Ще б пак, адже 17-річний уродженець Луцька, вийшовши на поле «БайАрени» у поєдинку головного континентального турніру проти «Зальцбурга», встановив одразу кілька рекордів. І для вітчизняного футболу, і для чинного чемпіона Німеччини.
Виявилося, що Степанов став наймолодшим українцем, який коли-небудь дебютував у Лізі чемпіонів. Більше того, Артем у свої 17 років, три місяці та 16 днів став наймолодшим футболістом-дебютантом «фармацевтів» у чемпіонській Лізі.
Безумовно, дебюту Степанова у складі однієї з найкращих команд Європи та у Лізі чемпіонів сприяли й обставини. Йдеться про травми двох провідних форвардів команди Хабі Алонсо (Боніфейса та Тер'є). До того ж, юний українець з'явився на полі вже за рахунку 5:0, замінивши основного наразі нападника «червоно-чорних» Шика.
«Цей момент Степанов запам'ятає на все життя», – сказав після матчу наставник «Байєра» Хабі Алонсо. І з цим не посперечаєшся, адже кращого дебюту годі й уявити. Ну, хіба що, якби Артем встиг відзначитись результативною дією.
Але йшла вже 73 хвилина матчу, коли він вийшов на поле, гру було зроблено, і Степанов не встиг запам'ятатися чимось визначним у своєму дебютному поєдинку за першу команду «Байєра».
Однак, віддаючи належне банальному збігу обставин, треба обов'язково зазначити, що лише за гарні очі Алонсо ніколи не підтягнув би до основи 17-річного юніора.
На даний момент Артем Степанов помітно прогресує у «Байєрі». Фактурний хлопець став найкращим бомбардиром «фармацевтів» минулого сезону в команді U-17, а цього сезону феєрить і в команді U-19.
Про початок кар'єри Степанова раніше детально пройшовся колега Сергій Тищенко, тому мені не потрібно повторюватися. Скажу лише, що за будь-якого розкладу його дебют і в «Байєрі», і в Лізі чемпіонів – щедрий аванс, який юніор має відпрацювати. Відпрацювати на тренуваннях, у матчах за команду 19-річних, щоб у найближчому майбутньому стати повноцінним гравцем основи першої команди.
Разом з тим, дебют Артема Степанова в «Байєрі» мимоволі дозволяє відмотати час назад і згадати кар'єри інших українських повпредів у цьому славетному клубі, адже, якщо говорити загалом, то саме «Байєр» є «найукраїнською» командою Бундесліги, адже раніше в її лавах виступали Владлен Юрченко та Андрій Воронін.
***
Рання кар'єра Юрченка чимось нагадує перші серйозні кроки у футболі Артема Степанова. Як і нинішній дебютант «Байєра», Владлен перебрався до табору «фармацевтів» із «Шахтаря».
Але, на відміну від Степанова, Юрченко туди перебрався зі скандалом.
У середині «нульових» Владлен Юрченко вважався одним із головних талантів академії «гірників». Тодішній наставник «помаранчево-чорних» Луческу поступово підводив юне обдарування до основи.
Цілком можливо, що Юрченко зробив би непогану кар'єру в першій команді «Шахтаря». Але про це ми можемо лише здогадуватись. А не склалася вона у нього тому, що влітку 2014-го Владлен залишив «Шахтар» і підписав дворічну угоду з «Байєром».
За перехід одного з найголовніших своїх талантів «Шахтар» тоді отримав від «фармацевтів» лише 255 тисяч євро. Спортивний директор «Байєра» Руді Феллер радісно потирав руки, прогнозуючи славну кар'єру українському новачкові, тоді як генеральний директор «Шахтаря» Сергій Палкін у слід втікачеві вибухнув гнівною тирадою.
Після закінчення дворічної угоди з «Байєром», Юрченко продовжив контракт з клубом із Леверкузена ще на два роки. А коли у 2018-му угода між українським «хвилерізом» та німецьким клубом добігла кінця, сторони її не продовжили.
Під «сторонами» я маю на увазі насамперед «Байєр», який розчарувався у Владлені. Юрченко залишав Леверкузен безкоштовно. Але навіть у такому статусі довго не міг знайти команду. І в підсумку його вибір припав на скромний данський «Вайле», де, втім, він теж не відбувся: замість трьох років, які належать за контрактом, півзахисник відіграв там лише рік. І покинув Данію у статусі вільного агента.
Далі було повернення до УПЛ: «Зоря», «Десна», «Ворскла». Тепер ось першоліговий «Металіст 1925». А Юрченка поки що зарано записувати у ветерани: йому лише тридцять. Міг би ще пограти й на більш серйозному рівні.
Міг би, враховуючи його початкові дані та щедрі аванси. Чому ж не склалося? Чому не задалася кар'єра у Леверкузені?
Однозначної відповіді на це непросте запитання немає. Та й не може бути її в принципі, цієї однозначної відповіді.
Спочатку Юрченко програвав конкуренцію через свій незадовільний фізичний стан. Про це він сам пізніше зізнався. Мовляв, «спочатку відлітав від усіх на тренуваннях, не витримував ритм».
Важко було з адаптацією до нових реалій, складно було не лише у фізичному, а й моральному плані. Знову ж таки, мовний бар'єр.
