«Поразка від словенців – це велика трагедія для українського футболу. Йти два роки до мети і програти у вирішальний момент, причому програти не по ділу – це психологічний удар руйнівної сили», – прокоментував підсумки матчів плей-оф Україна – Словенія дуайен тренерського корпусу країни Валерій Лобановський.
Коментували й інші. Гарячі голови взагалі звинуватили в усьому старшого тренера Йожефа Сабо і президента ФФУ Валерія Пустовойтенка. Від послуг першого пропонували відмовитися, другого – достроково відправити у відставку.
«Вступати у словесну суперечку з будь-ким у моєму віці негоже, – відреагував на докори 59-річний Сабо. – Краще помовчу. Контракт у мене закінчується 31 грудня, а там подивимося».
«Нікуди я не зникав, ніде не ховався», – у свою чергу виправдовувався Пустовойтенко, якого протягом тривалого часу не бачили у стінах федерації ані журналісти, ані навіть самі співробітники. Було відомо, що Валерій Павлович склав повноваження Прем'єр-міністра України, от і виникли здогадки, чи не збирається він взагалі відійти від справ.
«Ні, я й надалі виконуватиму функції голови вітчизняного футболу, – запевнив Пустовойтенко. – Відтоді, як я очолив федерацію, ми досягли суттєвого прогресу. Дуже важливо не лише зберегти позитивні тенденції, а й примножувати їх».
Природньо, виникло запитання, хто ж очолить збірну? Тим більше що Сабо не став чекати закінчення терміну дії свого контракту, а написав заяву про небажання продовжувати угоду, якщо така пропозиція надійде.
«Я втомився! Нехай хтось, хто прийде на моє місце, доб’ється більшого», – емоційно кинув Йожеф Йожефович.
«Вибір тренера національної команди – надто відповідальне рішення, щоб поспішати з його прийняттям», – зазначив Пустовойтенко після того, як засідання Виконкому ФФУ, на порядку денного якого значилося це питання, було перенесено з кінця грудня на 20 січня 2000 року.
Однак в означену дату ім'я наставника оприлюднено не було, хоча всі розуміли чи здогадувалися, що мова йде про кандидатуру Валерія Лобановського. Тим більше що сам президент федерації не приховував: «Національну команду повинен очолювати найкращий тренер країни. А таким є, безумовно, Лобановський».
Валерій Васильович між тим згоду давати не поспішав.
«Про авторитет, заслуги, талант Лобановського розповідати зайве, – доповідав Пустовойтенко невдовзі, немов підстьобуючи Метра до прийняття рішення. – Я зробив йому пропозицію. Адже вже зараз ми повинні думати про майбутнє, передусім – про успішний виступ збірної у наступному відбірному циклі».
А ще через деякий час з'явилася інформація про те, що сторони досягли принципової згоди. Але з умовою, що виконкомом федерації буде затверджена розроблена Лобановським програма функціонування національної команди, яка враховуватиме організаційні, методологічні та фінансові аспекти її діяльності».
«Якщо запропонований мною план здасться надто складним, то, очевидно, мені немає й сенсу братися за цю справу, – попередив Лобановський. – Треба думати не лише про локальні завдання – такі, як вихід до фінальної частини чемпіонату світу. Необхідно залишити після себе напрямок, фундамент для подальшого прогресу збірної. Таке моє кредо».
Програму Лобановського було затверджено на засіданні виконкому 28 лютого. А 2 березня 2000 року Валерій Пустовойтенко повідомив, що Метр дав згоду очолити національну збірну України. Контракт з Валерієм Васильовичем був підписаний на два роки.
Асистентами Лобановського стали Володимир Веремєєв і Леонід Буряк. Також були узгоджені дати найближчих контрольних матчів – 26 квітня з Болгарією та 31 травня з Англією…
Тим часом ще 7 грудня 1999 року у токійському Міжнародному центрі «Форум» відбулося жеребкування кваліфікаційного раунду ЧС-2002, який готувалися прийняти Японія і Корея. Україну, яка була посіяна у другий кошик, на церемонії представляли віце-президент федерації Анатолій Біденко та генеральний директор компанії УФІ, ексклюзивного комерційного партнера ФФУ, Олег Шкреба.
Підсумки жеребкування обнадіювали. У суперники синьо-жовтим по 5-й європейській відбірній групі дісталися команди Норвегії, Польщі, Уельсу, Вірменії та Білорусі. І жодної збірної з числа топ.
Утім, у Валерія Лобановського з цього приводу була своя думка: «Наша група – найскладніша. Тому що у ній немає суперників на кшталт Андорри, Люксембурга і схожих. Неважко уявити, що команди у ній будуть втрачати очки у матчах між собою. Тобто, кожна збірна – конкурентоспроможна. І у цьому складність групи».
Чи є одним з фаворитів команда України? Лобановський не став відповідати на це запитання, повторивши, що усі суперники, особливо на старті, приблизно рівні. Проте завдання подолати кваліфікацію перед українською збірною стоїть, ніхто його не відміняв. А чи вдасться завдання виконати, покаже час.
Між тим керманич сіяної з першого кошика збірної Норвегії, яка останнім часом добилася значного прогресу, Нільс-Йохан Семб висловив у цілому задоволення жеребкуванням, додавши: «Відверто кажучи, я б віддав перевагу зустрічам з англійцями, аніж з українцями. Надто вже голосно заявила про себе ця команда. Грати з нею дуже важко, у її складі є низка неординарних виконавців».
З побоюванням поглядали у наш бік й інші суперники. А поляки і поготів відмовилися від спарингу з синьо-жовтими, призначеного попервах на 24 березня.
Натомість у польській столиці Варшаві 8 лютого відбулася зустріч представників країн 5-ї групи з метою затвердження календаря. Нічого путнього з цього не вийшло: жоден із запропонованих учасниками зустрічі варіантів іншим не підійшов. І тоді було вирішено скласти розклад наосліп за принципами, заздалегідь затвердженими ФІФА.
Українцям стартувати у відбірному турнірі ЧС-2002 випало 2 вересня домашнім матчем з Польщею…
ЗБІРНА УКРАЇНИ В 1999 РОЦІ
Проведено 11 матчів – рекордний показник за історію (3 перемоги, 7 нічиїх, 2 поразки, м’ячі 11 – 6).
Найбільшу кількість матчів (по 11) 1999 року провели Владислав Ващук та Олександр Головко (обидва – «Динамо»).
Найкращий бомбардир (4 голи) – Сергій Ребров («Динамо»).
Загалом за історію (1992 – 1999) наша команда провела 58 поєдинків (23 перемоги, 17 нічиїх, 18 поразок, м’ячі 71 – 62).
Зокрема під керівництвом Йожефа Сабо – 34 матчі (16 перемог, 12 нічиїх, 6 поразок, м'ячі 50 – 26).
Найбільшу кількість матчів за історію провели: 35 – Олександр Головко («Таврія», «Динамо»), 34 – Сергій Ребров («Шахтар», «Динамо»), по 33 – Олег Лужний («Динамо»), Сергій Попов («Шахтар», «Зеніт»).
Найкращі бомбардири за історію: 12 голів – Сергій Ребров («Динамо»), 8 – Тімерлан Гусейнов («Чорноморець»), Андрій Шевченко («Динамо»), 6 – Віктор Леоненко («Динамо»).
Михайло МЕЛЬНИК, «Футбольний клуб»