– Тобі знадобився 21 матч, щоб зробити першу результативну дію. Наскільки я розумію, кожен наступний матч без результативної дії тебе все більше психологічно в яму закидував.
– Так. Дивись, я такий футболіст – я не бомбардир. Я хочу їм бути, але я не бомбардир. Я підношу, мені так здається, снаряди. Якщо я ще буду, от мені так здається, забивати в кожному матчі – то я кудись поїду. В мене є мета десь ще прогресувати.
Я десь розвиваю атаки на швидкості, я десь передачі віддаю. Треба бити, а я не б’ю, хочу ще краще комусь віддати, це в мене є.
– Тонкий футболіст?
– Ну, прям тонкий – це Буяльський. У мене щось є, але це треба працювати.
– Тебе, я знаю, Луческу теж підтискав. Він казав: «Каба, коли?»
– Так. Він це сказав жартома, я нормально на це відреагував. Але все одно воно так закралося трохи. Буквально, може четвертий-п’ятий матч був.
Я просто у Скрипника грав відтягнутого, «десятку». Він хотів, щоб забивав, але ніколи мені не казав: «Забий гол, коли ти вже заб’єш?» Я робив і гольові, щось там забивав. Ніколи не було такого.
А тут прийшов – звісно, «Динамо» Київ, інший тренер. І він мене десь так: «Каба, коли ти заб’єш?» А в мене навіть моментів нема. Ладно, коли в тебе моменти є, і ти не можеш забити – це одне. А коли ти навіть не підходиш до воріт, ти десь там тусуєшся. І я навіть не знав, як це зробити, і воно тисне-тисне.
Я там якусь випадкову гольову віддав, вже не пам'ятаю, в якому матчі – воно трохи так впало, але все одно: «Та одна всього лиш».
Я прийшов у залу, зустрів, не пам'ятаю, чи Григорія Михайловича, чи Ігоря Михайловича. І він так каже: «Синку, це тільки перша твоя гольова?» І мені так соромно стало, типу: «Ну, блін, так, тільки перша».
У мене всередині такий крик: «Так, я хочу більше, і ви хочете, але на даний момент це мій максимум, можливо». Я знаю, що я можу, але не виходить. Просто не можна описати, які це емоції негативні всередині тебе живуть, і ти не можеш їх випустити назовні.
– Як ти вважаєш, ця критика справедлива була?
– Чесно кажучи, так. Вона неприємна була, мені хотілося провалитися скрізь землю, мені не хотілося, чесно скажу, цих грошей у «Динамо».
сюди мріяв потрапити. Багато дітей мріють сюди потрапити. І коли я був таким хлопцем, які зараз там (показує на дітей, які тренуються за кадром – прим.), я хотів сюди потрапити. І зараз я від цього буду відмовлятися?
Я дорослий, мені 27-28 років, але я всередині – дитина. І мене це дуже бісило, що я відмовляюся від своєї мрії. Мені дали – ну, як дали, я це сам зробив: прийшов з «Чорноморця» в «Зорю», з «Зорі» в «Динамо» – я це заслуговую.
Але от щось так зіграло, що я залишився тут і просто перетерпів. Прийшов Шовковський, і я все одно міг погано грати. Щось так опа – зіграло, пазли склалися. Волошин грав, отримав травму, я вийшов, «Руху» забив – опа, другу гру, третю гру граю добре, і понеслося, кураж.
Зараз так, як я граю, є хороші ігри, але це вже норма, вже всі знають, що Кабаєв, типу, може. Але всі хочуть, і я хочу ще вище, – сказав Кабаєв.