Трансфери у футболі – це завжди цікаво. Вболівальники із нетерпінням чекають, як їхнім улюбленим клубам вдасться провести той чи інший період переходів, аби дізнатися остаточно, кого продадуть, а кого підпишуть.
В українському футболі зима традиційно є дуже активним періодом трансферної діяльності. На відміну від більшості європейських чемпіонатів, у цей період року наша ліга бере значно суттєвішу паузу, і це дає можливість клубам добре попрацювати над кадровими аспектами. Інше питання, що, як правило, гучних угод на початку року в нас не так вже й багато, як мінімум якщо брати до уваги суми трансферних компенсацій.
Втім, практично завжди цікаві трансфери в УПЛ були присутні, і сьогодні ми пропонуємо вам повернутися на двадцять років назад, аби згадати сім найдорожчих переходів зими 2005-го у вітчизняному елітарному дивізіоні…
7. Марко Девич
Сума угоди: 150 тисяч євро
Маршрут трансферу: «Вождовац» → «Волинь»
На початку січня 2005 року луцька «Волинь» здійснила абсолютно пересічний, як здавалося тоді більшості трансфер – купила маловідомого для вітчизняних уболівальників балканця. Ним був сербський нападник Марко Девич, за якого «Волинь» заплатила 150 тисяч євро компенсації «Вождовацу».
На зимову паузу наприкінці 2004-го «Волинь» пішла на високому четвертому місці, поступаючись лише «Шахтарю», «Динамо» та донецькому «Металургу». Не дивно, що на другу частину сезону перед командою Віталія Кварцяного ставилося амбітне завдання, під вирішення якого були потрібні новачки. Девич якраз став одним із них. І нехай з ходу допомогти «Волині» сербу не вдалося – він провів 14 матчів, у яких відзначився лише 2 асистами, – натомість на дистанції «в довгу» Марко став абсолютно культовою фігурою, і навіть не для Луцька, а для усього українського футболу загалом, хоча насамперед – для Харкова, де він був ніким іншим, як «першим після Бога».
У «Волині» Девич провів лишень півтора роки. За цей період він зіграв 32 матчі у чемпіонаті та відзначився скромними 2 забитими м'ячами. Але цього виявилося достатньо, аби у нього повірили в «Металісті», який викупив серба у луцького клубу за 175 тисяч євро. Вже у сезоні-2007/08 Девич проявить себе у всій красі – він забив 19 м'ячів у 27 поєдинках УПЛ, й настільки сподобався українським фанатам, що більшість із них вкрай прихильно поставилися до такого непростого питання, як натуралізація. Девич отримав український паспорт, й згодом зіграв 35 матчів за «синьо-жовтих», в яких забив 7 м'ячів.
З «Металіста» Девич пішов влітку 2012-го у «Шахтар» за 5 мільйонів євро. Але із Луческу Марко спрацюватися не вдалося, і вже взимку 2013-го він повернувся до Харкова. Через рік Девич зважився на, вочевидь, найбільш неоднозначний вчинок у кар'єрі – на тлі російської агресії проти України, що якраз починалася, погодився перебратися в «Рубін»… Потім пограв за «Аль-Раян» у Катарі, «Ростов», «Вадуц», «Вождовац» та «Сабах». Саме у Азербайджані влітку 2020 року Марко й повісив бутси на цвях. Загалом на його рахунку 219 матчів в УПЛ, у яких він відзначився 90 забитими м'ячами та 34 результативними передачами.
6. Крістіан Ірімія
Сума угоди: 550 тисяч євро
Маршрут трансферу: «Динамо» Бухарест → «Динамо» Київ
На початку 2005-го у київському «Динамо» продовжували спроби вирішити проблему на правому фланзі оборони. Віковий Юрій Дмитрулін вже не витягував інтенсивності та темпу матчів, а підписаний раніше бразилець Алессандро Морі Нуньєс виявився просто «мильною бульбашкою», за запрошення якої скаутам «біло-синіх» має бути як мінімум соромно.
Чергову спробу закрити проблемну позицію було здійснено у січні 2005-го, коли кияни оформили трансфер правого фулбека бухарестського «Динамо» Крістіана Ірімії. За гравця молодіжної збірної Румунії було заплачено трохи більше півмільйона євро, й загалом цей трансфер тоді здавався досить перспективним, оскільки український клуб брав за адекватні гроші 23-річного виконавця із досвідом виступів не лише у чемпіонаті Румунії, а й у кваліфікації Ліги чемпіонів.
