Як правило, збірна України тримається на трьох китах. Легіонери, а також представники “Динамо” та “Шахтаря” — ядро, котре рідко змінювалося. Причина очевидна: “іноземці” за замовчуванням були здатні гарантувати клас (їх же не дарма покликали у топ-чемпіонати, так?), а два наші вітчизняні гранди найкраще демонстрували себе на міжнародній арені.
Сергія Реброва, як і Андрія Шевченка за його тренерства, частенько запитували у стилі “а що ж має статися, щоб штаб “синьо-жовтих” помітив тих чи інших гравців із умовного “Руха” чи чернігівської “Десни”? Як от Олександр Філіппов версії 2019/20 — людина забила “Дніпру-1”, “Динамо” та “Карпатам”, але все одно не дебютувала за головну команду країни. У відповідь завжди лунало “треба працювати над рівнем”, “змагатися у єврокубках” — щось таке.
Жовтневий відрізок Ліги націй насторожував проблемністю кадрів, й Сергій Станіславович задіяв кілька новачків, серед яких опинився Іван Калюжний. Сам факт перебування та успіху півзахисника спровокував неабиякий ажіотаж — виявляється, УПЛ, якщо опустити звичних лідерів турнірної таблиці, може якісно підстрахувати.
З огляду на це, ua-football.com вирішили переглянути схожі випадки — коли футболісти не просто делегувалися із найнеочевидніших клубів Премʼєр-ліги, а ще й отримали практику в збірній. Не обійдемося без примітки: не виокремлюватимемо нехай і підходящих персонажів, але таких, що знаходяться в Росії.
Тарас Кабанов (“Карпати”)
Коли дебютував: у січні 2004-го
Що в подальшому: більше не залучався
У кампанії 2003/04 львівські “Карпати” так штормило, що, зрештою, “зелено-білі” попрощалися із вищим дивізіоном. Іван Ґолац, Мирон Маркевич, який потім пошкодував про авантюру із поверненням, Юрій Дячук-Ставицький (як тільки пахло смаженим, Петро Димінський знав до кого звертатися) не зупинили падіння.
Колектив грав не те щоб погано, він банально не міг визначитися із вектором розвитку. За відсутності системності відповідальність перекладається на конкретні імена, й безпосередньо на полі таким був Тарас Кабанов. До зимової перерви центрфорвард засмутив “Дніпро”, “Шахтар”, “Іллічівець”, “Таврію” та київський “Арсенал”.
Таранний стиль, підкріплений індивідуальною статистикою, сформував репутацію. Сприймаючись “молодим талантом”, Кабанов був удостоєний запрошення від Олега Блохіна та 18 січня 2004-го отримав півгодини у зустрічі із Лівією (1:1).
І на цьому все. Звичайно, у ті дні вся увага була прикута до праймового Шевченка та і Андрій Воронін набирав оберти (вже невдовзі це підтвердиться у леверкузенському “Баєрі”). Конкуренція страшенна, але і Кабанов із “перспективних” різко перетворився у мало кому цікавого — після “Карпат” відбувся перехід до “Кривбасу”, й з кожним наступним клубом хлопець забивав усе менше.
У 2012-му завʼязався із професійним футболом, але став легендою серед аматорів; у сорок три він є граючим тренером “Луцьксантехмонтаж №536”.
Олександр Яценко (“Харків”)
Коли дебютував: жовтень 2005-го
Що в подальшому: більше не залучався
Олександр Яценко випереджав клубні успіхи подвигами із молодіжкою. Якщо в “Динамо” на центрбека поглядали з інтересом, але осторогою, то от у збірній Павла Яковенка юнак повністю виправдав своє перебування. У 2004-му U-19 дійшла до півфіналу, поступилася Іспанії, проте дала бій — саме наш герой зробив 2:2 на останніх хвилинах та дозволив випробувати долю серією пенальті.
Чемпіонат світу-2005 серед двадцятирічних, де виблискували Олександр Алієв, Артем Мілевський та Максим Фещук, теж додали Яценку бали привабливості. Щоб переконатися чи спростувати профпридатність вихованця, “Динамо” відправило Сашка до “Харкова”, й саме звідти він поїхав до Олега Блохіна.
Це звична практика, коли наш футбольний бомонд, натхненний ефективним просуванням різних вікових категорій, враз згадує, що “взагалі-то у нас класне покоління”. Питання у тому, що 70 відсотків цих імен підозріло зникли — що у 2005-му, що 2009-му, що 2019-му. Яценко не виняток, хоча на момент жовтня 2005-го забетонував місце у “Харкові”, зʼявився у ряді повних матчів та приніс перемогу над “Закарпаттям” (1:0).
Як підсумок, Блохін перевірив оборонця на правому фланзі у “товарняку” із Японією (1:0, одинадцятиметровий реалізував покійний Гусін), взяв туристом на ЧС-2006 і… все. З плином часу Яценко дозволив собі звинуватити Блохіна в егоїзмі, але не уточнив, чому сам “розбазарив” аванси та перетворився на посередність.
