На даний момент український футбол перебуває не на найвищому рівні. Через низку подій, які на це впливали й досі впливають безпосередньо, ми суттєво відкотилися від рівня довоєнного чемпіонату. Велика кількість якісних легіонерів, будівництво стадіонів та інфраструктури, непогана, за європейськими мірками, заробітна плата (не лише у двох-трьох клубах, а щонайменше у половини команд чемпіонату) — усе це давало неабиякий поштовх футболістам з українським паспортом для їхнього особистого розвитку.
З “бажанням” їхати за кордон у інший чемпіонат було видно, що ми досягли певного прогресу. Можна згадати трансфер Дениса Олійника з харківського “Металіста” до “Дніпра” за 7 млн євро або преміальні гравцям київського “Динамо” в розмірі 50 тисяч доларів. Українські гравці опинялися у “теплій ванні”, граючи вдома за свій клуб і національну збірну, отримували доволі непогані гроші та при цьому насолоджувалися футболом при заповнених трибунах умовного “Олімпійського”, “Дніпро-Арени” або ОСК “Металіст”.
Зараз ми маємо серйозний брак якісних виконавців, а українські “проспекти”, щойно виходячи на певний рівень, одразу прагнуть покинути УПЛ у пошуках нових викликів та сильнішої конкуренції.
Але давайте згадаємо українських гравців, які колись залишили Україну в пошуках цих самих викликів і вже доволі довго перебувають за межами батьківщини. Футболісти, яким пора повертатися, щоб своїм досвідом та навичками піднімати рівень українського футболу.
Віктор Коваленко (вільний агент)
Перший і, напевно, найзірковіший український футболіст, який нині не має клубу, — це Віктор Коваленко.
У лютому 2021 року Коваленко став гравцем “Аталанти” з Бергамо, перейшовши до італійського клубу всього за 700 тисяч євро, хоча на той момент його трансферна вартість становила близько 6 млн євро. Майже вдесятеро меншу суму “бергамаски” заплатили через те, що контракт гравця з “Шахтарем” спливав за пів року, а сам футболіст не хотів його продовжувати.
Відрізок кар’єри в Бергамо відверто не вдався. Віктор, хоч і мав у клубі партнера-українця Руслана Маліновського, так і не зміг знайти себе в команді Гасперіні. Далі була оренда в “Спецію”, де виходець із Херсона, здавалося, почав набирати хід та пристосовуватися до італійської Серії A. Чого вартий лише його переможний асист у матчі проти “Мілана” на “Сан-Сіро”, коли Віктор вийшов на поле після заміни на 80-й хвилині, а вже у компенсований час на 90+5 хвилині відзначився результативним пасом.
Потім було повернення до “Аталанти” та повторна оренда в “Спецію”, де Коваленко так і не зміг набрати свою найкращу форму. Остання річна оренда в “Емполі”, два забиті м’ячі та асист у її складі були лише короткостроковим покращенням ситуації.
Минулого літа Віктор Коваленко став вільним агентом. Клуб, який би “прихистив” українця, не знайшовся і досі. Ходили чутки про зацікавленість у ньому з боку клубів MLS та турецької Суперліги, але до підписання контракту справа так і не дійшла. Хотіли б побачити Коваленка знову в помаранчево-чорній футболці?
Роман Безус (“Омонія”) Нікосія, Кіпр
Роман Безус — один із тих гравців, які мають чинний контракт. Трудовий договір українця з кіпрським клубом “Омонія” закінчується 31 травня цього року. Безусу, який раніше виступав за “Дніпро”, “Динамо” та низку інших клубів, восени цього року виповниться 35 років. Цілком можливо, що нинішня команда Романа стане останньою у його кар’єрі.
Проте чому б Безусу не повернутися в Україну і не пограти в УПЛ бодай один сезон? Кременчужанин за походженням розпочинав кар’єру у місцевому “Кремені”, а згодом перебрався до головного “флагмана” регіону — полтавської “Ворскли”. Команду з Полтави посеред сезону очолив Юрій Максимов, який вирішив увійти в полтавську річку двічі.
Як ми знаємо, Юрій Вільйович любить досвідчених гравців, а досвіду у Безуса “хоч відбавляй”.
