«То був ще радянський союз. І так вийшло, що мене без моєї згоди та без мого відома віддали в оренду на три місяці. Правда, я мав право вибору після оренди.
Ми були на турнірі. Здається, в Амстердамі. І мені в номер почали телефонувати якісь журналісти і щось запитувати іспанською. А я ж нічого не розумів. Коли запитав у нашого адміністратора, він мені розказав, що Безверхий (перший президент «Динамо») підписав контракт стосовно мене.
Потім мене визиває Лобановський. Каже, що є така команда «Еспаньол», яку тільки прийняв в минулому тренер збірної Іспанії. І вона пропонує взяти мене в оренду на три місяці. А є ще «Глазго Рейнджерс», який пропонує контракт на три роки. З «Еспаньолом» там вже все вирішено. А ось з «Глазго» я можу або зараз підписати контракт на перехід до них через три місяці після «Еспаньола», або можу відмовитися.
І тут я зробив, напевно, єдину помилку в своєму житті, відмовившись від контракту з «Глазго». Раніше мені завжди тренери підказували та радили, як краще зробити. А тут прийшлося самому робити вибір. І я вирішив не переходити в «Глазго». Тепер часто про це думаю. Про той вибір. Наскільки могло змінитися моє життя, якби я таки прийняв ту пропозицію. Але як я тоді думав: Іспанія – де море, де тепло, де сонце. Чи Шотландія – де клімат зовсім інший. А у мене тільки народився син. І де йому буде краще? І тому я вирішив поїхати в Іспанію, а з «Глазго» не підписувати контракт.
А чому з «Еспаньолом» контракт був лише на три місяці, – бо у них почалися проблеми. Ще рік назад вони грали у фіналі Кубка УЄФА, а потім команда посипалася і була на грані вильоту з вищого дивізіону. І Лобановський мені так і сказав, що якщо вони вилетять у першу лігу – то я повинен повернутися в Україну, бо з першої ліги він не зможе мене взяти в збірну. «Еспаньол» таки вилетів з вищого дивізіону, програвши перехідні ігри. Але мені запропонували контракт на три роки на вигідних умовах. Та при такому розкладі я б уже не попадав в збірну. І ще переживав, щоб мене не назвали на батьківщині зрадником. Думав про батьків. Як би їм жилося, щоб їх сина називали зрадником. Тому я вирішив не продовжувати контракт. Через три місяці я повернувся в Україну.
Я був без команди, повертався перш за все в збірну. Думав, граючи в збірній, отримаю нові пропозиції. А тут саме Лобановський поїхав в Емірати; новий тренер збірної чомусь мене та ще декількох футболістів посадив «на банку». І вийшло, що я залишився і без клубу, і без збірної. Тому, напевно, це була моя помилка.
Що найбільше вразило? По-перше, що з готелю на базу нас забирали за один день до гри, а не за два, як у Києві. Перша вечеря команди в ресторані: на кожному столі графин вина. Мені пропонують налити, а я відмовляюсь. Вони дивуються, кажуть: «Випий, то нормально». Ввечері гра, а на обід всі можуть випити по келиху вина. Для мене то було дивно. Ну і тренувальний процес набагато легший. Вільного часу багато. Можна спокійно з дитиною машиною на море поїхати.
Потім повернувся в Україну. Далі мені поступила пропозиція з угорського «Ференцвароша». Але буквально перед від’їздом я сильно захворів. Потрапив у лікарню. В мене паралізована була ліва сторона. Спочатку я не хотів давати знати про мою хворобу угорцям. Думав, вилікуюсь, і тоді поїду. Але в лікарні тоді навіть шприців не було.
Тому я вирішив далі лікуватися в Угорщині. Я відправив в Угорщину свої виписки по лікарні. Не дивлячись на мою хворобу, вони підписали зі мною контракт на два з половиною роки. Але я так і не зміг повністю відновитися. Думаю, якби я в свій час підписав контракт з «Глазго», то я б і не захворів. І тоді все було б по іншому.
Тренувальний процес в угорському клубі? Там було дуже багато моментів, до яких я не звик і які мене дивували. Які були не професійними. Наприклад, у нас заплановано два тренування на день. Після ранкового в роздягальні гравець міг сказати тренерові, що важке було тренування, втомилися всі трохи, ноги підсіли… Можна відмінити вечірнє тренування? Тренер погоджується. А я сиджу і думаю, як це можна. Спробував би я таке Лобановському сказати. Боюсь навіть уявити його відповідь. Ну і з тренером всі на «ти». Теж для мене було незвично та дивно.
Також дивно було, що вони перед грою могли за гроші говорити. Що, наприклад, за наступну гру дають сто тисяч форинтів, то ж потрібно краще грати… Як можна перед грою думати про гроші? Ти про гру маєш думати.
Контракт з «Ференцварошем» я розірвав достроково. Я розумів, що не можу вже так грати як раніше. І вирішив піти у бізнес. Місцеві бізнесмени, знаючи мене, знаючи, що я можу допомогти, запропонували мені роботу. Я погодився і почав продавати гранули поліетилену та поліпропілену виробникам в Україні. Вже років 15, як я не займаюся тим бізнесом. В мене є інший бізнес, я представляю інтереси одного з чернівецьких заводів.
В мене два сини. Молодший, Аттіла, з дитинства займається великим тенісом. Йому зараз 33 роки. В Будапешті тренує дітей та дорослих. Старший Ласло займався футболом. Але, якби він жив та тренувався в Україні – то міг би стати хорошим футболістом. Але в Угорщині зовсім інший тренувальний процес. Тому Ласло зараз з товаришами має бізнес, пов’язаний з автомобілями. Зараз футбол в Угорщині на підйомі. Збудовано багато нових стадіонів, виділяються кошти і на збірну, і на місцеві команди.
Приблизно півроку тому мені запропонували працювати в Мункач академії. Це проект, який стовідсотково фінансується Угорщиною. Я там є куратором передакадемічних груп.
Звичайно, працюю, в першу чергу, заради футболу. Я тут спілкуюсь з дітьми, шукаю, кого запросити на перегляд. З батьками їхніми вирішую всі питання. Їздимо на турніри в Румунію, Угорщину з цими дітьми. При цьому всі вони знаходяться на повному забезпеченні академією. Триразове харчування, навчання, форма та всі витрати на турніри. Батьки нічого не оплачують.
Які цілі ставить власник академії? Якісний навчальний процес. Навчити дітей грати у футбол, а найкращим дати змогу грати в професійному клубі Угорщини. На турнірах селекціонери спостерігають за дітьми. За останні тижні троє діток 2010 р.н. вже переїхали до Угорщини і тренуються в Кішварді».