Команда просто намагалася грати так, як піде.
Олександр Володимирович із цього приводу може мати свою думку, і він цю думку, безумовно, має, хоча зрозуміти цю думку непосвяченому дуже складно, але за фактом виходить так, що в даному випадку команда бачиться безнадійно некерованою. З одного боку. А з іншого – команда бачиться безнадійно невмотивованою.
І обидва ці висновки досить дивні, тому що в кваліфікації Ліги чемпіонів багато чого було інакше. Там майже все було інакше. Те «Динамо» мені подобалося. Подобалося запалом, характером, настроєм. І навіть тренерською роботою.
Я підозрюю, що після непотраплення киян до основного раунду Ліги чемпіонів у них почався спад. Емоційний, насамперед. Головний тренер «Полісся» Імад Ашур із цього приводу розвинув би цілу теорію. Він на цьому собаку з'їв.
Очевидно, щось з'їв і Шовковський, хоча його доводи та виправдання з боку бачаться примітивними відмазками. Мовляв, ви там щось собі аналізуєте, і ми тут щось аналізуємо. Кожному своє.
Але цілком можливо, що поряд з емоційним розчаруванням після вильоту з ЛЧ і потрапляння в ЛЄ динамівці та їхній тренер вважали, що головне для себе завдання вони вже вирішили. Журавель у небі виявився лише мрією, але є синиця у руках. І краще менше, але краще.
Гра «Динамо» проти міцних «Рейнджерс» та «Зальцбурга» наводила на думку, що в турнірі на порядок нижчий за статусом динамівці як мінімум не проґавлять свою синицю в руці. Незважаючи на емоційні та інші спади. Бо команда вийшла на певний рівень. І цього рівня, за логікою, мало вистачити для протистоянь із командами Ліги Європи. За ідеєю, з командами свого рівня. Або схожого рівня.
Адже не дарма напередодні першого поєдинку в основному раунді ЛЄ – проти «Лаціо» - президент «біло-синіх» Ігор Суркіс заявив про те, що чекає на перемогу від своєї команди. Я більш ніж впевнений, що Ігор Михайлович тоді не лукавив і говорив те щиро. Фактично, ми майже всі тоді щиро вважали, що «Динамо» здатне дуже гідно пройти нове для себе випробування.
Але насправді виявилось, що не здатне. Повторю думку, озвучену вище: потрапивши до основного раунду турніру, динамівці просто перестали грати. А їхній тренер просто перестав виконувати свої обов'язки.
На попередньому багажі, тобто на тому, на чому «Динамо» дісталося вирішальної стадії плей-оф кваліфікації ЛЧ, виїхати не вдалося. А іншого багажу не було. І замість свята Ліга Європи виявилася для віце-чемпіонів України повинністю.
Найбільш чітко визначити розставлені пріоритети можна було за матчем проти «Роми», де Шовковський виставив напіврезервний склад, тримаючи в умі майбутній поєдинок УПЛ проти «Шахтаря».
Цього разу на внутрішній арені динамівці протистоятимуть «Поліссю» – теж дуже непростому опоненту. Можливо, саме тому «біло-сині» і злили черговий матч Ліги Європи. Злили з надією на нового журавля у небі – чемпіонство УПЛ.
Якщо це все справді так, якщо Шовковський продовжив раніше проторену Луческу дорогу відмови від боротьби на міжнародній арені заради боротьби на арені внутрішній, то такі дії можна хоча б спробувати пояснити. Ні, не зрозуміти, а саме пояснити.
Але навіть у такому разі все це виглядає бридко. У трьох перших турах «Динамо» протистояли сильніші за класом суперники. Але ж у четвертому турі цей суперник був цілком зручним. Цілком їстівним. І навіть маючи на увазі майбутній матч проти «Полісся», динамівці могли собі дозволити у грі проти «Ференцвароша» хоча б не зганьбитися.
Але вони собі такого не дозволили. І справа не стільки у ранньому вилученні Дубінчака. Справа у грі як такій. Справа у впливі на гру. Все було пущено на самоплив. Якщо м'яко кажучи, це халатність.
А за суттю це формений провал. Це пляма на репутації.
І щоб хоч якось зберегти своє обличчя надалі в цьому турнірі, я б настійно рекомендував «Динамо» в матчах, що залишилися, зіграти напіврезервним складом. Так би мовити, остаточно розставити всі крапки над і. Гірше точно не буде.