Олександр Максимов (“Харків”)
Коли дебютував: жовтень 2005-го
Що в подальшому: більше не залучався
На користь Максимова говорив той таки бекґраунд у вигляді молодіжки. Присутність на Євро-2002 U-17 та Євро-2004 U-19, вдалий відбір на Євро-2006 U-21, де ми зупинилися у фіналі на Нідерландах — безперечно, привід ретельніше придивитися.
Тим паче Олександр, коли утримував форму у “Харкові”, майже безапеляційно “пахав” від дзвінка до дзвінка. А кінець кінець літа — середина осені видалися продуктивними — центрхав був причетний до обіграшів “Арсеналу”, “Закарпаття”, “Ворскли” (оформив асист), плюс, спробував навʼязати боротьбу “Динамо”.
Як і Яценко, був залучений у спаринзі проти Японії (на 65 хвилині ротувався із Тимощуком), й у подальшому не спромігся розвинути карʼєру. У 2007-му поповнив ряди “Дніпра”, не зарекомендував себе та вирушив по проєктах, дотичних із Ігорем Коломойським (“Кривбас”, “Арсенал”). Має досвід у “Севастополі”, донецькому “Олімпіку”, навіть у першості Мальти.
Володимир Польовий (“Металург” Запоріжжя)
Коли дебютував: травень 2010-го
Що в подальшому: взяв участь ще у 4 матчах
Памʼятаєте, як “синьо-жовтими” орудував Мирон Маркевич? Це було недовго, але, готуючись до серії “товарняків”, розписаних до старту Євро-2012, тренер встиг все одно залишити по собі слід — хоча б тому, що дав “зелене світло” Євгену Коноплянці, Олександру Горяїнову, Денису Олійнику, Артему Федецькому і… Володимиру Польовому.
У сезоні 2009/10 запорізький “Металург” набрав 35 очок та обмежився девʼятою позицією. Результат цілком звичний, якщо проаналізувати минулі роки, а от персонально Польовий сподобався та суттєво вплинув на командні показники — віддав 5 асистів, завдяки яким були подолані “Кривбас”, “Іллічівець”, “Оболонь” та врятована нічия із “Ворсклою”.
Непогані оборонні скіли, помножені на ефективні підключення до атаки — суміш, котра знадобилася як Маркевичу, так і Юрію Калітвінцеву. Як наслідок, лівий фулбек взяв участь у протистояннях із Литвою, Румунією, Польщею, Чилі та Бразилією — якщо сумарно, то це 167 хвилин.
З призначенням Олега Блохіна на експериментах поставили крапку, й Володимир уже не викликався. Ну, зате бився із Дані Алвесом, Тьяго Сілвою, Раміресом, Робінью, Алешандре Пато — тобто, є що розповісти внукам.
Наголосимо, що Польовий все ще в строю — у тридцять девʼять бігає за МФК “Металург” Запоріжжя.
Денис Дедечко (“Ворскла”)
Коли дебютував: серпень 2013-го
Що в подальшому: більше не залучався
У кампанії 2012/13 “Кривбас” фінішував сьомим, мав претензії на єврокубки (“Чорноморець”, котрий вирушив до ЛЄ, випередив криворіжців за різницею забитих та пропущених), однак натомість справедливо не отримав атестат та зник із футбольної мапи.
Денис Дедечко був однією із найсвітліших плям, подобався активністю в опорній зоні, тож вівся Фоменком ще у травні 2013-го (зрештою, був присутнім на контрольному поєдинку з Камеруном). Повноцінний дебют відбувся вже у ролі новачка “Ворскли” — хавбек зʼявився по перерві замість Анатолія Тимощука, каші не зіпсував та допоміг дотиснути Ізраїль (2:0; мʼячі на рахунку Ротаня та Селезньова).
Наголосимо, що Михайло Іванович ще довгенько запрошував Дениса — він був присутній у заявці на частину кваліфікації ЧС-2014, зокрема, у легендарних стиках із Францією. Втім, не надто стабільний виступ за полтавців, а також відʼїзд до Казахстану поставив хрест на перспективах.
Додамо, що 37-річний Дедечко досі веде професійну діяльність — капітанить у молдовському “Зімбру”.
Сергій Мякушко (“Карпати”)
Коли дебютував: листопад 2017-го
Що в подальшому: більше не залучався
У кінці жовтня 2017-го Сергій Мякушко вразив ворота “Ворскли” (1:0) та “Динамо” (1:1), завдяки чому потрапив на олівець Шевченка. Якщо узагальнити, то не сказати, що вінґер запамʼятався видатним сезоном із індивідуальної точки зору (5+2 — непогано, проте кількома роками раніше навіть у “Говерлі” склалося помітно краще). Та і самі “Карпати” на фініші УПЛ боролися за збереження прописки, впоралися із завданням, але це точно не посприяло медійності та престижності, аби Андрію Миколайовичу ще ставити на котрогось із львів'ян.