«Кікі», як просив себе називати Ірімія, зіграв усього чотири (що правда, всі – від свистка до свистка) матчі у другій частині сезону-2004/05, і після сенсаційної поразки від запорізького «Металурга» (1:2) більше на полі не з'являвся. «Динамо» тоді вело напружену боротьбу за чемпіонство із «Шахтарем», і саме втрати очок у трьох матчах поспіль на рубежі березня-квітня коштували «біло-синім» підсумкового «золота» ліги. Влітку 2005-го пост коуча «Динамо» залишив Йожеф Сабо, а в Леоніда Буряка та Анатолія Дем'яненка, котрі тренували киян потім, Ірімія не користувався довірою абсолютно…
На початку 2007-го «Динамо» відпустило Ірімію вільним агентом назад до Румунії. Відверто кажучи, навіть на батьківщині Крістіан продовжив виступати на вкрай низькому рівні, який не заслуговує на серйозну увагу. Бутси на цвях захисник повісив лише у 2022 році, коли йому було вже за 40, але зробив це він у команді «Інтер» із міста Кимпулунг, яка виступає у третьому за силою дивізіоні тамтешнього футболу. Ще той «рівень», погодьтеся…
5. Аніс Буссаїді
Сума угоди: 700 тисяч євро
Маршрут трансферу: «Стад Туніз'єн» → «Металург» Донецьк
На початку 2005-го в Україну також перебрався правий захисник із Тунісу Аніс Буссаїді. Він став новобранцем донецького «Металурга» – третьої команди чемпіонату, яка заплатила за перехід африканця чималі як для себе 700 тисяч євро. Варто зазначати, що на той момент Буссаїді вже був футболістом національної збірної Тунісу, у якій дебютував ще у 2002-му під керівництвом легендарного француза Роже Лемерра – тренера, котрий привів збірну Франції до тріумфу на Євро-2000.
У «Металурзі» Буссаїді швидко закріпився в статусі футболіста основного складу. У другій частині сезону-2004/05 туніський фулбек зіграв 17 матчів та відзначився 1 результативною передачею, а донецька команда виконала завдання-максимум та виграла боротьбу за «бронзу» у «Дніпра», який на фініші обійшла на одне очко.
Згодом Аніс провів у «Металурзі» ще два із половиною сезони, засвітившись на рівні кваліфікації Кубка УЄФА, а потім пішов до київського «Арсеналу», де його через проблеми були змушені вже через місяць відпустити в оренду у «Мехелен». Влітку 2008-го Буссаїді у статусі вільного агента залишив Україну остаточно, ставши гравцем «Зальцбурга», із яким йому поталанило стати дворазовим чемпіоном Австрії.
У першій половині сезону-2010/11 тунісець грав у Греції за ПАОК, потім прийняв запрошення від російського «Ростова», а на початку 2012-го повернувся до України, підписавши контракт із «Таврією», де й виступав аж до завершення кар'єри, яке датоване літом 2014 року.
Після завершення кар'єри гравця Буссаїді став тренером. Спочатку працював із рідним для нього «Стад Туніз'єн», потім був асистентом в «Есперансі», а з 2023-го до 2024-го працював коучем молодіжної збірної Тунісу. Влітку минулого року Аніс прийняв рішення, за яке рано чи пізно йому має стати соромно – поїхав за «довгим рубльом» до росії, де отримав посаду асистента головного тренера клубу елітарного дивізіону «Хімкі». Цікаво, що очолює цю команду інший поціновувач легких грошей іспанець Франк Артіга – екс-наставник молодіжних команд «Барселони», в яких він працював разом із відомими нині Андре Онана, Адамою Траоре та Антоніо Санабрією. Щоправда, на відміну від дитячого рівня, жодних досягнень на дорослому Артіга не має – така собі аналогія із Андресом Карраско, котрий ще до середини грудня очолював черкаський ЛНЗ…
4. Педро Бенітес
Сума угоди: 1,7 млн євро
Маршрут трансферу: «Серро Портеньо» → «Шахтар»
Трансфер парагвайського центрбека Педро Бенітеса, безумовно, є одним із найбільш провальних у сучасній історії «Шахтаря». У січні 2005-го за цього захисника «гірники» заплатили «Серро Портеньо» 1,7 мільйони євро, але натомість не отримали нічого. Бенітес, котрий у 2004-му у складі збірної Парагваю зіграв у всіх чотирьох матчах на Копа Америка, де дістався чвертьфіналу, за «Шахтар» не провів жодного офіційного поєдинку.
