеген.
– Правила з того часу трохи змінилися. Чи важче стало відбивати пенальті?
– Тоді воротарям трохи більше дозволяли виходити з воріт. Воротарі раніше виходили, майже як у гандболі. А зараз, як мінімум, одна нога має бути на лінії. Встигнути долетіти до штанги вже дуже важко. Особливо якщо сильний удар.
Я на тренуваннях іноді б'ю нашому молодому [голкіперу] пенальті. Намагаюся задурити трохи. Нам, воротарям, видно, хто і куди стрибатиме. А якщо воротар вгадує кут, то вже 70 відсотків, що відіб'є. Але якщо в дев'ятку кладуть, важко зреагувати. Або якщо низом, але в самий кут і сильно, навіть якщо вгадав – шансів мало.
З тренером воротарів в Інгульці Богданом Шустом дивилися на багатьох з воротарів. Хтось «галіки» (гомілкостопи, – прим. А.Т.) мало не вивертає. Хтось колінами намагається заплутати.
– Мені здається, ви ще й рухом плечей намагаєтесь заплутати того, хто б'є, це так?
– Це типу як танець. Намагаюся зробити якийсь рух, щоб він повівся. Може, й працює. Конкретно не можу відповісти, я у половині випадків не розумію, як це відбувається.
– Роналду, наприклад, часто б'є без вигадок, на силу у верхній кут. Такий брати неможливо?
– Ну от, у вівторок не забив, повз пробив. І так буває.
– Намагаєтеся психологічно впливати на тих, хто б'є?
– Пам'ятаю, як воротар Нідерландів Тім Крул вийшов на заміну на серію пенальті у 2014 році на мундіалі. Ох, як він над суперниками знущався! А зараз воротареві взагалі не можна навіть слова сказати тим, хто б'є.
Проти ЛНЗ (0:2) 20 жовтня, коли призначили нам пенальті, три чи чотири гравці черкащан сперечалися, хто битиме. Я підійшов, жартома сказав – «Може, я проб'ю?» Але там легіонери були, вони, певно, не зрозуміли. Трохи розлютилися тільки. У результаті Нонікашвілі не забив.
Я знаю, що у ЛНЗ Ілля Путря добре б'є. Але ми ще перед грою розмовляли, він сказав – «Льоха, ти не хвилюйся, я бити не буду». Відповідаю йому – «Це тішить!» А потім два з гри забив...
Перед грою розбирали і знали, що Путря завжди добре на атаку грає, хоча і захисник. Десь проспали моменти у зоні підбору.
– Хто вас ще вчив відбивати пенальті?
– Валентин Полтавець (півзахисник за амплуа!, – прим. А.Т.) у ФК Одеса. Казав: «Ти маєш гравця змусити вдарити у той кут, у який ти хочеш».
Він зі своїм зростом (168 см) сам ставав у ворота й усі мої удари вгадував, зчитував. Без падінь, біг собі у куток. Але в мене вгадувати, так як у нього, не завжди виходило.
– Вам 33 роки. Кажуть, воротарі пізніше розкриваються, але довше грають. Ви як почуваєтеся?
– Психологічно, морально, фізично – у повному порядку. Поки не наївся футболом, гратиму. Я зараз кайфую. Хоч і пізно потрапив до Прем'єр-ліги. Хочеться надолужити втрачене. Я майже самоучка. Зараз дивишся, що у хлопців вже з дитинства є тренери воротарів, усе показують їм. Років двадцять тому таке не завжди було.
– Яка основна зміна зараз у грі воротарів: те, що дедалі більше вимагають вміти грати в пас, навіть обома ногами?
– Так. Ну, хоч би для початку основною. А потім уже й другою. Я намагаюся передачі обома ногами відпрацьовувати, стаю у квадрати з польовими гравцями. Навіть піти у дриблінг іноді хочеться.
Сподіваюся якось забити гол. З пенальті або на стандарт піти – головне опинитися у потрібний момент у потрібному місці.