Тому після закінчення контракту з “островітянами” він міг би приїхати до Полтави вільним агентом. Здається, всі в цій ситуації тільки виграють. Роман красиво завершить кар’єру у рідному регіоні, в клубі, який дав йому перепустку у “великий” футбол. А для “Ворскли” це — боєздатний футболіст, який стане лідером роздягальні та одним із помічників тренера на полі. Він зможе допомогти команді вийти з “крутого піке” та знову претендувати на єврокубки.
За даними порталу Transfermarkt, ринкова вартість Романа Безуса становить 250 тисяч євро.
Ігор Пластун (“Ейпен”) Ейпен, Бельгія
Вихованець київської “Оболоні”, після місячного перебування без клубу, 5 лютого нарешті підписав контракт із командою другого бельгійського дивізіону “Ейпен”. Щоправда, грати за неї Ігор буде лише п’ять місяців.
Минулої зими, коли київське “Динамо” активно шукало центрального захисника (кияни, до речі, й досі перебувають у цьому пошуку), ходили розмови про нібито зацікавленість у тоді ще гравцеві болгарського “Лудогорця” — Пластуні. Однак до конкретики справа так і не дійшла. Зрештою, українець став гравцем “Ордабаси” і поїхав грати до Казахстану, продовживши свій вояж закордонними клубами.
Здається, всі ці події ніби натякають Ігорю на необхідність повернення додому. Його досвід став би в пригоді клубу, який бореться за єврокубки. Наприклад, умовний “Кривбас” Юрія Вернидуба, у якого після відходу Стецькова та Драмбаєва утворився дефіцит на цій позиції, міг би стати чудовим варіантом як для клубу, так і для самого гравця.
На цей момент Ігорю 34 роки. Навряд чи це той вік, коли можна дозволити собі змінювати команду кожні пів року, тож повернення додому виглядає ідеальним варіантом.
Звичайно, після підписання контракту з бельгійським клубом ця опція наразі перестає бути актуальною, але чому б не повернутися до цього питання влітку?
Мирослав Мазур (вільний агент)
Мирослав Мазур народився у Києві 11 серпня 1998 року, виховувався в академії столичного “Динамо”, навіть грав за дубль киян у “Динамо-2”. Проте вийти на рівень основної команди Мирославу не судилося, і в 2017 році він став футболістом чернівецької “Буковини”, продовживши свою кар’єру у Другій лізі України.
Змінивши декілька вітчизняних клубів, українець опинився в чемпіонаті Молдови, приєднавшись до “Сфинтул Георге” – це був його перший закордонний досвід. У молдовському клубі він виступав на правах оренди з полтавської “Ворскли”, де перебував на контракті.
Після закінчення терміну угоди та повернення в Україну Мазур, уже як вільний агент, поїхав грати до чемпіонату Швеції. Згодом він підписав контракт із польською “Ягеллонією” (Білосток), проте закріпитися в команді довше, ніж на пів року, Мирослав не зміг. Далі українець став гравцем “Естерсунда”, повернувшись до Швеції. У цьому клубі він затримався аж на два роки, що стало найдовшим перебуванням в одній команді (не враховуючи академії).
На початку 2024 року він став гравцем литовського “Жальгіріса”, з яким згодом виграв перший у кар'єрі трофей – чемпіонат Литви. Однак тенденція змінювати клуб ледь не щороку знову повторилася, і на початку цього року Мазур знову став вільним агентом.
Фактурний центральний захисник зі зростом 1,94 см. і досвідом (хоч і не дуже тривалим) виступів за кордоном точно міг би посилити будь-якого середняка УПЛ. Здається, такі клуби, як “ЛНЗ”, “Колос”, “Верес”, могли б стати хорошим варіантом для Мирослава.
Зараз йому 26 років – вік футбольної зрілості. Це не найкращий час для того, щоб постійно перебувати у пошуках нового клубу. Тож настав час не «марити» надіями, а повертатися на батьківщину та отримувати такий важливий ігровий час. Є необхідність поділитися досвідом із молодими українськими гравцями та посилити чемпіонат.
Хлопці, пора додому!