Вже влітку 2005-го, лише через півроку після покупки, «гірники» відпустили Бенітеса вільним агентом назад у «Серро Портеньо», після чого він грав виключно на батьківщині із нетривалими вояжами до Мексики та Бразилії. В якийсь момент Педро навіть повертався до збірної Парагваю, але туди його викликали для участі суто у товариських матчах.
Грати у футбол на професійному рівні Педро Бенітес перестав влітку 2018 року, коли став вільним агентом. А на початку 2020 року захисник офіційно повісив бутси на цвях. На його рахунку 47 матчів у Кубку Лібертадорес, натомість жодного – в українській Прем'єр-лізі… І такі контрасти трапляються.
2-3. Жадсон
Сума угоди: 5 млн євро
Маршрут трансферу: «Атлетіко Паранаенсе» → «Шахтар»
У 2005 році «Шахтарю», як показав хід історії, вдалося провернути дві дуже успішні угоди з «Атлетіко Паранаенсе». Взимку того року в Україну перебрався Жадсон, а влітку до нього у таборі «помаранчево-чорних» приєднався Фернандіньо. Обидва стали абсолютно культовими фігурами для «гірників».
Жадсон, якого у вболівальницькому середовищі через аж ніяк не видатну антропометрію нерідко називали «малюком», провів сім років у «Шахтарі», де з ходу став основним футболістом. У другій половині сезону-2004/05 хавбек зіграв 15 матчів, у яких відзначився 11 результативними діями (6 голів та 5 асистів) – видатний показник для новачка-бразильця, оскільки для більшості його співвітчизників період адаптації до європейського та українського футболу займав від півроку й більше.
За сім років у «Шахтарі» Жадсон шість разів ставав чемпіоном України, а у 2009-му допоміг «гірникам» виграти історичний для них перший єврокубок – Кубок УЄФА. Причому саме Жадсон забив вирішальний м'яч у фіналі проти «Вердера» (2:1), вже у додатковий час.
У січні 2012-го Жадсон почав слізно проситись назад на батьківщину, мотивуючи своє рішення сімейними обставинами. «Шахтар» пішов назустріч побажанням хавбека та відпустив його в «Сан-Паулу» за 4 мільйони євро. Через два роки Жадсон перейшов до «Корінтіанса», а ще через два роки поїхав до Китаю, де отримав можливість як слід підзаробити у «Тяньцзінь Цюаньцзянь». В 2017-му він повернувся у «Корінтіанс», де виступав ще протягом трьох років, а потім отримав статус вільного агента. Далі були ігри за «Атлетіко Паранаенсе», «Аваї» та «Віторію», але цей період кар'єри був, вочевидь, тим, який прийнято називати «лебединою піснею», яка, до того ж, не обійшлася без скандальних історій.
Влітку 2022-го Жадсон завершив кар'єру, після чого вирішив не залишатися у футболі у якійсь з ролей, а остаточно відійти в бік. Щоправда, це не заважає хавбеку й досі «розгрібати» деякі старі професійні справи – наприклад, навесні 2023 року він відсудив майже 2 мільйони євро компенсації в «Корінтіанса».
2-3. Родріго
Сума угоди: 5 млн євро
Маршрут трансферу: «Сан-Паулу» → «Динамо»
Родріго Балдасо да Коста або просто Родріго також перебрався до України на початку 2005 року. За його трансфер «Динамо» виплатило «Сан-Паулу» пристойну на той час компенсацію у 5 мільйонів євро. І загалом таку вартість можна пояснити тим, що на момент переїзду в стан «біло-синіх» на рахунку Родріго було вже понад п'ятдесят поєдинків у бразильській Серії А, причому він був ключовим центрбеком для «Сан-Паулу», а за підсумками сезону-2004 ще й виявився другим у опитуванні на найкращого гравця чемпіонату.
