– З Буяльським, знаю, у вас була прикольна історія. Він тобі розповідав, як треба бити на тренуваннях, трошечки пихав. Але там був нюанс.
– Та не те, що він пихав. Він, мабуть, просто хотів підказати, як краще, щоб я з 10 забивав не 1-2, а хоча б 5. Я бив на силу, щось залітало, щось ні. Він каже: «Каба, бий слабкіше, але точніше». Я завжди, коли бив, силу прикладав.
І потім якось зайшли – мабуть, уже був Миколайович. Вони зайшли й кажуть: «Блін, ми думали, ти молодий хлопець. Відкрили Вікіпедію – а ти на рік-два молодший за мене». Ну, і це до сьогоднішнього дня.
У збірну вперше викликали. Завжди ж у збірну останнім часом викликають молодих – і викликали мене, 29 років. Вони кажуть: «О, ще молодий, перспективний». До сьогодні є така затравка. Я нормально на це реагую.
– У мене є інформація, що хтось у тебе одного разу бутси поцупив.
– Теж Віталік Буяльський. Я прийшов з «Зорі», тут шафки такі були металеві. Може, було 2-3 пари бутс, я прийшов і кажу адміністратору: «Саня, в мене бутси пропали».
Вони: «Та да, з «Зорі» прийшов – які там бутси пропали». Ходить травить: «Каба каже, що бутси пропали. Ні в кого нічого не пропадало». Думаю: «Що тут такого? Може, хтось поцупив? Не знаю, може, з U-19?» Я ж тільки прийшов у клуб.
Бо я бачив, як хлопці з U-19 у «Зорі» у порваних бутсах, коли ми їм бутси давали – була така ситуація не дуже хороша. І думаю: «Може, в «Динамо» так само?»
І потім пройшов десь місяць буквально. Я просто зайшов, там такі шафки були, і там не було ні прізвищ, нічого. Я відкрив свою і, можливо, трохи далі відкрив Буяльського – бачу, мої бутси там.
Кажу: «Буя, це мої бутси. А чого ти мені не казав?» – «Я не знав, я хлопцям відправляю в Калинівку своїм, щоб у селі грали». Я кажу: «От, бачите. А кажуть, що бутси ніхто не краде – виходить, Буяльський».
Зараз у мене багато вже пар бутс, і він питає вже: «Можна я щось візьму відправлю, що тобі не потрібно?» То таке. Якщо щось десь у когось пропадає – то я вже хлопцям кажу: «Перевірте у Буї в шафці – може, щось у нього завалялося», – сказав Кабаєв.