Втім, у моменті Мякушко справді “вистрілив”, а попереду листопадовий “товарняк” зі Словаччиною — чому ж не поекспериментувати? Зважаючи на те, як Шевченко консервативно підходив до комплектування обойми, брав на перегляд та майже одразу відсилав виконавців із табору, то факт виходу Сергія на поле “Арени Львів” щиро здивував. Так, заміна на 90+ (Євген Коноплянка відправився відпочивати), так, 1 хвилина у розпорядженні, однак і вона є.
Юрій Коломоєць (“Ворскла”)
Коли дебютував: листопад 2017-го
Що в подальшому: більше не залучався
Влітку 2017-го Юрій Коломоєць перервав невдалий період у будапештському МТК та повернувся до “Ворскли”. Опинившись у добре знайомому середовищі, нападник взявся до справ та впродовж серпня-жовтня порадував серією хороших матчів. Гол плюс пас із “Карпатами” (3:1), ключовий асист проти “Олександрії” (1:0), точні удари, завдані “Зорі” (1:1), “Чорноморцю” (3:0), дубль, відвантажений “Шахтарю” (2:3) — словом, сформувалася гарна картина.
Коломоєць теж вийшов на Словаччину та, що важливо, провів усі 90 хвилин. Відзначитися не зумів, але, як зауважив Шевченко на пресконференції, “Юрій відпрацював вимоги, які перед ним ставилися”, “пресингував, відходив назад, сприяв півзахисникам та відбирав”.
Приємна характеристика, але не та, якою має всерйоз пишатися центрфорвард (причому єдиний у тактичному малюнку). До Коломойця питань немає, він старався та виклався, проте не показав бажаної гостроти попереду. Так, потім, не без допомоги хлопця “Ворскла” стала бронзовою володаркою розіграшу 2017/18, але запропонований ним рівень хіба годився для перевірки.
Андрій Борячук (“Маріуполь”)
Коли дебютував: листопад 2018-го
Що в подальшому: провів ще 1 матч
У квітні Борячуку виповниться двадцять девʼять, й особливих сподівань на те, що форвард себе ще продемонструє на серйозному щаблі, уже немає. На жаль, зараз не 2015-й, коли підростаюче покоління “Шахтаря” із Кудриком, Вачіберадзе, Піхальонком, Зубковим та Борячуком включно дісталося до фіналу Юнацької ліги УЄФА.
Тоді гадалося, що перед Андрієм відкриті великі перспективи, але всі ці прогнози поступово випарувалися. У 2017-му центрфорвард був орендований “Маріуполем”, де хоч і відзначився 15 мʼячами у 47 поєдинках, але зробив це відрізками — чергував цілі “сухі” серії із кількома вдалим матчами. На одній із таких позитивних хвиль виконавцю й пощастило бути поміченим Шевченком.
Гол “Карпатам”, дубль, відвантажений луганській “Зорі” — і ось Борячук проти Словаччини (1:4) в Лізі націй та товарняку із Туреччиною (0:0). 67 хвилин не переконали, та і опісля Андрій не додав у клубах, щоб ще раз бути викликаним — сумнівні оренди, перехід із “Металістом 1925” до Першої ліги це підтверджують.
Олександр Ковпак («Севастополь»)
Коли дебютував: червень 2013-го
Що в подальшому: провів ще 2 матчі
УПЛ - це, звичайно, круто, але що скажете на рахунок другого за знаковістю дивізіону? Уявіть собі, у новітній час збірна України зверталася за послугами до представника Першої ліги.
Олександр Ковпак щиро здивувався, коли у кінці травня 2013-го йому зателефонував Михайло Фоменко. Адже на початку календарного року форвард покинув київський «Арсенал» (4 голи у першій частині сезону - проти скандально відомої «Мури» в кваліфікації ЛЄ, а також «Металісту», запорізькому «Металургу» та «Говерлі»).
І все заради чого? Так-так, «Севастополя». Зрозуміло, що кримчани не збиралися засиджуватися у ПЛ (Маріуш Левандовський, Денис Кожанов та інші гравців із досвідом «вишки» явно прагнули втілити більші амбіції). Ковпак став черговим пазлом для просування догори, але по правді не вразив ефективністю - всього 3 мʼячі, два із яких припали на матч із «Олександрією».
Хотілося б кращого як для гравця такого класу, але Фоменку вистачило і цього. 3 хвилини з Камеруном, 1 - з Чорногорією (відбір до ЧС-2014), 10 - із Ізраїлем (знову контрольний спаринг) - скромний доробок, хоча і про таке можна мріяти. Ще три поєдинки у запасі - один із Польщею та два із Сан-Марино.
Відзначимо й колоритних гравців із “бородатих” 1990-х. На зорі формування фундаменту збірної анітрохи не дивно, що у 1992-му був викликаний Ігор Жабченко — із кременчуцького “Кременя”. Юрій Мартинов, котрий захищав кольори кіровоградської “Зірки”, взагалі приїхав із Першої ліги (Ковпак згодом повторив його шлях).
Андрій Мущинка представляв запорізький “Металург”, Володимир Савченко — симпатичний ЦСКА-Борисфен, Сергій Турянський, Ярослав Ватаманюк, Микола Юрченко та Андрій Хомин прославили своєю появою “Прикарпаття”. Ось такі вони, тонкощі епохи.