В «Динамо» Родріго стабільно виступав у другій половині сезону-2004/05, коли коучем киян ще був Йожеф Сабо. Після відходу останнього бразилець перестав бути безумовно основним, хоча Леонід Буряк та Анатолій Дем'яненко все ж таки знаходили для легіонера місце у складі та надавали йому ігрову практику. Сам бразилець згодом казав, що перехід до «Динамо» був для нього помилкою, і що після відставки Сабо у стані «біло-синіх» відбувався повний безлад:
«Мені в «Динамо» подобався Сабо. Він мав стабільний склад. Він обрав основну групу та їй довіряв. Буряк та ще один наставник (Дем'яненко – прим. авт.) шарахалися із боку в бік. Вони не могли визначитися, хто основний, а хто запасний. Не було твердої групи [основи]. Ти граєш то з одним у парі, то з іншим, що природно призводить до непорозуміння. Коли я прийшов, у Сабо грали усі бразильці. Команда сильно виступила у Лізі чемпіонів, а наприкінці року ми взяли Кубок України, перемігши «Шахтар». Пішов Сабо й почався безлад. Буряк розвалив команду. Я не розумів логіку вибору складу. За Дем'яненка ця тема продовжилася, тому я і попросився в оренду. Я звик, що хоч би де грав, завжди був основним. А тут мені то довіряли, то ні».
А ще Родріго прославився у «Динамо» своєю психічною нестабільністю у відносинах із партнерами. Нерідко центрбек накидався навіть не на суперників, а на своїх товаришів по команді. Зокрема, відомо про його бійки із Клебером та Алієвим. З останнім бразилець не зміг поділити право виконати стандартне положення, про що згодом в одному з інтерв'ю згадував інший екс-легіонер «біло-синіх» Дуду:
«Більшість [гравців «Динамо»] дуже боялася Родріго, який грав на позиції центрального захисника. Він був божевільним, він бив українців. Українці його боялися. Він буквально надирав їм дупи на тренуваннях. Пам'ятаю, як Родріго турнув під зад одноклубника у «Динамо» лише за те, що він приготувався виконати штрафний удар».
«Динамо» багато разів відправляло Родріго в оренди до бразильських команд («Корінтіанс», «Фламенго», «Сан-Паулу», «Греміо», «Інтернасьонал»), допоки нарешті в січні 2012-го в центрбека закінчився контракт із киянами і той залишив Україну вільним агентом. Київський клуб виявився єдиним європейським у кар'єрі Родріго, яку офіційно було завершено наприкінці 2017-го.
Усього в УПЛ Родріго зіграв 44 матчі (7 голів, 3 асисти), завоювавши за підсумками сезону-2006/07 чемпіонський титул.
1. Елано
Сума угоди: 7,8 млн євро
Маршрут трансферу: «Сантос» → «Шахтар»
Трансфер хавбека «Сантоса» Елано Блумера, котрого найчастіше іменували просто Елано, мабуть, став першим по-справжньому елітарним у сучасній історії «Шахтаря». На початку лютого 2005-го «гірники» за 7,8 мільйонів євро підписали не просто чергового молодого та перспективного бразильця, а й гравця національної збірної цієї країни, оскільки ще у жовтні 2004-го Елано встиг дебютувати за «селесао» у матчі кваліфікації на чемпіонат світу-2006 проти Колумбії (0:0).
Елано був надзвичайно витонченим, з огляду на його футбольні інтелектуальні здібності, виконавцем. Він мав чудове бачення поля, гарну швидкість, техніку та удар. Хавбек вмів забивати сам і був здатний якісно асистувати партнерам. Але його ключовою проблемою, яка проявилася у Донецьку, була надмірна зарозумілість. Складалося враження, що Елано робить послугу тим, що виходить у футболці «Шахтаря» у матчах УПЛ, хоча загалом щодо самовіддачі особливих претензій до бразильця майже ніколи не виникало. З іншого боку, якщо порівнювати його із Фернандіньо, то різниця у підході до справи між цими двома бразильцями була разючою.
У «Шахтарі» Елано провів два із половиною роки, двічі ставав чемпіоном України, дебютував у Лізі чемпіонів. Влітку 2007 року «гірники» зрозуміли, що з бразильцем настав час прощатися, поки той остаточно не став нерозв'язною проблемою для команди. Якраз надійшла пропозиція у 12 мільйонів євро від «Манчестер Сіті», яка й була прийнята. Але в Англії у бразильця загалом не задалося…