— Спочатку ви мали приїхати на матч «Динамо» — «Ференцварош», але щільний авіаційний трафік завадив вашим планам. Де ви зараз?
— У ці дні мені дійсно не до нудьги. На початку тижня я був у Києві, звідки вилетів до Іспанії, щоб побачитися з гравцями збірної України, а зараз я на шляху до тренувального табору національної команди. Планував поїхати в Гамбург, щоб подивитися на гру двох моїх колишніх команд, але трафік перельотів був настільки щільним, що я не зміг би потрапити на гру навіть за мінімальної затримки, тому я вирішив не їхати.
— Але ви все одно подивилися матч?
— Звичайно, я б ні за що не пропустив його. Після жеребкування мені було трохи шкода, що «Динамо» і «Ференцварош» не зустрічаються в Будапешті, ось тоді я б точно був на трибунах. А так дивився матч по телевізору у своєму готельному номері.
— І як вам побачене?
— Будь-хто, хто хоч щось розуміє у футболі, міг побачити, що сталося. Я давно знаю головного тренера «Динамо» Олександра Шовковського, він був моїм партнером по команді. Він прагнув зіграти в атакувальний футбол і набрати перші очки в Лізі Європи. Однак майже весь матч «Динамо» довелося грати вдесятьох, а це дуже складне завдання на такому рівні, на європейській арені.
— Як ви думаєте, «Ференцварош» все одно б виграв, якби не вилучення?
— Неможливо сказати. Я не впевнений. У першому таймі «Ференцварош» грав не дуже добре. Я був трохи здивований, що після того, як вони отримали чисельну перевагу, у «Динамо» були чудові гольові моменти. Граючи вдесятьох, кияни могли забити два-три м’ячі. Однак немає сумнівів, що в другому таймі гра угорської команди покращилася, а перший гол змінив психологічну картину зустрічі.
— Що ж сталося з «Динамо»? До другого тайму їхня гра зовсім розладналася...
— До цього моменту футболісти «Динамо» трималися молодцем. Першому голу передувала помилка на рівному місці, яка практично піднесла «Ференцварошу» на блюдечку можливість забити гол. Мені здалося, що саме після цього українські футболісти втратили впевненість, втратили себе в грі. А «Ференцварош», навпаки, надихнувся. Тим паче, що за першим голом одразу ж послідував другий.
— Чи слабке нинішнє київське «Динамо»?
— Нинішнє «Динамо» вже не те, що було багато років тому. Здебільшого це молоді українці, а в четвер у складі був тільки один легіонер, панамський нападник
(Брайан Себальйос, — прим. ред.)
, та й той вийшов на заміну. У складі є вмілі, талановиті гравці, але потрібно враховувати, що в нинішній ситуації легіонери не хочуть переїжджати до Києва. У цьому плані краще йдуть справи в іншої української команди, донецького «Шахтаря», у якого в обоймі є одинадцять легіонерів.— Чи правда, що на домашніх матчах «Динамо» іноді лунають сирени повітряної тривоги, і в гравців є точні маршрути до сховища, до якого вони мають вирушити в таких випадках?
— На жаль, таке трапляється постійно. Після вимушеної перерви гра поновлюється.
— Ви, як і раніше, живете із сім’єю в Києві? Чи не боїтеся ви потрапляння ракет, небезпеки війни?
— Що я можу сказати на це? Ми сподіваємося на краще. Я не кажу, що життя в Києві позбавлене небезпек, але я і не кажу, що повсякденне життя там жахливе. Ми з сім’єю проводимо багато часу в столиці України, Київ — наш дім.
— Але матчі збірної України проходять не там. Де ви готуєте команду?
— Завжди недалеко від місця проведення найближчого матчу. Наступного тижня ми зіграємо з Грузією та Албанією в Лізі націй, тому цього разу ми зустрінемося з гравцями недалеко від Грузії. Для футболістів та їхніх родин буде краще, якщо ми будемо тренуватися далеко від війни.