Юрченко був згоден на оренду в іншу німецьку команду, але охочих його взяти не виявилося. Тому він терпляче працював і чекав свого шансу у «Байєрі».
Шансів було не так уже й багато. У Бундеслізі він дебютував восени 2014-го, майже через два роки український півзахисник відзначився дебютним м'ячем за «фармацевтів».
Усього за чотири роки у Леверкузені Юрченко зіграв за першу команду лише 13 поєдинків. Неповних поєдинків.
Травми, програна конкуренція, незадовільна фізична форма - ці та інші причини і не дозволили по-справжньому розкритися Юрченку в Леверкузені.
Багатообіцяюча кар'єра талановитого гравця потім пішла на спад. Він так і не зумів вибратися з-під «уламків» своєї леверкузенської невдачі. І зараз, через роки, можна з упевненістю відзначити, що перехід Владлена Юрченка до «Байєра» був помилкою. Помилкою, яку вже не виправити.
***
А ось перехід ще одного українського футболіста до «Байєра» – Андрія Вороніна – став справжнім одкровенням.
Однак у зв'язку з цим потрібно уточнити, що з кар'єрою Юрченка ігрова хода Вороніна має мало чого спільного. А ось із кар'єрою Степанова – має.
Андрій не провів жодного матчу в чемпіонаті України, і в цьому він на даний момент рідниться з нинішнім українським рекордсменом «фармацевтів».
Однак у табір «Байєра» Андрій прийшов гравцем, який вже повністю сформувався. Гравцем основи, якого, власне, і купували у «Кельна» як повноцінного гравця основи.
До німецького футболу Воронін потрапив ще пацаном. Втім, як і Степанов.
У 16-річному віці Воронін набив 21 гол за юнацьку команду гладбахської «Боруссії». Його дуже рано почали підтягувати до основи першої команди, але жвавий старт виявився за фактом великим розчаруванням.
За п'ять років, проведених у «Боруссії», український форвард відіграв у Бундеслізі лише дев'ять поєдинків, у яких забив один м'яч.
Але, ставши розчаруванням для «Боруссії», Воронін став знахідкою для «Байєра». Хоча на шляху до Леверкузена Андрію довелося зробити ще пару зупинок.
Після Менхенгладбаха був «Майнц», де Воронін у сезоні 2002/2003 став найкращим бомбардиром і цієї команди, і другої Бундесліги.
Далі був «Кельн», який виявився найспритнішим із великої кількості претендентів на молодого українського нападаючого. Подейкували, що послугами Вороніна всерйоз цікавилося наше «Динамо», але Андрій вирішив залишитись у Німеччині. І не помилився.
Хоча сезон у «Кельні» у нього не заладився. Не заладився, перш за все, через травму, через яку форвард пропустив півсезону. Може, саме з цієї причини команда й опустилася до другої Бундесліги.
Однак знову борознити простори другого за силою німецького футбольного дивізіону «Вороні» не довелося. На нього накинув оком «Байєр». І Воронін відповів взаємністю.
Клуб із Леверкузена «вів» Вороніна ще з часів його виступів у Майнці. А коли у футболці «Кельна» Андрій забив один м'яч у ворота «фармацевтів» і «зробив» другий гол (матч завершився внічию 2:2), у «Байєрі» остаточно дійшли висновку, що цього нападаючого потрібно брати. Інакше заберуть інші.
Три сезони, проведені у Леверкузені (2004-2007), можна вважати найвищим розквітом футболіста Андрія Вороніна. Так, згодом у його кар'єрі був ще більш топовий колектив – «Ліверпуль», однак так запалювати на «Енфілді», як запалював на «БайАрені», йому через різні причини вже не вдалося.
Незважаючи на те, що Вороніна брали до «Байєра» для основи, спочатку він був гравцем ротації. І вважався за ранжиром третім форвардом у команді (після Бербатова та Франса). Однак після хет-трику Вороніна у ворота «Армінії» Франса опинився на лаві для запасних, і саме Воронін із Бербатовим склали грізний дует нападників «Байєра».
Два перші сезони Вороніна у «Байєрі» склалися дуже вдало. Українець багато забивав. Раджу подивитись його гол-красень у ворота «Баварії». А ще він двічі забивав у ворота київського «Динамо» у груповому турнірі Ліги чемпіонів (2004-го).
Загалом Андрій став улюбленцем публіки і беззастережно основним форвардом «фармацевтів». Поряд із Бербатовим.
А коли болгарин 2006-го пішов до «Тоттенхема», Андрій засумував. Почав менше забивати. Почав конфліктувати із тренером.
Тим не менш, «Байєр» пропонував Вороніну продовжити контракт, що закінчувався в 2007 році. Але українець відмовив. Насамперед тому, що мав на руках угоду з «Ліверпулем». Від таких угод не відмовляються.
Андрій і не відмовився.
Кар'єра на «Енфілді» у нього не склалася. Особливо якщо порівнювати з його яскравою кар'єрою в Леверкузені. Та й взагалі, після «Байєра» почався повільний захід Вороніна-футболіста.
Можливо, відхід Вороніна з «Байєра» і був помилкою. Але навряд чи хтось на його місці встояв би проти такої «помилки».
А «Байєр» – він назавжди залишиться головною футбольною «піснею» Андрія Вороніна. Запальною такою, ритмічною, пам’ятною.
Одним словом, Артему Степанову є з кого брати наочний приклад.